вівторок, 28 березня 2017 р.

Грузія: Тбілісі. День Перший

Рушійною силою, яка зіштовхнула з мертвої точки наші порожні балачки про мандрівку Грузією, стали Марта і Дмитро. А чому б і ні? Грузія! Звучить багатообіцяюче! Перебуваючи по різні сторони моніторів та інтернетів, ми почали планувати поїздку. Я так розгулялася в своїх нестримних польотах фантазій і бажань, що вже готова були додати до списку must see і Вірменію з Азербайджаном включно. Агов, притримайте коней, - холоднокровно обрубали мої витання у хмарах хлопці. Бо й справді, коли взялися активно вивчати інформацію, то виявилося, що для одної лише Грузії вісім днів - це дуже мало, це як маленька ложечка супу в бездонно глибокій тарілці Харчо.

Хлопці постаралися на славу - перелопатили гору інформації, відсіяли зерно від полови і склали чудовий, а головне з претензією на здійсненність та підйомність, план :) План полягає в тому, що попервах ми зустрічаємося в аеропорту Тбілісі. А далі дасться чути :)  У нас був рейс з пересадкою в Ризі, яка не на жарт затягнулася, але все закінчилося добре - ми не погубилися, та знайшли одне одного. Як же приємно, коли в цілком чужій країні тебе зустрічають старі добрі друзі! :)

Про трансфер до готелю домовилися заздалегідь. Серед темної ночі сідаємо в машину і їдемо в невідомому напрямку. Звідси і стартує наше знайомство з Грузією та її місцевим колоритом. Навіть крізь сон і втому розумію, що з автівкою щось не те. А, так це ж кермо водія з правого боку! Стоп, але ж рух тут теж правосторонній. Нуу.. надіємося, що водій - зі стажем і доїдемо без пригод. Але куди ж взагалі без пригод? В Грузії так не буває :) Водій наче і мав навігатора, але наче і не мав. Принаймні мав якогось трохи дивного навігатора, на якому ми були маленькою цяткою посеред зеленого-зеленого поля. Ми довго кружляли якимись темними розбитими вулицями, намотували кола.. Все це починало набирати якихось підозрілих обрисів. З горем пополам та за допомогою власної навігації ми таки дісталися до нашого готелю. А ранок от-от і настане. Треба хоч трохи поспати.

Здавалося, тільки-но заплющили очі, як приходиться їх розплющувати - ранок вже давно настав! А тим часом сонце починає вже добряче припікати і короткими перебіжками від тіні до тіні ми розпочинаємо наше знайомство з Тбілісі. Поооооїхали!

Перше фото зроблено. Перша визначна споруда, яка трапилась нам на очі - Нор Ечміадзін (вірм. Նոր Էջմիածին եկեղեցի) або Церква Святого Георгія Ечміадзінців (вірм. Էջմիածինցիների Սուրբ Գեւորգ եկեղեցի) - храм Вірменської апостольської церкви в Тбілісі. Попереду церкви стоїть хачкар (вірм. խաչքար) - кам'яний пам'ятник з різьбленим зображенням хреста.


Готель наш був не в самому серці Тбілісі, а десь трохи нижче. Тому по дорозі нам часто траплялися занедбані, однак цікаві і симпатичні будиночки.


Дороги теж бажають кращого - місцями геть розбиті та знищені. А коли по них проїжджають, підгазовуючи, машини, то піднімають за собою шлейф куряви, який при тридцятиградусній спеці рівненьким тоненьким шаром осідає на наших тілах. 


Але це триває не довго, бо ми все ближче і ближче наближаємося до центру міста і все поволі стає на свої місця. 


Столиця та найбільше місто Грузії розкинулось на берегах річки Мктварі (Кури). Міст Матехі через річку.


Ландшафт міста горбистий на неоднорідний. На горі Мтацмінда (груз. მთაწმინდა) , що є своєрідним символом Тбілісі, знаходиться фортечний комплекс Нарікала (груз. ნარიყალა). На гору можна піднятися за допомогою канатної дороги.


Чого в Грузії лишень не побачиш - столична маршрутка з іранськими номерами, причепленими поверх якихось інших номерів. Грузія така Грузія :)


А ось так виглядає дерево грузинсько-африканської дружби


Палац цариці Дареджан.


Найстарішим поселенням на території Грузії є Метехи (груз. მეტეხი) - історичний район Тбілісі, що знаходиться на високій скелі на березі річки Кури. Основною пам'яткою Матехі є церква Успіння. Біля церкви знаходиться пам'ятник Вахтангу Горгасалі - основоположнику грузинської державності.


Заплативши декілька ларі, сідаємо в гондолу і по канатній дорозі піднімаємося до фортечного комплексу Нарікали. 


Кабінка пливе все вище і вище, очам відкриваються все ширші та ширші горизонти..


З фортеці відкриваються чудові краєвиди на парк Ріке


Один із символів Тбілісі монумент "Мати Картлі" (груз. ქართლის დედა), виготовлений з алюмінію. Статуя символізує грузинський національний характер: жіноча фігура тримає в одній руці чашу з вином, для тих, хто прийшов з добром, а в іншій - меч, для тих, хто прийшов як ворог.


На руїнах мурів Нарікали знаходяться найкращі в місті оглядові майданчики.


Табличка, по якій ми пробували розшифровувати грузинський алфавіт ;)


Назад до Старого Міста спускаємося вже пішки. Сідаємо трохи перепочити. Спекотно.. Час рухатись далі і шукати порятунок від сонця..


А де можна знайти ідеальну схованку від палючого сонця? Правильно! В ботанічному саду! А якщо бути прискіпливо точним, то в національному ботанічному саду Грузії в Тбілісі (груз. საქართველოს ეროვნული ბოტანიკური ბაღი) площею в 161 гектарів! До того ж, сад знаходиться зовсім поруч - біля підніжжя фортеці Нарікала, з якої ми, власне, спускаємося. 

Трохи ліричного відступу: хто знайде жабку серед латаття, той молодець :)


Дуже симпатична фігура металевої здивованої сови. Ще б пак.. таке сонце шкварить, а вона собі тут сидить.. 


Короткими перебіжками рухаємося до кварталу Абанотубані (груз. აბანოთუბანი). Тут знаходиться комплекс лазень, зведених на сірчаних джерелах. Місце виглядає дуже ефектно. 


Знаєте, з чим мені асоціюються ці лазні? З масивними кришечками від здоровенних глиняних горщиків, схованих під землею :) Цікаво було б відвідати їх та протестувати на власній шкурі, однак, нажаль ми не подумали про це завчасно.


Так так, і не Лише Тбілісі, а й всю Грузію в цілому :)


Один з найпопулярніших магазинів вина у Тбілісі. Кажуть, там можна так надегустуватися, що мало не здасться :)


На одній з чергових вузеньких вуличок Тбілісі..


Час знайомитися з грузинською кухнею! Ще не гортавши меню, я вже зробила свій вибір - хінкалі! В Тбілісі я спробувала їх вперше. І відтоді понеслося! Так вони мені припали до смаку! Спочатку з м'ясом, потім з грибами, потім з сиром.. Мм.. з сиром були найсмачніші :) Береш отак рукою за хвостик, відкушуєш шматок, випиваєш все, що всередині і насолоджуйєшся ;)


Я вкотре помічаю: чим більше порожнього місця в шлунку, тим активніше і продуктивніше гуляєш містом, а тільки-но поїси смачно (читай до відвалу), відразу звідкілясь появляється така поважна розміреність у кроках і всепоглинаюча лінь :) Отак неспішно і поважно ми пройшлися по Мосту Миру (груз. მშვიდობის ხიდი), побудованого з ініціативи Міхеіла Саакашвілі після грузинсько-осетинського конфлікту.


Міст Миру - улюблене місце для фотосесій грузинських молодят :)


Вигляд на річку Куру та на столицю, що розкинулася по обидва її боки.


Ще трохи сучасного мистецтва: незавершений концертний зал. Погодьтеся, доволі дивна споруда, яка різко контрастує зі старим добрим Тбілісі. Але є в ній якась родзинка. Чи все ж таки нема? Я так і не визначилася ще..


Парк Ріке в променях сонця, що поволі схиляється до заходу..


Як для початку, то дуже навіть непогано. Вже з нетерпінням чекаємо на завтра :)


<< Грузія: Тбілісі (День Перший)
<< Грузія: Вардзіа (День Другий)
<< Грузія: Ахалціхе та Боржомі (День Третій)
<< Грузія: Ушгулі. Непередбачені пригоди (День Четвертий)
<< Грузія: Високогірне поселення Ушгулі, Сванетія (День П'ятий)
<< Грузія: льодовик Чаладі та дамба Інгурі (День Шостий)
<< Грузія: Батумі та Батумський ботанічний сад (День Сьомий)
<< Грузія: Тбілісі (День Восьмий)

субота, 4 березня 2017 р.

Ірландія: Дублін, Музей пива Guinness. День Восьмий

Вчора подивитись місто нам не вдалося, то ж треба надолужити сьогодні. Дощу вже нема, але важкі хмари нависають над містом, погрожуючи своїм виглядом пролитися зливою. Йдемо до центру міста. Навколо нас маленькі симпатичні будиночки, щедро прикрашені квітами у вазонах та прапорцями. Симпатично і мило.


Над дахами будиночків ми помітили височенний шпиль - значить ми на правильному шляху. Монумент світла (ірл. Аn Túr Solais), який ще часто називають дублінською голкою (англ. Spire of Dublin) - стальний пам'ятник  у вигляді голки висотою 120 метрів, який було зведено у 2003 році.


Діаметр основи голки сягає трьох метрів, а на самому вершечку звужується до 15 сантиметрів. Що можна сказати про цей пам'ятник? Він доволі дивний. Але чому б і ні? Ото Париж має свою вежу, Лондон має своє "око", а Дублін має свою "голку". Треба ж мати якийсь символ, по якому тебе будуть точно, чітко і однозначно ідентифікувати. А якщо підійти практично впритул до монументу та подивитися на нього знизу вгору, то він починає нагадувати собою безкінечну дорогу в небо :)


Одним з найстаріших районів Дубліна вважається район Temple Bar, який на сьогодні є одним з найпопулярніших місць в столиці. Туристів приваблюють та притягують, наче магнітом, велика кількість ресторанів та пабів на будь-який смак. 


Центральна частина Дубліна - це симпатичні низенькі різнобарвні будиночки і вузькі, мощені бруківкою, вулички. І паби на кожному кроці, у яких та біля яких збираються групи людей, об'єднаних спільними інтересами :) 


Кожен паб має свій стиль і атмосферу. Пивні заклади наче змагаються між собою за краще і оригінальніше оформлення. Ось, для прикладу, Hard Rock Cafe


Бути в Ірландії, а зокрема в Дубліні і не посидіти хоча б в одному з її незліченних пабів - це наче і не бути в Дубліні :). Мотивуючись такою думкою, ми потрапили до найстарішого дублінського пабу-броварні The Porterhouse (він саме святкував двадцятиріччя свого пивоваріння) щоб поїсти та спробувати їхнього власного пива. І самі того не відаючи, ми обрали дуже вдалий час для цього! Коли ми лише зайшли, то в приміщенні було практично порожньо. А поки ми знайомилися з меню, чорні хмари, які весь день тяжіли над головами, таки пролилися зливою. І людей вмить побільшало - ніде яблуку впасти, всі столики та місця біля барних стійок враз заповнилися людьми. Але хто зна, чи це через дощ, чи через футбол, який от-от мав розпочатися :) 


Ось так виглядають колоритні вбиральні колоритних пабів :)


І о чудо! Тільки-но ми поїли та вийшли на вулицю, як злива закінчилася. Можна йти досліджувати місто далі. Місцеві "близнюки" на світлофорі


А ось і найстаріший паб Ірландії - The Brazen Head, датований 1198 роком! 


Якісь дивні підозрілі труби на фоні церкви..


Ну і куди ж без усіляких графіті та просто малюнків. В кожному місті вони унікальні і додають атмосферності. Або ж просто викликають посмішку та піднімають настрій :)  


На одній з чергових вуличок Дубліна


Йдемо в музей найвідомішого ірландського пива Гіннесс (англ.  Guinness Storehouse). Офіційна назва - "Пивоварня біля воріт Святого Джеймса" (англ. St. James's Gate Brewery).


Знову почало дощити. Але ми вчасно зайшли всередину. Музей знаходиться в семиповерховій будівлі. Переміщатися з поверху на поверх зручно ліфтом, але на ескалаторі цей процес буде значно ефектнішим! Кожен поверх музею - тематичний.


Перший поверх присвячений основі основ пива: вода, ячмінь, хміль та дріжджі. І до всього можна торкнутися: набрати повні жмені зерен ячменю, яких тут насипали пару сотень кілограм і релаксувати, пересипаючи їх з долоні в долоню, або ж подивитися, як росте хміль, чи постояти під легкими бризками водоспаду  :) А також на великому екрані можна подивитись художнє відео про ці складові.


Так як музей знаходиться в колишньому приміщенні заводу, то тут і залишилася велика частина від заводу


Всякі труби, цистерни, бочки..


Всякі прилади та механізми..


І навіть ось такі кумедні фігури


Можна безконечно дивитись на три речі: як горить вогонь, тече вода, та на рибу, яка їде на велосипеді! 


Колекція пивних бочок


Симпатичний музей, але не більше. І як на мене, то ціна за вхід надто завищена. Навіть включаючи келих безкоштовного пива, який пропонують на останньому, сьомому поверсі. Однак музей користується неймовірною популярністю серед туристів! А власники користуються цим, заробляючи на цьому непогані гроші.  


А ще там проводився майстер клас з традиційних ірландських танців, дегустація різних сортів пива, до якої вишикувалася грандіозна черга людей та ще багато всяких цікавинок. Поки ми обійшли всі сім поверхів, то добряче втомилися. Час пролетів непомітно. Нарешті вийшли на свіже повітря. І знову дощ перестав! нам щастить :)

Кафедральний Собор Св. Патріка або Собор Діви Марії та Св. Патріка (ірл. Árd Eaglais Naomh Pádraig) - найбільший собор Ірландії та головний храм протестантської церкви. Поблизу церкви розташований великий гарний парк Св. Патріка.


Собор Церкви Христа (англ. Christ Church Cathedral), відомий також як Собор Святої Трійці (англ. he Cathedral of the Holy Trinity).


Дублін розкинувся по обидва боки ріки Ліффі (ірл. An Life). Вигляд на місто та веселку над ним з одного із мостів.


Веселковий прапор на фоні ледь помітної справжньої веселки :)


Сьогодні ми намотали багато кілометрів, побачили багато цікавого та прониклися атмосферою міста. Час повертатися в номер. Завтра з самого ранку у нас літак додому...


Не знаю, що має символізувати цей пам'ятник, але у мене він чомусь асоціюється з чеканням на зупинці на свій автобус, який має відвезти додому. Дуже символічне останнє фото з Дубліна :)


І от настав ранок. Ледь-ледь світає. А ми вже чекаємо на автобус. Той самий, двоповерховий, яким має відвезти нас до аеропорту. Приїхав. Зайняли вільні місця. Оглядаюся навколо: хто спить, втягнувши голову в плечі від холоду, хто ледь стоїть на ногах - певно добряче насвяткувався вчора, хто голосно балакає німецькою та висловлює своє захоплення містом. А ми втомлено мовчимо, мріючи про телепорт :) Це були неймовірні і чудові вісім днів Ірландії, які запам'ятаються нам надовго. 

Спитаєте, що далі? А далі на нас вже зачекалася Грузія! ;)