пʼятниця, 23 червня 2017 р.

Словенія: Постойна Яма, Пред'ямський замок та Любляна

Тепер їдемо знайомитись зі Словенією. В Пулі (Хорватія) ми затрималися надто довго, то ж їхати довелося вже за темряви. Над нами нависали зловіщі чорні хмари, а небо розтинали блискавки - ми в'їжджали в грозу. Дощ не змусив себе довго чекати. Вперіщила така ливняка, що видимість за декілька секунд стала нульовою. Ми сповільнилися до мінімальної швидкості і їхали практично навпомацки. На щастя, окрім нашої, машин не було. Блудили ми довго, навігатор водив нас за носа, ми пропускали потрібні з'їзди і кружляли-кружляли, петляли-петляли вздовж кукурудзяних полів. Зупинив нас дорожній знак з надписом на хорватській. Що він означав: можна їхати? Не можна їхати? Благо, їхати тою дорогою було зовсім трішки.. Нарешті ми добралися до готелю! А поки зробили тих п'ять стрибків від машини до вхідних дверей, то, здавалося, промокли наскрізь.. Зате як солодко тої ночі нам всім спалося :)

На ранок дощ збіднів, однак повністю переставати дощити навіть не думав. Та і хай собі! Він нам - не перешкода, бо ось там, за деревами, видніється наша ціль, до якої ми наближаємося швидкими перебіжками поміж дощем - Постойна Яма!


Постойнска-Яма (словен. Postojnska jama) - система карстових печер та одне з найбільш відвідуваних туристичних місць у Словенії. Загадкове і таємниче підземне царство сталактитів та сталагмітів! І ми прямо вже починаємо в нього занурюватися!


Однією із особливостей цієї печери є те, що вона оснащена залізницею. І оснащена вона, звісно, не просто так: її протяжність становить близько 20 км, з яких трохи більше п'яти кілометрів доступно для огляду! Такого розмаху відкритих для широкого загалу печерних просторів ви не знайдете більше ніде у світі.


Це далеко не перша наша печера, але враження вона справляє незабутнє. Вагончики курсують поміж освітлених вузьких печерних коридорів, петляють, а ти оглядаєшся навколо і розумієш, що справа, зліва - сітка лабіринтів, а за ними - ще лабіринти, і ще, і ще.. Уух! Це так захопливо! Але це ще не кінець. Далеко не кінець. Це лише початок :) Вагончики зупиняються - час виходити.


В одному із залів печери. Температура тут тримається сталою весь рік - близько 10 градусів.


Над головою нависають сталактити найдивовижніших форм


Такі собі мінеральні бурульки :)


Слово "сталактит" походить від грецького Сталактос (гр. Σταλακτίτης) - "крапання зверху" - мінеральне утворення , яке звисає зі стелі і "росте донизу"


Ще один тип сталактитів. Наш гід ніжно називає їх "спагеті"


А символом печери є сталагміт "Білий діамант"


На відміну від сталактитів, сталагміти "ростуть" вгору


А ось тут бачимо вже сталагнат - це коли сталактит "зростається" разом із сталагмітом.


Пройде незліченна кількість років і цей мініатюрний сталагнат перетвориться у одну з таких колон..


Колони, наче вирізані з мармуру легкою рукою митця.. Справляє враження!


А в десяти кілометрах від печери знаходиться один з найстаріших та найцікавіших замків Словенії - середньовічний Пред'ямський замок (слов. Predjamski Grad). Цікавий він насамперед своїм зовнішнім виглядом - він вбудований в скелю. Собою він закриває вхід в величезну печеру. Та й дослівно з словенської "Пред'ямський" перекладається як "передпечерний". Детальну інформацію про робочий час та ціну білетів можна подивитись тут.


Ну і куди ж без легенд? Свого часу одним із власників замку був барон Еразм Ямський, який відзначався своїм вибуховим характером. Подейкують, що він вбив на дуелі родича імператора Священої Римської імперії. Так розпочалася війна між імператором та бароном. Імператор наказав взяти замок, однак це виявилося непростим завданням. І лише підкуп одного із слуг барона дав результат: зрадник запалив ліхтар в кімнаті, де перебував барон - це було сигналом і ціллю - полетіли гарматні ядра і так Еразм і загинув. 


А тепер потрібно ще заїхати в Любляну. І обов'язково відвідати Люблянський град (словен. Ljubljanski grad). Чому обов'язково? А тому, що колись давно я прочитала Коельївську "Вероніку", що вирішує померти. Хоча сам роман особливо не вразив, але Любляна і її замок в описі мені сподобалися. Настільки, що захотілося їх відвідати. 


Люблянський град (словен. Ljubljanski grad) - середньовічна фортеця на пагорбі, що височіє над містом Любляною, один із символів міста. До замку можна піднятися за допомогою фунікулера. Ну, що можна сказати? Замок як замок. Особливого враження не справив. З мурів замку відкривається вид на місто.


Каплиця Св. Георгія в Люблянському замку


Під куполом каплиці


А тепер йдемо оглядати місто. Без конкретного плану і маршруту


Любляна видалась мені такою тихою, спокійною, домашньою, без надлишкової метушні та помпезності


А також оригінальною та атмосферною


Кидати монетки у фонтан чи річку, щоб знову повернутися в місто - надто вже банально. А от кидати взуття - саме те, що треба! Шкода, не було з собою лишньої пари, а то теж повправлялася б в метанні і залишила б свої тапки тут в якості експонату, для, так би мовити, довершення композиції :) 


Любляна розташована на берегах річки Любляниця, а близько 20 км її течії проходять підземними карстовими печерами, день за днем вимиваючи та формуючи нові химерні химерності в тих печерах :)




Міст Змія (слов. Zmajski most) - пам'ятник архітектури та одна з найбільш впізнаваних споруд Любляни.




А от і один із зміїв-драконів на мості, що є символом міста


Міст - не міст, якщо він не обвішаний замочками, а у воді під ним не валяються ключики ;) 


Від Словенії залишилися яскраві і приємні враження і я більше ніж певна, що ми повернемося до неї і знайдемо в ній ще багато цікавого для себе.

пʼятниця, 9 червня 2017 р.

Про найменше у світі місто Хум та амфітеатр у Пулі, Хорватія

Вчорашній день ми присвятили Плітвіцьким озерам, а сьогодні хочемо відвідати найменше у світі місто, яке знаходиться саме тут, в Хорватії. Але давайте по порядку. Переночували в Опатії (хорв. Opatija) - курортному містечку на березі моря. Від нашого готелю до моря - рукою подати, то ж гріх не скористатися такою можливістю - йдемо плавати!  Символом Опатії є статуя дівчини з чайкою. 


Поплавали. Тепер саме час їхати до одного дуже цікавого міста з короткою лаконічною назвою Хум (хорв. Hum). Чим же воно таке цікаве? Зараз розкажу.


Про найменшу у світі країну - Ватикан чули вже мабуть всі. Але чи всі чули про найменше у світі місто? Так, місто Хум занесене до Книги рекордів Гіннеса як найменше місто у світі. У ньому проживає всього-на-всього близько двох десятків жителів.


Як і годиться для міста, тут є своє кладовище і церква. 


Навіть дві церкви: Храм Вознесіння Марії та храм Святого Ієроніма (на фото зліва).


Хум розташований на вершині пагорба, а довкола нього височіє частково зруйнована стародавня фортечна стіна.  


Свого часу місто мало назву "Колмо", що на італійській означало "пагорб". Однак після включення його до складу Югославії, місто перейменували на "Хум", що, власне, означає теж "пагорб", однак вже на хорватській.


У свої найкрщі часи населення міста сягало 300 осіб. А на початку 2000-х - всього-на-всього 17 жителів.


Місто маленьке, просто мініатюрне, складається тільки з двох вуличок, тринадцяти житлових будиночків, парафіяльної церкви, романської церкви XII століття, цвинтаря, ресторану, магазину та музею. 


Цікавим є те, що в Хумі щороку відбувається вибір мера міста, якого обирають. Однак посада ця символічна, а основним обов'язком мера є врегулювання суперечок між жителями міста та участь у офіційних церемоніях.


То хто ж проживає в місті? Мер, один поліцейський, один пожежник, один лікар, один суддя та ще декілька інших осіб невідомих професій :)


Я не знаю, як там живуть люди, мені якось важко це уявити собі. Це ж як одна велика сім'я на ціле місто. 


В Хумі можна купити найрізноманітніші наливки на будь який смак. Все можна спробувати-скуштувати-продегустувати. Так ми і купили собі одну флящину тернового п'янкого напою. Ех, требу було брати дві :)


Місто мініатюрне за своїми розмірами, тож повільним кроком обійти його можна вздовж і впоперек, все роздивившись за якусь годинку. Місто неймовірно атмосферне, дуже красиве і затишне. Всім раджу для огляду.


Часу залишається ще вдосталь, то ж їдемо до міста Пула. Пула (хорв. Pula) - місто і порт в Хорватії на узбережжі Адріатичного моря. Величезна кількість човнів, катерів та яхт так і рябить перед очима.


І ми не встояли. Взяли невеличкий катер і попливли оглядати місто з води.


Суша все віддаляється і віддаляється, будиночки все меншають і меншають..


Капітан орендованого катера виявився людиною балакучою і розповідав багато цікавого. Показав нам нафтові вишки. Робота на них прибуткова, однак і дуже небезпечна.


Питає, чи не хочемо самі спробувати керувати катером? А чому б і ні? Новий досвід - завжди досвід :)


Час повертатися. Все ближче і ближче берегова лінія. А позаду неї височіє споруда, заради якої ми, власне, і приїхали до Пули - античний амфітеатр.


Зійшли на берег. Пам'ятник бійцям народно-визвольної боротьби та жертвам фашизму


Сьогодні наш персональний список відвіданих амфітеатрів (амфітеатр у Вероні та Колізей у Римі) поповниться ще одним - Ареною в Пулі. Амфітеатр Пули, Пульська Арена або ж Дивич-град (хорв. Amfiteatar u Puli, Pulska Arena, Divić-grad) - пам'ятка давньоримської історії та архітектури, шостий за своїми розмірами амфітеатр у світі.


Свого часу споруда могла вмісити 23 тисячі осіб. Два десятки тисяч людей епохи античності сиділи довкола арени та смакували криваві бої гладіаторів. А на сцені в муках вмирали люди і дикі звірі. Бррр.. А зараз тут сиджу я і пробую уявити собі цих всіх людей і всі ці події. І хочу сказати, що все це якось дивно, якось дуже дивно. 


Амфітеатр процвітав на крові, видовищах та смерті. А коли імператор Гонорій заборонив гладіаторські бої, людська м'ясорубка почала занепадати - поступово відбувалося розграбування та руйнування споруди. 


На сьогоднішній день Арену використовують для проведення Пульського кінофестивалю та різноманітних театральних постановок. Свого часу тут виступав Лучано Паваротті, Андреа Бочеллі, Хосе Карерас, Анастейша, Елтон Джон, Стінг..  


Заходить сонце. Вривається вогняним відблиском крізь арки амфітеатру, відкидуючи довгі тіні.. Час покидати його стіни. 


Вже геть стемніло. Повертаємося до машини, аж раптом несподівані кольорові крани. Симпатично. 


А що далі? А далі нас чекатиме не менш захоплива Словенія!

Наступне: Словенія. Далі буде.. >>

Прихильники