понеділок, 3 квітня 2017 р.

Грузія: Вардзіа. День Другий

Снідаємо в готелі в Тбілісі і кидаємо короткі погляди на вулицю - нам мають доставити орендованого позашляховика Nissan Patrol. Домовлений час спливає, а машини все нема і нема.. Нарешті! Хоч і з затримкою, однак приїхав наш танк! Інші машини губляться на його фоні та здаються такими мініатюрними :) Поки Андрій тестує машину та уточнює нюанси, ми дожовуємо свої булочки та очікуємо на посадку. Аж тут виявляється, що нема замовленого нами дитячого крісла в машину. Дядько щиро з нас дивується: чого кіпішуєте? Посадіть дитину на заднє сидіння, дєлов то.. Ух.. Став Андрій телефонувати в їхню кантору: де крісло? Ага, зараз таксист підвезе.. Чекаємо таксиста. Чекаємо-чекаємо.. В кожній проїжджаючій повз нас машині вбачаємо його. А це виявляється не він. Що за чортівня?! Ми вже давно мали б бути в дорозі! Приїхав! Привіз клісло! Аж тут виявляється, що воно не кріпиться нормально до машини.. З горем пополам вчепили його. Поки ми вовтузилися біля машини, вибігла якась жіночка з готелю, стурбовано волаючи: ей, ви куди?? а заплатити за номер?? Ем.. так ми і не збиралися нікуди втікати. Зараз заплатимо.. Таке-от делікатне нагадування.. Все, їдемо!

З такою машиною ніякі дороги Грузії нам не страшні! - думали собі ми. Однак на вибоїнах нас частенько збовтувало і струшувало, чи то пак утрамбовувало. І кондиціонер працював на слабеньку трієчку. Але загалом машина крутааа, факт :) І багато чого бачила на своєму віку - по ній видно ;) Куди ми їдемо сьогодні? До Вардзії, але про неї трохи згодом. 

Більш-менш нормальною дорогою доїжджаємо до ущелини річки Храмі (груз. ხრამი) поблизу міста Цалка (груз. წალკა).


Ну а далі можна було продовжувати спокійно рухатися цією ж дорогою, але хто ж би то шукав легких шляхів? Можна ж зрізати! Вкоротити шлях і поїхати напряму. То й що, що їхати доведеться грузинськими полонинами? Зазвичай такі "зрізання" призводять до більших затрат часу, ніж якщо б їхати в об'їзд. І цей раз не став винятком. Скидається на те, що життя нас нічому не вчить :) Але ж яка краса відкривається перед нами! 


Тим часом над головою зловіще нависають важкі чорні хмари, які, здається, от-от впадуть на землю. Вони створюють якусь таку особливу атмосферу..


Зараз ми знаходимося десь в лугах посеред Цалкського плато (груз. წალკის ქვაბული), висоти якого коливаються в межах від 1500 до 1700 м.


Проїжджаємо повз Цалкінське водосховище..


Проїжджаємо повз занедбані та напівзруйновані будинки, вкриті травою. Схожі будиночки ми бачили і в Ісландії.


Зупиняємося трохи, прогулюємося вздовж берега.. Що це там таке червоніє? Маки? Такі величезні дикі маки? Неймовірно просто..


А тим часом дорога плавно звужується, допоки не перетворюється у протоптану стежину в траві.. І тут хмари не витримують і таки проливаються дощем. Знаєте, це фантастично! Десь невідомо де, посеред грузинських лугів, на неопізнаній дорозі ми їдемо і бачимо, як на нас рухається стіна дощу, наздоганяє нас, барабанить по капоті, норовить пролитися у опущене вікно.. Я приглядаюся і бачу, як колишуться квіти конюшини під натиском стихії, як наче гребенем розчісує дощ довгу трав'яну шевелюру полів.. Це були наче кадри макрозйомки з якісного кіно. Це було так захопливо! В цьому було стільки романтики..


Але вся романтика враз розвіялася, коли колеса нашої машини стали буксувати по мокрій траві, не маючи доброго зчеплення з землею.. А коли з-під коліс почала плювками летіти багнюка, ми зрозуміли, що пора вшиватися чим швидше, допоки ми не застрягли по коліна в болоті. А потім взагалі зникли будь-які видимі сліди дороги і нам довелося їхати практично навмання, керуючись лише напрямком. Машиною добряче трясло на неідеальностях та нерівностях такого маршруту. Доводилося декілька разів зупинятися і перевіряти, а чи проїде машина ось тут, чи не загрузне, не провалиться і не насадиться черевом? Знаєте, це вже стає гарною традицією: орендувати з Мартою і Дмитром машину, заїхати невідомо куди, а потім вигрібати :) При тому викид в кров адреналіну як і нові пригоди на свої п'яті точки гарантовано :) Крит тому в підтвердження ;)


Хух! Ми збилися з дороги, проїхалися по болотах та високих травах. Набралися страху, проїжджаючи по глибоких ровах - лиш би не насадити машину черевом, лиш би не загрузнути в багнюці.. Ми подолали бездоріжжя і на горизонті появилися обриси дороги. Аж тепер видихнули з полегшенням :) В порівнянні з тим, по чому ми щойно їхали, цю ледь помітну в траві стежину можна сміливо назвати німецьким автобаном :) 


Дорога привела нас до якогось села. Маленькі убогі хатинки, а довкола них.. клумби з квітами? присадибні ділянки з картоплею та помідорами? Ні. Довкола них - цілі гори засушеного гною.. Але гною не простого, а змішаного з соломою, висушеного та дбайливо порізаного на шматки. А далі - то вже яке в кого відчуття прекрасного: хтось з таких коржиків викладає собі височенну загорожу довкола всього будинку, а хтось.. тадам! робить усілякі ялиночки та інші "скульптури", які стоять прямо посеред подвір'я. Це ж уявити собі складно, який запах висить там цілодобово, коли ті коржики ще свіжі і лише проходять стадію висушування.. Потім їх використовують як паливо для обігріву приміщення. Та і для приготування їжі теж.. Це насправді страшно, бо скидається на те, що так далеко від цивілізації альтернативи просто немає. Це трохи шокує..


Рухаємося далі. Вже вкотре зупиняємося, щоб пропустити корів. Корови в Грузії - взагалі окрема тема. Часом здається, що ти зовсім і не в Грузії, а в якійсь Індії і корови тут - тварини священні. Бо, власне, поводять себе так, наче вони безсмертні :) Однак ми чемно зупинялися і чекали, коли всі корівки плаааавно пропливуть через дорогу і звільнять проїзд. А вони особливо і не спішили, стояли собі посеред дороги і мали нас в носі - типу вам треба, ви собі і об'їжджайте як хочете.


Отак мало-помалу ми стали під'їжджати до Вардзії. А навколо - краса неймовірна!


З першого погляду не відразу розумієш, що саме знаходиться перед тобою. Скидається на те, що це якась рихла скеля. Але ні, коли під'їжджаєш ближче, то бачиш, що всі ці комірки - це приміщення одного великого монастиря!



Так як через всі ці скорочення шляху ми добряче спізнилися, то часу для огляду монастиря залишалося все менше і менше. Стрімка дорога до цілі..


Вардзіа (груз. ვარძია) - середньовічний печерний монастирський комплекс. В скелі висічено декілька сотень келій, церков, каплиць, бібліотек та інших приміщень. Це справді вражає! Монастир має вісім поверхів, а його келії сягають на 50 метрів вглиб скелі!


А знаєте, що він мені нагадує? Термітник. Схоже ж, ні?


Сонце поволі котилося до заходу, а штучного освітлення в монастирі немає. А ходи та лабіринти в ньому висічені далеко вглиб. І чим далі в печери - тим менше світла. Рухаємося вже з ліхтариком на телефоні. Але це доволі небезпечне заняття. Андрій з Дмитром якимись потаємними ходами викарабкалися на наступний поверх, ми ж Мартою чекати на них в повній темряві.. Знаєте, задоволення не з найприємніших. Відчуття тривожності не покидало. А хлопцям, здається, було в кайф навпомацки досліджувати Вардзію. Зрештою ми запротестували і виявили бажання, щоби наші дослідники повернулися до нас. 


Монастир створювався в 1156-1205 роках за правління Георгія ІІІ та його дочки цариці Тамари. Що цікаво, на сьогодні Вардзія є чинним монастирем.


В центрі монастиря розташований головний храм на честь Успіння Пресвятої Богородиці. Нажаль ми приїхали надто пізно і храм був вже зачинений. 


Фрески на стінах та стелі, що збереглися до нашого часу


Дзвіниця


Повірте, це справді вражає! Сюди справді вартує приїхати.


А ось тут частина монастиря загороджена. Там і надалі живуть люди. Мені важко собі це уявити. А зимою ж як? Але факт залишається фактом.. 


Ми добряче нагулялися по сходинках, поверхах та лабіринтах Вардзії. Ноги пружинили і нили. Час спускатися.


А тут зовсім поруч має бути наш найкрутіший за всю подорож готель. Ми всі в очікуванні.. 


Тааак.. здається готель себе не виправдав.. Але ночувати все одно десь ж потрібно.. Надобраніч! Зустрінемося завтра! :)


Наступне: Далі буде..>>

вівторок, 28 березня 2017 р.

Грузія: Тбілісі. День Перший

Рушійною силою, яка зіштовхнула з мертвої точки наші порожні балачки про мандрівку Грузією, стали Марта і Дмитро. А чому б і ні? Грузія! Звучить багатообіцяюче! Перебуваючи по різні сторони моніторів та інтернетів, ми почали планувати поїздку. Я так розгулялася в своїх нестримних польотах фантазій і бажань, що вже готова були додати до списку must see і Вірменію з Азербайджаном включно. Агов, притримайте коней, - холоднокровно обрубали мої витання у хмарах хлопці. Бо й справді, коли взялися активно вивчати інформацію, то виявилося, що для одної лише Грузії вісім днів - це дуже мало, це як маленька ложечка супу в бездонно глибокій тарілці Харчо.

Хлопці постаралися на славу - перелопатили гору інформації, відсіяли зерно від полови і склали чудовий, а головне з претензією на здійсненність та підйомність, план :) План полягає в тому, що попервах ми зустрічаємося в аеропорту Тбілісі. А далі дасться чути :)  У нас був рейс з пересадкою в Ризі, яка не на жарт затягнулася, але все закінчилося добре - ми не погубилися, та знайшли одне одного. Як же приємно, коли в цілком чужій країні тебе зустрічають старі добрі друзі! :)

Про трансфер до готелю домовилися заздалегідь. Серед темної ночі сідаємо в машину і їдемо в невідомому напрямку. Звідси і стартує наше знайомство з Грузією та її місцевим колоритом. Навіть крізь сон і втому розумію, що з автівкою щось не те. А, так це ж кермо водія з правого боку! Стоп, але ж рух тут теж правосторонній. Нуу.. надіємося, що водій - зі стажем і доїдемо без пригод. Але куди ж взагалі без пригод? В Грузії так не буває :) Водій наче і мав навігатора, але наче і не мав. Принаймні мав якогось трохи дивного навігатора, на якому ми були маленькою цяткою посеред зеленого-зеленого поля. Ми довго кружляли якимись темними розбитими вулицями, намотували кола.. Все це починало набирати якихось підозрілих обрисів. З горем пополам та за допомогою власної навігації ми таки дісталися до нашого готелю. А ранок от-от і настане. Треба хоч трохи поспати.

Здавалося, тільки-но заплющили очі, як приходиться їх розплющувати - ранок вже давно настав! А тим часом сонце починає вже добряче припікати і короткими перебіжками від тіні до тіні ми розпочинаємо наше знайомство з Тбілісі. Поооооїхали!

Перше фото зроблено. Перша визначна споруда, яка трапилась нам на очі - Нор Ечміадзін (вірм. Նոր Էջմիածին եկեղեցի) або Церква Святого Георгія Ечміадзінців (вірм. Էջմիածինցիների Սուրբ Գեւորգ եկեղեցի) - храм Вірменської апостольської церкви в Тбілісі. Попереду церкви стоїть хачкар (вірм. խաչքար) - кам'яний пам'ятник з різьбленим зображенням хреста.


Готель наш був не в самому серці Тбілісі, а десь трохи нижче. Тому по дорозі нам часто траплялися занедбані, однак цікаві і симпатичні будиночки.


Дороги теж бажають кращого - місцями геть розбиті та знищені. А коли по них проїжджають, підгазовуючи, машини, то піднімають за собою шлейф куряви, який при тридцятиградусній спеці рівненьким тоненьким шаром осідає на наших тілах. 


Але це триває не довго, бо ми все ближче і ближче наближаємося до центру міста і все поволі стає на свої місця. 


Столиця та найбільше місто Грузії розкинулось на берегах річки Мктварі (Кури). Міст Матехі через річку.


Ландшафт міста горбистий на неоднорідний. На горі Мтацмінда (груз. მთაწმინდა) , що є своєрідним символом Тбілісі, знаходиться фортечний комплекс Нарікала (груз. ნარიყალა). На гору можна піднятися за допомогою канатної дороги.


Чого в Грузії лишень не побачиш - столична маршрутка з іранськими номерами, причепленими поверх якихось інших номерів. Грузія така Грузія :)


А ось так виглядає дерево грузинсько-африканської дружби


Палац цариці Дареджан.


Найстарішим поселенням на території Грузії є Метехи (груз. მეტეხი) - історичний район Тбілісі, що знаходиться на високій скелі на березі річки Кури. Основною пам'яткою Матехі є церква Успіння. Біля церкви знаходиться пам'ятник Вахтангу Горгасалі - основоположнику грузинської державності.


Заплативши декілька ларі, сідаємо в гондолу і по канатній дорозі піднімаємося до фортечного комплексу Нарікали. 


Кабінка пливе все вище і вище, очам відкриваються все ширші та ширші горизонти..


З фортеці відкриваються чудові краєвиди на парк Ріке


Один із символів Тбілісі монумент "Мати Картлі" (груз. ქართლის დედა), виготовлений з алюмінію. Статуя символізує грузинський національний характер: жіноча фігура тримає в одній руці чашу з вином, для тих, хто прийшов з добром, а в іншій - меч, для тих, хто прийшов як ворог.


На руїнах мурів Нарікали знаходяться найкращі в місті оглядові майданчики.


Табличка, по якій ми пробували розшифровувати грузинський алфавіт ;)


Назад до Старого Міста спускаємося вже пішки. Сідаємо трохи перепочити. Спекотно.. Час рухатись далі і шукати порятунок від сонця..


А де можна знайти ідеальну схованку від палючого сонця? Правильно! В ботанічному саду! А якщо бути прискіпливо точним, то в національному ботанічному саду Грузії в Тбілісі (груз. საქართველოს ეროვნული ბოტანიკური ბაღი) площею в 161 гектарів! До того ж, сад знаходиться зовсім поруч - біля підніжжя фортеці Нарікала, з якої ми, власне, спускаємося. 

Трохи ліричного відступу: хто знайде жабку серед латаття, той молодець :)


Дуже симпатична фігура металевої здивованої сови. Ще б пак.. таке сонце шкварить, а вона собі тут сидить.. 


Короткими перебіжками рухаємося до кварталу Абанотубані (груз. აბანოთუბანი). Тут знаходиться комплекс лазень, зведених на сірчаних джерелах. Місце виглядає дуже ефектно. 


Знаєте, з чим мені асоціюються ці лазні? З масивними кришечками від здоровенних глиняних горщиків, схованих під землею :) Цікаво було б відвідати їх та протестувати на власній шкурі, однак, нажаль ми не подумали про це завчасно.


Так так, і не Лише Тбілісі, а й всю Грузію в цілому :)


Один з найпопулярніших магазинів вина у Тбілісі. Кажуть, там можна так надегустуватися, що мало не здасться :)


На одній з чергових вузеньких вуличок Тбілісі..


Час знайомитися з грузинською кухнею! Ще не гортавши меню, я вже зробила свій вибір - хінкалі! В Тбілісі я спробувала їх вперше. І відтоді понеслося! Так вони мені припали до смаку! Спочатку з м'ясом, потім з грибами, потім з сиром.. Мм.. з сиром були найсмачніші :) Береш отак рукою за хвостик, відкушуєш шматок, випиваєш все, що всередині і насолоджуйєшся ;)


Я вкотре помічаю: чим більше порожнього місця в шлунку, тим активніше і продуктивніше гуляєш містом, а тільки-но поїси смачно (читай до відвалу), відразу звідкілясь появляється така поважна розміреність у кроках і всепоглинаюча лінь :) Отак неспішно і поважно ми пройшлися по Мосту Миру (груз. მშვიდობის ხიდი), побудованого з ініціативи Міхеіла Саакашвілі після грузинсько-осетинського конфлікту.


Міст Миру - улюблене місце для фотосесій грузинських молодят :)


Вигляд на річку Куру та на столицю, що розкинулася по обидва її боки.


Ще трохи сучасного мистецтва: незавершений концертний зал. Погодьтеся, доволі дивна споруда, яка різко контрастує зі старим добрим Тбілісі. Але є в ній якась родзинка. Чи все ж таки нема? Я так і не визначилася ще..


Парк Ріке в променях сонця, що поволі схиляється до заходу..


Як для початку, то дуже навіть непогано. Вже з нетерпінням чекаємо на завтра :)

Прихильники