четвер, 15 листопада 2018 р.

Гарбузовий тарт

Ніжний, смачний та ароматний, по-справжньому осінній гарбузовий тарт з легкими нотками кориці та ванілі. Чудово смакує з чашкою гарячого чаю холодними осінніми вечорами :)


Для тіста:
  • 200 г пшеничного борошна
  • 100 г вершкового масла
  • 40 г коричневого цукру
  • 1 яйце
  • дрібка солі
  • пару крапель екстракту ванілі
  • пару крапель екстракту мигдалю
  • форма для випічки діаметром 21см

Для начинки:
  • 300 г густого гарбузового пюре
  • 200г сиру рікота
  • 100 г коричневого цукру
  • 1 яйце
  • 1 ч.л кориці
  • дрібка мускатного горіха
  • дрібка кардамону
  • пару крапель екстракту ванілі
  • пару крапель екстракту мигдалю

Приготування: 

  • Приготування гарбузового пюре займає трохи часу, тому його варто зготувати заздалегідь. Для цього гарбуз треба помити, порізати на шматки, накрити фольгою та запекти в духовці до м'якості. Дати охолонути, опісля зняти шкірку. Блендером перетерти  в пюре, відміряти 300 г
  • Готуємо тісто. У глибоку посудину просіяти борошно, додати цукор, сіль та спеції за смаком, добре перемішати
  • Холодне масло натерти на грубій тертці та швидко перетерти разом з мукою руками до утворення дрібних крихт
  • Додати яйце та швидко замісити тісто, щоб від тепла рук масло не почало надто швидко топитись. Розтачати тісто у пласт, покласти на дно форми, руками акуратно сформувати бортики. Наколоти тісто виделкою, щоб уникнути утворення повітряних пазух. Відправити до холодильника
  • Розігріти духовку до 180° С 
  • Тим часом приготувати начинку. До гарбузового пюре додати рікоту (можна замінити домашнім сиром, перетертим у однорідну масу, без грудочок), цукор, яйце та всі інші спеції. З'єднати все за допомогою міксера до однорідності. 
  • Дістати форму з тістом з холодильника, вилити на тісто начинку та відправити у розігріту духовку. Випікати 35-40хв. Опісля дати повністю охолонути
  • За бажанням прикрасити цукровою пудрою


Смачного! :)

вівторок, 13 листопада 2018 р.

Пряний та ароматний хліб-гарбуз

Після Хеловіну у вас залишилася парочка гарбузів і ви не знаєте, що маєте з ними зробити? А спечіть-но з них хліб! Він безсумнівно вдасться неймовірно смачним, пряним та ароматним. До того ж виглядатиме дуже ефектно! А скибочка гарбузового хліба з тоненьким шматочком вершкового масла згори  в поєднанні з ароматним гарячим чаєм ідеально підійде для холодних і дощових осінніх днів


  • 500 г пшеничного борошна
  • 7г швидкодіючих дріжджів
  • 250 г гарбузового пюре
  • 50 г коричневого цукру
  • 35 г олії
  • 10г солі
  • 150 г води
  • 1 ч.л кориці 
  • 1/5 ч.л. мускатного горіха
  • 1/2 ч.л ванільного екстракту
  • цедра з одного лимону
  • сік з 1/2 лимону
  • 1 яєчний жовток + 2 ст.л молока для змазки хліба
  • Товста кухонна нитка + ножиці

Приготування:

  • Насамперед потрібно приготувати гарбузове пюре. Для цього необхідно добре помити гарбуз, порізати на шматки, накрити фольгою та запекти в духовці до м'якості. Дати охолонути, опісля зняти шкірку. За допомогою блендера приготувати з м'якоті гарбуза пюре, відміряти 250 г.
  • Пшеничне борошно просіяти у глибоку посудину, додати дріжджі, цукор, сіль, спеції, цедру лимона та добре перемішати. До слова, мускатний горіх сильна і доволі різка спеція, то ж якщо ви не певні, чи буде вона вам до смаку у такій кількості, то, раджу, додати менше, на свій смак
  • Опісля додати гарбузове пюре, олію, ванільний екстракт та 150 г теплої води. Замісити тісто. Воно повинно бути м'яким, ніжним та еластичним. Однак в залежності від густини пюре та якості борошна, останнього може знадобитися трохи більше або ж менше. Тому, якщо тісто не перестає липнути до рук, та розпливається, то варто підсипати ще трішки борошна
  • Тісто накрити кухонним рушничком, поставити у тепле місце підходити, допоки його об'єм не збільшиться вдвічі (залежно від температури приміщення на це потрібно буде близько 1 год)
  • Після цього тісто обім'яти, накрити рушничком та знову залишити підходити, допоки воно знову не збільшиться приблизно вдвічі (близько 30-40 хв)
  • Коли тісто підійде вдруге, акуратно формуємо з нього кулю. За допомогою товстої кухонної нитки перетягуємо тісто, не надто сильно, але так, щоб були помітні майбутні щілинки "гарбуза"
  • Беремо ще три шматки нитки і перетягуємо ним тісто. В результаті тісто повинно стати схожим на гарбуз з 8-ома дольками
  • Хліб накрити рушничком та залишити в теплі ще на 20-25 хв. Опісля ножицями розрізати нитки та дуже акуратно повисмикувати їх з тіста, щоб максимально зберегти форму
  • Духовку розігріти до 200 ° С. Збовтати молоко з жовтком та змастити ним хліб, опісля відправити у духовку. Коли хліб добре зарум'яниться, зменшити температуру до 180° C, за потреби накрити хліб фольгою та випікати до готовності ще близько 40хв 


Смачного! :)

неділя, 11 листопада 2018 р.

Про парашути, страх і маленькі перемоги

Я належу до тих людей, у яких планка інстинкту самозбереження піднята достатньо високо. То ж всякі небезпечні для життя, здоров'я та психіки розваги обходять мене (а я - їх) стороною. Тому я сама собі дивуюся, що це сталося. Я це зробила! I did it!! Ich habe das gemacht!!! Я стрибнула з парашутом! То ж мене просто розпирає від емоцій. Це було неймовірно!

А знаєте, що виявилося найстрашнішим? Подача заявки на участь. Страшенно хотілося знайти якусь відмазку, відкласти до невизначеного наступного разу. Руки тремтіли, але все ж букви дивакуватими каракулями лягли на папір. Все. Заповнила анкету і поставила підпис - діватись нікуди. 

А потім все закрутилося-завертілося: костюм, спорядження, інструктаж.. Якось навіть не вірилося, що все це відбувається зі мною


Все, йдемо до літачка. В голові рояться думки: лиш би нічого не забути, лиш би нічого не наплутати! 


Я була певна, що десь там над хмарами, серце шалено стрибатиме в класичному панічному танці. І я досі не розумію, як так сталося, що я була на диво спокійною, зібраною і адекватною. Знаєте, це як в тому анекдоті: чого там боятися, ти ж не боїшся google maps? :)

І це чиста правда! З висоти 4 км абсолютно втрачається відчуття реальності і відчуття висоти. Та й часу особливо нема, щоби вдивлятися у відчинений люк та прискіпливо розглядати землю. 


Отож літачок набрав достатню висоту і все почалося.. Ось сиділи попереду мене люди - і вже їх нема, їх наче засмоктало кудись в інший вимір. І от наша черга. Легенький ривок - і ти падаєш..

Я ніколи в житті не думала, що вільне падіння відчувається саме ТАК. Як?  Наче ти зовсім і не падаєш, а просто висиш у повітрі, а в обличчя тобі дме сильний вітер. Настільки сильний, що якщо розтулиш рота, то твоя голова надується, як величезна повітряна кулька :) 


І це продовжується безконечно довго. Це відчуття неможливо описати. Ейфорія в чистому вигляді. Напевне ще ніколи в житті мої очі не були так широко розплющені, як тоді. Але ні, не від страху, а від неймовірного подиву! Хотілося прожити і запам'ятати кожну секунду. Чи думала я про те, що парашут може не відкритися? Ні, абсолютно ні. Такі думки почали мене навідувати багато часу потому :) 


Ти летиш вниз з шаленою швидкістю, але з такої висоти земля ще не встигає помітно наближатись і тобі здається, що ти летиш вже цілу вічність. Дивлюся на свої руки, на пальці, які ворушаться від повітря, яке протікає крізь них. Це заворожує. 

Зараз, коли я переглядаю фото з польоту, то бачу, що на всіх знимках замість переляканої гримаси, на моєму обличчі якась така дивна блаженно-божевільна посмішка. Мабуть, в цілях власної безпеки, мені не варто стрибати самій ;)


А тоді різкий звук і таке відчуття, наче ти пробкою від шампанського вистрілюєш назад в небо :) Відчуття справді таке, наче ти в долю секунди змінюєш свою траєкторію і летиш назад, в небо. А це просто розкрився парашут і швидкість падіння різко зменшилась.. А потім - тиша. Інструктор пропонує виконати деякі трюки, я погоджуюсь і він закручує нас по колу, ефектно так закручує :) Повільно починає наближатися земля..


Я на декілька хвилин відчула себе птахом, відчула і відкрила для себе щось абсолютно нове. І це було чудово! 


А потім було приземлення. А вже потім мене почало плющити від емоцій :) Я щаслива, що я це зробила, хоча це вийшло дуже спонтанно і "за компанію". Дякую за це! ;)

вівторок, 6 листопада 2018 р.

Vallea Lumina in Whistler BC

Хочеться на годинку втекти від реальності і буденності та потрапити у справжню казку? Запросто! Для цього достатньо приїхати до Вістлера (англ. Whistler), дочекатись, коли сонце сховається за горизонт і на землю опуститься темрява, та прогулятись по таємничій стежині у Vallea Lumina


Я більш ніж певна, що Vallea Lumina нікого не залишить байдужим. Лишень уявіть собі, ви гуляєте нічним темним лісом по стежині, освітленій  по обидва боки ліхтариками, а довкола вас відбуваються неймовірні дива!


Vallea Lumina здивує вас переплетінням гри світла і тіней, фантастичних химерних ілюмінацій, дивних звуків та чарівної музики..


І все це посеред живого справжнього лісу, що дихає прохолодою і свіжістю. І відчуття таке, наче ти справді поринув у казку..


Всім романтикам та емоційним чутливим натурам дуже раджу :) Це, власне, той випадок, коли словами не передати, а варто побачити на власні очі. Естетичне задоволення гарантоване! :) А детальну інформацію про Vallea Lumina можна подивитись на офіційному сайті ось тут.


Мотив цієї чарівної пісні ще довго переслідував мене і ще декілька днів по тому я наспівувала собі під ніс її мелодію :)


А це відео, нажаль, не передає в повній мірі тої атмосфери, що там витає, але повірте, враження від перебування там просто шалені! Я на довго "зависла" в цьому місці, ловлячи долонями ілюмінаційні цятки-вогники, які, здавалося, пронизували все повітря, наповнюючи простір довкола магічною красою


Ось і все. Час пролетів непомітно, залишаючи після себе море вражень та емоцій


Це була неймовірна і чудова казка, що трапилася зі мною того дня :)

середа, 19 вересня 2018 р.

Національний парк "Єллоустон" (Yellowstone National Park)

..Машина їде по шосе, 
Вона мене туди везе,
Де я не був ще досі.. 
Там чути запах сосен..

Океан Ельзи "Сосни"


А ще чути запаморочливий аромат сірководню, чути булькання, шипіння, кипіння, загрозливе ричання, виття, каркання та безліч інших дивних і насторожуючих звуків. Таких місць на планеті Земля можна перелічити на пальцях однієї руки. І великим пальцем цієї п'ятірні буде національний парк Єллоустоун. Близько третини площі парку розташовано в кальдері одного з найнебезпечніших супервулканів світу. У межах кальдери знаходяться кілька жерл, близько тисячі гейзерів, а її дно поступово підіймається, що добряче насторожує вулканологів. Єллоустон - величезний гігантський киплячий казан, якого вже розпирає і який тріщить по швах. А коли йому знесе дах, наслідки можуть бути фатальними для всього людства. 

Лише декілька кілометрів землі під ногами відділяють нас від киплячої магми, яка, власне, і створює всю цю красу: породжує і живить гейзери, фумароли, термальні джерела. Страшна вбивча смертельна краса, яка заворожує і захоплює.

Гейзери, що вистрілюють в небо стовпом кип'ятку і пари, булькаюча сірководнева багнюка, кришталево чисті термальні озера з кольоровими німбами, зараженими бактеріями, високі водоспади та неймовірної краси бездонні каньйони, стада диких бізонів, граційні олені, небезпечні грізлі, через яких досить лячно відходити з основних доріг і заглиблюватися в гущу лісу.. І все це - Єллоустоун - національна перлина США. І нарешті сьогодні ми відкриємо її для себе.

Здавалось, після Ісландії вже мало що може вразити, однак Єллоустоун приємно здивував і подарував цілу купу яскравих емоцій. П'ять днів, більше 3 000 км дороги і море вражень! Це було варте того!


Національний парк "Єллоустон" або ж Єловстоунський національний парк (англ. Yellowstone National Park) є унікальною екосистемою та першим у світі національним парком та заповідником. Розташований він у США на території штатів Вайомінг, Монтана і Айдахо, має приблизно прямокутну форму з розмірами 102 км на 87 км.

Гарячі Мамонтові Джерела

Першим, що трапилося нам на шляху, були Гарячі Мамонтові Джерела (англ. Mammoth Hot Springs). Чимось нагадують вони мені замерзлі молочні та кавові бурхливі ріки..


А з іншого боку Мамонтові Джерела нагадують мені вже сталактитові печери. Доволі дивні печери, я б сказала печери навиворіт - під відкритим небом і паруюче-киплячі. Називають їх Palette Spring


Піднявшись мощеною дерев'яною доріжкою вгору, виходимо до ефектних Верхніх Терас Мамонтових Гарячих Джерел


Земля схожа тут на запалені та загноєні виразки та рани.. Мамонтові Гарячі Джерела - одне з тих місць у парку, яке обов'язково варто побачити на власні очі


Висохлі мертві дерева поблизу термальних зон свідчать про те, що гарячі виразки збільшуються, ростуть, розширюються, захоплюючи все нові і нові території. Тому строго заборонено сходити з прокладених доріжок-маршрутів, так як це може бути небезпечно для здоров'я та життя


Без автомобіля в парку робити нічого. Громадського транспорту тут немає, покладатися на власні ноги чи навіть велосипед - просто смішно. Тому сідаємо у авто і рушаємо далі. На одному з числених поворотів натрапляємо на багато повалених та спалених дерев. Ніхто їх тут не розчищає та не прибирає - все самоврегульовується природою. Єллоустоун досить часто страждає від пожеж, однак політика парку щодо них є доволі цікавою. Пожежі штучного походження ліквідовують, а за пожежами природного походження спостерігають та вживають заходів лиш тоді, коли вогонь загрожує безпосередньо людям, будівлям чи починає виходити з-під контролю. Людина мінімально втручається в життя парку і це, на мою думку, прекрасно! 


Американські бізони

Довго шукати їх не довелося - вони спокійнісінько паслися собі обабіч дороги. Американські бізони, або ж, як їх ще називають, баффало


Тут вони перебувають під захистом, почуваються прекрасно і їхня популяція постійно зростає. Вони вже настільки звикли до людей та автомобілів, що не звертають на них жодної уваги


Коли ми вже добряче надивилися на бізонів і здалеку і зблизька, то покинули "бізонову долину" та поїхали далі. А далі нам трапився водоспад Tower Fall в оточенні гострих кам'яних шпилів


Гранд-Каньйон Єллоустоун

Чудовий і неповторний Гранд-Каньйон Єллоустоун (англ. Grand Canyon of the Yellowstone). Від одного погляду на нього перехоплює подих! А в променях вечірнього сонця він забарвлюється яскравими червоними та жовтогарячими кольорами. А внизу змією звивається смарагдова річка..


Єллоустоун у передчутті грози..


Веселка після дощу


Олені


Деякі з них безтурботно прогулюються дорогою 


Басейн Норріс Гейзер

Басейн Норріс Гейзер (англ. Norris Geyser Basin) є найгарячішою та найбільш динамічною гідротермальною зоною Єллоустоуну. Він складається з трьох основних частин: Porcelain Basin, Back Basin, і One Hundred Springs Plain. 


Молочно-сині кольори води зумовлені високим вмістом кремнезему, який, до слова, є основним компонентом скла


Помаранчеві кольори спричинені наявністю заліза та миш'яку, а зеленувато-чорні та смарагдові кольори створюють колонії термофільних бактерій 


На відміну від більшості інших, води басейну Норріса є кислотними



Кислотне сердечко.. Романтичненько :)


Фарфоровий басейн (англ. Porcelain Springs) зустрічає своїх відвідувачів кольорами веселки, шиплячими потоками та різкими запахами


А ви теж бачите тут якийсь інопланетний фейс, який привітно посміхається до вас та у якого в блакитному і оранжевому оці киплять міні-гейзери? ;) 


Бездонне паруюче блакитне око слідкує за тобою! ;)


Цей паруючий котел - гейзер Steamboat Geyser є на даний час найвищим активним гейзером у світі. Під час його виверження вода може вистрілювати на висоту більше 90 метрів! 

А тому, хто побачить на фото обриси ніндзі-черепашки - цукерка за уважність ;)


Блакитне..


Помаранчево-руде..


Бурлить і свистить. Видає такі дивні-хижі звуки, наче от-от має вибухнути і рознести все вщент..


А часом трапляються і ось такі симпатичні міні-гейзери


Бізони відзначилися і тут - залишили свої сліди. Дарма, що кислотне середовище, дарма, що гаряче..


Ще трохи бактеріального оранжевого ореолу довкола паруючого ока..


Дивними барвами кольорів оперує природа у своїх творіннях..


І трохи живої води :)


Цілі ліси висихають у термальних зонах, залишаючись стояти гострими колючими стрілами


Викликаючи якісь змішані відчуття..


Гейзер Old Faithful

І ось ми добралися до однієї з найбільших "атракцій" Єллоустоуну - діючого гейзера Old Faithful. Він стабільний у своїй діяльності і вивергається  кожні 44-125 хв. Ми приїхали завчасно і хвилин мабуть з 20-25 довелося на нього чекати. На безпечній відстані від гейзера дбайливо поставлені лавочки на яких, без перебільшення, пару сотень людей сидять в очікуванні чуда :) І чудо не змусило себе довго чекати ;)


Дочекавшись, коли гейзер повнястю заспокоїться, ми рушили далі. Стільки всякої живності довелося нам побачити того дня. До списку побаченого вписуємо ще і бурундука. Дуже миле створіння :) 


Бісквітний басейн (англ. Biscuit Basin)

Тепер плавно рухаємося до Бісквітного басейну (англ. Biscuit Basin). Він теж має чим потішити та здивувати


Наче кадри з фільму про апокаліпсис


Невеличнкий гейзер з апетитною назвою Mustard Spring




Sapphire Pool

Цей гейзер дуже глибокий, що і зумовлює його дивовижний синій колір. Він теж зрідка вибухає, однак непередбачено та вже не так сильно, як в минулому


А це фото вперто нагадує мені "Зоряну Ніч" Ван Гога, от тільки небо і земля тут помінялися місцями :) 


А тут - наче візерунки з солі..


Все було прекрасно, однак була одна річ, яка не давала мені спокою. Ми наближалися до неї, але з різних причин ніяк не могли дістатися її остаточно і відкладали "на потім", "на завтра". Знаючи, чим такі відкладання зазвичай закінчуються, я вперто наполягала на тому, що хай йому абищо, а ми конче мусимо прямо сьогодні її знайти і крапка!

Так як з інтернетом на території парку доволі сутужно, ми орієнтувалися по карті, а карта вам не скаже: "за 300 метрів поверніть ліворуч і ви прибудете до місця призначення!". Тому ми успішно проскакували повз. Кінець-кінцем, втомлені, злі і недобрі, запаркувалися поблизу якогось булькаючого озерця і пішли вузькою стежиною через ліс.. Рухатись потрібно було швидко, оскільки сонце по зрадницьки опускалося все нижче, тіні довшали, а ймовірність зустрітися на безлюдній стежині з ведмедем грізлі повільно зростала.. Це було неабияким мотиватором рухатися швидше, забуваючи про втому :) У кожного в руках було по балончику перцевого "антиведмежого" спрею, він як не як, а впевненості трохи додавав :)

Ми так до кінця і не були певні, чи рухаємося взагалі в правильному напрямку, аж поки доріжка не привела нас сюди, до Озера Ранкової Слави (англ. Morning Glory Pool)


"І це все?" - розчаровано здивувалася я вголос - "таке малюююсіньке?".. Озеро виявилося справді маленьким, хоча і дуже красивим. Але ж моя уява малювала собі зовсім іншу картину! Але ж, але ж! Якби я не переплутала Ранкову Славу з Великим Призматичним Джерелом - візитною карточкою Єллоустоуну, то дивилася б на неї зовсім іншими, закоханими очима ;) Бо в променях вечірнього сонця вона справді чарівна..


Трильйони мікроорганізмів утворюють такі дивовижні поєднання кольорових гам. Цікавим є також те, що колір води змінюється залежно від погоди, температури та недосліджених ще досі інших факторів. А ще озеро нагадує мені ніжну квітку повійку.. 

А от менш романтичні натури - вандали засмічують джерело, кидаючи в його "горловину" всякий непотріб. Тому періодично працівникам парку доводиться прочищати джерело. Люди, будьте ж людьми! 


Ну і як же без пам'ятної фотографії на фоні Ранкової Слави? :) Кольорові рукавички, перцевий балончик, живі-здорові, ведмеді не з'їли, ура! Життя вдалося :)


До машини ми повернулися аккурат з заходом сонця та без пригод і з відчуттям довершеності поїхали відсипатися. Завтрашній день обіцяє бути не менш насиченим!

Наступного ранку по дорозі до парку зипиняємося поблизу Devil's Slide - незвичної червоної доріжки на горі


Вже вкотре проїжджаючи повз цей водоспад, лише сьогодні зупинилися біля нього, щоб зробити фото


Куди ми зараз? А зараз ми рухаємося до Гранд Каньйону Єллоустоуну! До оглядового майданчику, на якому від побаченого знову перехоплюватиме подих! Без перебільшення


Це те місце, яке кожен мандрівник парку, що себе поважає, має побачити :) Фотографії фотографіями, а наживо - це приголомшливо!


Що це за цятки там внизу?  Ні, то не каміння, то вилежує свої боки стадо бізонів..


Mud Volcano

Моторошно, скажу я вам. Якби мене хтось спитав, як я уявляю собі вхід до підземного царства Аїду та води річки Стікс, то я б без вагань відповіла: ось так! Печера, з якої вириваються якісь страшні булькаючі хижі звуки і густими клубами валить пара, ну і ще бурлить, кипить і піниться вода :) Бракує лише човна та Харона з веслом у ньому)


Mud Volcano - кипляча багнюка


Просто настроєве фото


Бізони - всюди. Навіть на парковках пліч-о-пліч з машинами та людьми. А коли хто підійде занадто близько з фотоапаратом, вони загрозливо ричить, даючи зрозуміти, що не варто робити дурниць..


Озеро Єллоустоун

Озеро Єллоустоун (англ. Yellowstone Lake) - найбільше озеро на території парку. В ньому теж знаходяться гейзери, фумароли та гарячі джерела, але їхніх слідів помітити нам не вдалося, нічого надцікавого не потрапило в поле зору - озеро як озеро, кришталева гладь води і маленькі хвильки від вітру.. От якби посеред нього вистрілював в небо гейзер, це була б зовсім інша справа ;) А так - озеро та й озеро :)


Ми багато встигли побачити за ці три дні, однак відчуття завершеності не було, здавалося, що ми пропускаємо щось дуже важливе. Час було повертатися додому, однак ми запаркувалися ще поблизу Середнього басейну гейзерів (англ. Midway Geyser Basin). Це буде останнє, що ми побачимо в парку. То ж з відчуттям людини, що прагне застрибнути в останній вагон рушаючого потягу, я пішла досліджувати територію. Я не знала достеменно, чого очікувати, однак була в передчутті чогось особливого.

Внутрішнє чуття не підвело.. Паруючі блакитні озерця з кольоровими струмочками були лише підготовкою до чогось величного і особливого..


Excelsior Geyser Crater


І ось я вже на місці, яке підіб'є підсумок та поставить велику жирну крапку у нашій мандрівці. Я стою біля перлини Єллоустоуну - Великого Призматичного Джерела (англ. Grand Prismatic Spring) - найбільшого в США та третього за розміром у світі гарячого джерела.

Важко описати враження від побаченого. Захоплює подих! Але я спробую описати.. Ти йдеш по вузькій дерев'яній доріжці, а з обох боків кипить і парує вода.. Вона так близько, що здається, огортає тебе повністю і ти шкірою відчуваєш її теплу вогкість і здається, що бракує повітря, щоб дихати.. А потім приводить до тями порив прохолодного вечірнього вітру, який розганяє вогкість довкола, проривається крізь неї..


Наче скло або мармур довкола. Не віриться, що в природі можливо і таке.. Здається, що якщо розпрямиш руки і зробиш крок назустріч, то не впадеш, а повиснеш на густих вологих клубах пари..


А кольори! Кольори просто нереальні! Блакитне бездонне око і вогненно-жовте проміння, що відходять від нього


Біля джерела можна гуляти безконечно довго, воно налаштовує на філософський лад..


Шкода, що не було можливості зробити фото з повітря, та і квадрокоптери тут заборонені. Але ось так воно виглядає з висоти пташиного польоту. Про себе я називаю його ОКОМ. Єловстоунівським оком. Хіба не схоже?


І знову бізони відзначилися :) Правила тут писані не для них :) Не лякають їх усілякі термальні джерела та інші красоти - треба їм перейти джерело, то вони беруть і переходять напряму, залишаючи сліди своїх копитець :)


Світ буде змінюватися. Рано чи пізно, але буде. Такі рушійні гіганти, як Єловстоун колись прокинуться остаточно і це буде страшно. Ще раз переконуєшся в тому, що не зважаючи на всі досягнення людства, людина перед силами природи - ніщо. І тут ця сила і велич відчувається як ніде потужно


Я була під враженнями, як в затуманенні і задурманенні і мені дуже не хотілося покидати призматичне джерело.. Однак нам вже давно було пора вирушати в дорогу. Нізвідки, з повітря взялися сили, відкрилося друге дихання і хотілося піти ще ооон туди, в той похід, можливо звідтам буде краще видно озеро? Але ні, час невблаганно спливає - пора повертатися додому..


Черговий затор на дорозі. Що ж там таке? Аа.. це на оленів любуються..  Але оленями нас вже не здивувати :)


Сонце хилиться до горизонту.. Ми виїхали за межі парку.. Діти заснули в машині. Я роблю останні кадрики і сідаю назад в машину - попереду у нас ще багато довгих годин їзди додому та пару сотень кілометрів. 


Але не зважаючи на все це, ми в один голос кажемо, що це було варте того!

Прихильники