середа, 28 січня 2015 р.

№47. "Над прірвою в житі" (Джером Девід Селінджер)

Книга №47. "Над прірвою в житі" 

                     "The Catcher in the Rye"

Автор: Джером Селінджер
             (Jerome Salinger)

Країна: США

Жанр: роман, 1951 р.

Оцінка (від 1 до 5): 3

Варто, чи ні: не варто

Настрій книги: розчарування, поневіряння, протест, небажання миритися з дійсністю, підлітковий максималізм

Як потрапила в список: надто вже розрекламували цей роман

Надто вже розрекламована книжка з безліччю захоплених відгуків. Нажаль, не можу їх розділити. Історія молодого хлопця, який ще не знайшов себе і не може визначитись, чого він хоче від життя. Хоча ні, не так. Саме це він якраз і знає - хоче оберігати життя дітей, що граються над прірвою в житі.. Доволі романтично, чи не так? Протест заради протесту. Кожен був підлітком, кожному в більшій чи меншій мірі знайоме це відчуття. Нічого особливого і надзвичайного в цій історії, окрім емоційного, несерйозного та безвідповідального підлітка-максималіста я не помітила. Особливо дратувала мене манера і стиль мовлення головного героя.

<<Попередня                                     50 книг у 2014 році                                      Наступна>>

Улюблені цитати:

  • — Так воно і є, хлопчику. Життя — це гра, і в неї свої правила.
  • Гра, трясця вашій мамі! Добра мені гра! Звичайно, якщо ти в команді спритніших і дужчих, то чого ж, можна й пограти, я не проти. Та коли ти на другому боці — на боці слабших, то яка ж тут у дідька гра?! Аніяка! Ні, це вже не гра.
  • Вчителів не спиниш, коли вони щось надумають. Все одно зроблять по-своєму.
  • — Ну, звісно, трохи сумно. Аякже… Тільки не так, щоб дуже. Принаймні поки що. Мабуть, до мене ще не дійшло. До мене взагалі не зразу доходить. Поки що в голові мені тільки те, що в середу я їду додому. Я на розум небагатий.
  • — Ти що — зовсім не думаєш про своє майбутнє, хлопчику?
— Чого ж, думаю, звісно. Певно що думаю. Ще б пак. — Я на хвильку замислився. — Тільки не так, щоб дуже. Ні, не дуже.
  • Йому завжди треба знати, хто з ним іде. Слово честі, якби цей канарик попав у корабельну катастрофу й ви кинулися на човні його, рятувати, то Еклі, перше ніж залазити в човен, ще поцікавився б, зануда, хто сидить на веслах. 
  • Ніколи тобі ніхто не вірить.
  • Стредлейтер не любив, коли його обзивали кретином. Ніхто з кретинів не любить, коли їх обзивають кретинами.
  • А коли ти не в гуморі, то нічого путнього не зробиш.
  • Буває, подивишся отак на дівчину — дурепа дурепою, а вийде танцювати — богиня. А часом трапиться дівчина й розумна, а запросиш до танцю — або всю дорогу тягне тебе за собою, або танцює так, що краще вже сидіти з нею за столиком та дудлити.
  • Та ну тебе, думаю, надто це кругло для твоєї квадратної голови.

  • Якщо вона, думаю, повія, то принаймні бодай чого-небудь у неї навчуся — гляди, доведеться колись одружуватись абощо. Часом мене ця дурниця непокоїть. 
  • Взяти хоч би оту дівчину, з якою в мене це ледве не вийшло — я про неї вже розповідав. Добру годину вхекав, поки стяг із неї отой розтриклятущий ліфчик. А коли нарешті стяг, вона ладна була плюнути мені межи очі.

  • Одне слово, я никав по кімнаті й ждав отої повії. Хоч би, думаю, гарненька була абощо. А втім, це мене не дуже й хвилювало. Аби лише скоріш усе відбути. 
  • Діти завжди чекають одне одного. Це мене просто вбиває.
  • Коли намагаєшся робити що-небудь надто добре, то згодом, якщо за собою не стежиш, починаєш працювати на публіку. Тоді вже добра не жди. 
  • Коли ще світить сонце, то півбіди, але сонце світить лише тоді, коли йому заманеться.
  • Дивно якось виходить: коли з роззявленим ротом сплять дорослі, вигляд у них бридкий, а в дітей — ні. В дітей завжди все гарно. Навіть коли вони заслинять усю подушку, і то на них приємно дивитись. 
  • Фібі правду казала. Там було: «Коли хтось когось зустріне у густому житі…» Я й забув. — А я думав, що там «хтось когось піймає»! — кажу. — Принаймні я собі уявляв, як табунець малечі грається серед поля — кругом жито й жито, куди не глянь. Тисячі дітлахів, і довкола — жодної людини, тобто жодної дорослої людини. Крім мене, звичайно. А я стою на краю страшнющої прірви. Нібито я повинен ловити малюків, якщо вони підбіжать дуже близько до прірви. Бо вони граються, гасають і не дивляться, куди біжать. А я повинен звідкись вискакувати й ловити їх, щоб не зірвались у прірву. Оце й усе, що я маю цілий день робити. Стерегти дітей над прірвою в житі. Дурниці, звичайно, я знаю, але це — єдине, чого мені хочеться по-справжньому. Дурниці, звичайно.
  • Натура він був тонка, але пив, як слон.
  • Людям завжди кортить побалакати саме тоді, коли тобі не хочеться.
  • Він знову спробував зосередитись. Потім промовив: — Ця прірва, що в неї ти, як я вже сказав, падаєш, особлива, дуже небезпечна. Той, хто в неї падає, ніколи не відчує і не почує дна. Просто він усе падає й падає. Це буває з людьми, котрі в якусь хвилину свого життя спробували знайти те, що їхнє середовище не може їм дати. Або ж вони подумали, що їхнє середовище не може їм цього дати. І вони покинули шукати. Покинули, так по-справжньому й не почавши шукати. Ти стежиш за моєю думкою? — Так, сер. — Правда?
  • — Ось що він написав: «Незрілій людині властиво те, що вона прагне благородно вмерти за свою справу, а зрілій— що вона прагне покірно жити задля своєї справи».
  • Хоч мільйон років стирай — однаково всіх матюків на всіх стінах у світі не зітреш. Марна праця. 

  • — А в твого товариша, видко, язика немає? — Він мені не товариш. Він мій брат.

Прихильники