понеділок, 27 червня 2011 р.

Вже не студенти :)

Якось так дуже скоро минули оті 5 років навчання в університеті. Пам'ятаю найпершу пару в пана Холявки :) Згадую лекції Щербини :) Життєві історії Шинкаренка :) енергійного, справедливого та завжди усміхненого Олеся Васильовича, чудового педагога Теда..  Перші екзамени, диференціальні рівняння :) Симплекс метод та гіперболічні рівняння :) Конспектування "викладацьких перлів", роздуми на тему "для чого на прикладній філософія та ділова мова??" А ще пам'ятаю ту радість в очах, коли скомпілилася найперша прога "Хелов ворлд!" :-Р

Ех, прикладна, прикладна.. Багато всякого було.. І доброго, і поганого. Був і сміх, і радість, мрії, розчарування.. Хотілося танцювати від щастя і битися головою об стінку в іншому випадку :) Всяке було :) 

Кажуть, найкращі роки - роки навчання в університеті. Не погоджуюся, насправді все ще попереду :) Але я цілком впевнена, що в отій шаленій швидкості нового життя знайдеться час для ностальгії за універом, групою, новими друзями та просто добрими знайомими з такого класного факультету прикладної математики та інформатики!.


четвер, 23 червня 2011 р.

Сукня з ромбамбару о_О

Хм.. мабуть мене скоро виженуть з дому з такими моїми захопленнями :) 
На інші результати бурної діяльності уяви можна подивитись нижче :) Отже, плаття:
  1. З газет
  2. З жовтого листя
  3. З пластикових пляшок
  4. З CD та DVD дисків
  5. З кульків для сміття

Підземелля в Музеї історії релігії

Нещодавно стало доступним для огляду туристами малодосліджене підземелля, що знаходиться під Домініканським собором. Саме такі місця особливо сильно манять своєю таємничістю і загадковістю, холодними стінами, які багато бачили і чули на свому віку. 

Вхід знаходиться в дворику Домініканського собору, який нарешті зачиняється, що перешкоджає графітчикам вимальовувати на стінах свої непрофесійні закарлючки.. В дворику проводились ремонтні роботи, але майстри люб'язно вимкнули на хвилинку свої голосисті інструменти і пропустили нас до дверей, за якими ховалися ще не досліджені нами таємниці :)


Вартість екскурсії: 50 грн. в загальному + 10 грн. з кожної людини. Екскурсовод попався нам інтелігентний, приємний і чесний, на деякі питання признавався, що не знає відповіді, не розказував находу придуманих небелиць :)


Тьмяне світло від гірлянд, прикритих мішковиною, було дуже доречним - надавало якоїсь такої таємничості та створювало потрібну атмосферу..


Келія монаха-аскета..


 Фігура фінки, підозрюваної у відьомстві

 

 До слова, варто зауважити, що в підземеллі достатньо холодно та сиро, там дуже добре переховуватися від спеки і палаючого сонця)


Нині це підземелля, однак, колись це був перший ярус наземної будівлі. Найімовірніше княжого палацу Лева Даниловича. 


 Композиція "Середньовічний Львів 13-18 століть"


Красуня Гальшка Острозька


 


"Плакальниця".. Від несподіваної зустрічі з нею в мене мало серце не зупинилося)


Наразі досліджено та розкопано лише невеличку частину підземель, так що все ще попереду!


 Зал катувань
Туди варто піти, однозначно.

понеділок, 13 червня 2011 р.

Тараканівський форт

Для тих, хто там був хоча б раз, чогось нового я, мабуть, не напишу, бо вони і самі все там бачили :) Пишу я для тих, хто, можливо, щось- десь чув, але вагається: їхати чи ні. Однозначно їхати! Але тільки в тому випадку, якщо вас не лякають темні, хоч в око стрель, занедбані, холодні та сирі підвальні приміщення з протягами  :) Ах, ну і ще комарі-кровопивці, як же без них..

Отже, Тараканів Форт. Карту і точні координати можна знайти тут.


За точні координати для навігатора відповідала я, але в поспіху і роковому збігу обставин, про них забула, за що мені була згодом вичитана сувора і повчальна лекція :) То ж по навігатору доїхали ми лише до с. Тараканів, а далі вирішили розпитувати місцевих жителів. Побачили старшу жіночку, яка сиділа на лавочці і думала про щось своє. На наше питання куди їхати, вона розповідала не те щоби неохоче, а якось без особливого ентузіазму чи то що). А ще радила взагалі туди не їхати, бо там криниці в які вже падало багато туристів. Ну але ми обіцяли бути дуже обережними і нікуди не падати :)

Поїхали у вказаному напрямку. Польова дорога була горбистою та ямистою і машина весь час норовила насадитись на якийсь горб черевом і спочити на нім. Але бравий керманич давав собі раду з непокірною машиною :)

А скільки там розвилок.. Отак стоїш на роздоріжжі і ламаєш собі голову: яку дорогу обрати.. Як в казці: на ліво підеш - коня втратиш, на право підеш -... :) І тут вдруге мені було згадано про точні джі-пі-есівські координати :) Але всі дороги ведуть до форту! Доказом цього є ми, які їхали навмання і таки втрапили до нього :)

Перше, що ми побачили, це довгий зелений коридор і цегляні стіни. І парочку людей, які вертались вже додому.

Трохи далі перед нами відкрилася неймовірна краса! І я на хвилину опинилася в омріяних африканських джунглях з ліанами і отруйними плющами!


По дорозі нам попадалися темні входи з надписами "проїзд та прохід заборонено". Ну заборонено так заборонено. Ми всередину не залазили а просто прогулювались зеленим коридорчиком в пошуку  *руїн_як_на_фото_з_інтернету*. А вони все не показувались.. Плентались вузькими стежинками вгору-вниз і не могли зрозуміти, що ми робимо неправильно. Аж поки не вирішили пройтись одним із таких проходів..

 

Ліхтариків з собою у нас не було, то ж освітлювали собі дорогу фотоапаратом). Але світло від нього світило секунду-дві, за якими знову нас огортала темнота. Рухаючись наосліп, та час від часу освічуючи собі дорогу спалахом, ми добряче полоскотали собі нерви.

І от воно! Побачивши в кінці тунелю світло, ми поспішили на нього і вийши, власне, до *тих_фото_як_в_інтернеті* :)
 

 Дівчата, що відлежували боки біля палаток, здалеку радили не йти всередину, бо там бабайки водяться :)


Там реально фільми жахів тільки і знімати!

Всередині, якби хтось хотів пожартувати собі, якби десь сховався в закутку і несподівано вискочив з криками, інфаркт був би гарантований. Ну або ж розрив серця)



Там панує амосфера страху і невідомого, і монстрів, які можуть ховатися в темряві :)


Але толку зі слів.  То треба шкірою відчути холодні і вогкі протяги, шурхіт землі під ногами, мертву тишу і моторошне ехо від шепоту. А ще в такі моменти в голову лізуть слова жіночки про туристів і про підступні і невидимі для ока криниці :)

 
 А на горі якісь чуваки горланили пісні під гітару :) І це якось навіть трохи зігрівало душу - ми були не самі :)
 

Настроєво, скажу я вам, дуже настроєво:)

 
  





 Біля головного входу..






Поїздка вдалася на всі сто! Безмежно задоволені і настільки ж і втомлені ми поплентались до машини)...