пʼятниця, 31 серпня 2012 р.

Братислава, якою побачила її я

Добратися до Братислави з Відня - це як раз плюнути - сів на поїзд, який за годину з копійками завезе мало не в сам центр столиці. Але не зважаючи на таку простоту, швидкість і відносну дешевизну добирання, за пів року перебування в Шенгені, попали ми туди тільки зараз. До слова, Відень та Братислава - столиці, відстань між якими найменша у світі - всього близько 70 км. Це як з'їздити зі Львова до Стрия :)


Ми почали вести планування наших справ. Корисна, до речі, штука. Так от, на ці вихідні ми запланували врешті поїхати в Братиславу. Але як на зло почав накрапати дощ. Ну але план є план - треба їхати :) Прямо на вокзалі купили білети, сіли в поїзд і поїхали. Не зчулася як заспала і проспала практично всю дорогу. Збудилася якраз тоді, коли перетинали "кордон" з Словаччиною. Ніяких затримок - поїзд спокійнісінько рушив собі далі - заледве встигла зробити знимку з вікна вагона. Жодних перевірок документів, багажу, фейс-контролю. Красааа :)


На вокзалі кучкувалася молодь з здоровенними туристичними рюкзаками: хто підпирав стіни вокзалу, хто просто розлігся на підлозі під накриттям, куди не заносило дощем. Ми акуратно їх обійшли, розкрили парасолю і пішли в дощ. Так стартувало наше знайомство з Братиславою. Ми навіть не дуже роздумували куди нам йти. Просто пішли вздовж дороги, перейшли і міст і опинилися на дуже шумній, проте безлюдній вулиці. Тісно обгороджена будинками по обидва боки, вулиця створювала собою якийсь особливий акустичний простір і коли на горизонті з'являлася машина, то утворювався такий шум, ніби злітав реактивний літак. І знаходячись на відстані декількох сантиметрів одне від одного - під одною парасолею, доводилося підвищувати голос і кричати прямо у вухо, інакше нічого не було чути :) Нарешті між, здавалося, суцільною стіною під'їздів і вікон з'явився провулок. Ми з радістю звернули в нього. І потрапили в гарне затишне місце - Грасалковичів або Президентський палац (Grasalkovičov palác, Prezidentský palác).


Грасалковичів (Президентський палац)


Так ми собі гуляли під дощем, розглядаючи архітектуру та фотографуючи всякі дивні штуки)


Трі прасятка! :) В мене відразу появилася велика симпатія до словацької мови :) Трохи схожа на польську, така ж "мяка" і приємна на слух. До того всього ще й зрозуміла! То ж я відчувала себе мало не як вдома :)


Вгорі над будинками з'явився Братиславський замок (Bratislavský hrad), який і став нашим орієнтиром. 


А цю вулицю ми хотіли дослідити, але трохи згодом, після повернення з замку. Так того і не зробили. Ще раз переконуюся в тому, що не варто нічого відкладати на потім. Ех, слова-слова..


Вдалині появилася наша наступна ціль - НЛО (UFO). Це ресторан-оглядова площадка на висоті близько ста метрів - одна з цікавинок міста, що приваблює сюди туристів.


"Платне парковіско" то вам не хухри-мухри! :) Мені все більше і більше подобається ця мова!


І от ми впритул підійшли до Братиславського замку (Bratislavský hrad). Окрім нас там було ще досить багато люду - невеликими партіями їх доставляли сюди екскурсійні паровозики.


 Біля замку є чудовий затишний парк. За доброї погоди там можна  гарно провести час.



Прогулюючись під дощем біля замку, ми добряче нагуляли апетит. Вирішили спробувати словацьку кухню. А тут якраз біля замку, як за помахом чарівної палички, і ресторанчик. Але побачивши ціни, вирішили пошукати словацьких страв де інде :)

 
Вид на міст НЛО з мурів замку. А в цій літаючій тарілці знаходиться ресторанчик.


То ж вирішили піти. Підйом на оглядову площадку - 6.50 євро. Якщо ж йти в ресторан та замовити щось поїсти, тоді підйом безкоштовний. І ми виріши бути хитрими - піти в ресторан і вбити двох зайців одним пострілом: і пообідати, і безкоштовно подивитись на місто з висоти пташиного польоту. Але побачивши ціни, вирішили, що краще заплатити 6.50 за вхід, а поїсти десь в іншому місці :) Тоді ми ще не знали, що це найдорожчий ресторан у Братиславі :) 


Піднялися ліфтом, потім ще декілька сходин і ми прямо на літаючій тарілці, з якої видно практично всю Братиславу!



Також можна скористатися безкоштовним біноклем. Оглядова площадка знаходиться під відкритим небом, то ж жодного захисту від вітру та дощу немає. Робимо декілька фото на згадку


Вид на Братиславу, звичайно, гарний, але чесно кажучи, я очікувала чогось трохи більшого. Але сюди варто піднятися, хоч би тому, щоби потім могти похвалитися - я був на борту НЛО! ;)


Спускамося сходами вниз, оглядаємо порожній (за винйнятком пари з дитиною) ресторанчик, сідаємо на ліфт та спускаємося вниз. Неопізнаний Літаючий Об'єкт випускає нас на волю.. А тим часом наші шлунки невдоволено бурчать. То ж ми попленталися шукати чим би то підкріпитися. І знайшличудову альтернативу дорогим ресторанам - столики на вулиці під накриттям.


То так класно було! Ми закуталися в теплі покривала, сьорбаючи гаряче капучіно, і слухали як барабанить дощ над головою і лиється з даху на землю.. Відразу стало тепло, затишно і дуже приємно. 


А ще замовили традиційну тут страву - коліно. Одне на двох.  Ну але ми ж не підозрювали, що воно буде таке ЗДОРОВЕННЕ! Хоч ми були і дуже голодні, і їжа була дуже смачною, але ми так повністю і не здолали його, оте коліно.. А тим часом повз нас проходили групки туристів, які здивовано і мало не облизуючись дивилися на наш столик :)



І тут я подумала собі, от добре було б, якби закінчився дощ, коли ми закінчимо з трапезою. І що б ви собі подумали? Так і сталося! Ситі по саму зав'язку, ми продовжили оглядати місто. А подивитись тут ще було на що


Екстравагантний пам'ятник. Цікаво, що ж він символізує?)


Оця "чебурашка" мені сподобалась найбільше




Трамвай відразу викликав спогади про Львів..


Хм.. Пам'ятник Сталіну. Поставили його зовсім недавно - в червні 2012 року


Прогулюючись біля набережної, побачили групу п'яних, веселих і буйних людішок, які дудлили з горла якусь спиртяку, голосно реготали і клянчили в перехожих гроші, простягаючи замість капелюха тапочок. Досить кумедно виглядало). Ну а поруч стояв пам'ятний якійсь, мабуть, тендітній феї.


 Свинина тут в пошані. І на кожному кроці.


Пам'ятник "Чуміл", або ж пам'ятний сантехніку. Вгорі над ним навіть знак стоїть "Man at work"


 





Готель "Київ"


Оскари на будь-який смак ;)


А потім було півтора годинне чекання поїзда на вокзалі.  Година часу в дорозі. І врешті ми опинилися вдома. :)

P.S. Братиславі личить дощ. Він надає місту якоїсь особливої загадковості і шарму ;)

четвер, 30 серпня 2012 р.

Персеїди 2012

Так як на днях Андрій мав здавати на австрійські права (практичну частину), то ми вирішили взяти машину на прокат - для тренування і розминки :). А тут якраз і небо прояснилося - можна було виїхати кудись за місто і спостерігати, як падають з нічного неба персеїди. То ж взяли машину ввечері, поєднавши приємне з корисним: вночі - метеори, зранку - дослідження ситуації на дорогах. 
Машину взяли о 20.00, але зрозуміли, що надто втомлені, щоби кудись їхати. Накрутили будильник на другу ночі і провалилися в глибокий сон.. Задзвонив будильник. Трохи неохоче виповзли ми з ліжка, попили гарячого чаю, вдягнули теплий одяг, сіли в машину і поїхали. Навігатор час від часу збивався і це дратувало. І взагалі, спросоння в салоні машини відчувалося якесь напруження, яке не давало повністю розслабитися і отримувати задоволення. Виїхали за межі Відня. Закінчилися і ліхтарі на обочині. Включили дальнє світло. Зрідка повз нас проїжджали одинокі авто, але вже за мить зникали з поля зору.

 

Ми планували з'їхати на якусь безлюдну поляну, подалі від магістралі, але це виявилося не так то просто. Бо тут все засаджене якоюсь живністю, відгороджене і є чиєюсь власністю. Туди, куди заїхали ми, все було засаджене кукурудзою. Стояла табличка "в'їзд заборонено". Ну але ж мали ми десь дивитися на ті персеїди, нє? Ну то ми і припаркувалися збоку з надією, що з тої кукурудзи не вибіжить сторожова собака-баскервіль і не повідгризає нам голови). Трохи приспустивши спинку переднього крісла, всілася на ньому "по-турецьки", лягла спиною до лобового скла, таким чином, що дивлячись через скло вгору, бачила все небо як на долоні. І максимально зручно і комфортно і не треба мерзнути на вулиці з задертою до неба головою :) Серпень-серпнем, а ночі то холодні вже.. Просто фантастика! 

Є щось захопливо-містичне у нічному зоряному небі. Щось таке, що приковує до себе погляд і зачаровує. Зразу згадалося дитинство.. Безтурботні літні ночі, дві старі височенні груші, що закривали собою чверть неба, всіяного сузір'ями.. Тоді ще я нічогісінького не знала про якісь там персеїди, я вірила, що то падають зірки і загадувала бажання. Гарні були часи. 

Отак ми чекали-чекали, а вони все не падали.. І перш ніж пролетіла одна персеїдина, вже пройшов добрячий шмат часу. Ми вже навіть не певні були чи дійсно то метеор з сузір'я Персея, чи може якийсь інший, зальотний, але бажання, як в старі-добрі часи, я таки загадала) То ж за довгий час вглядання в небо ми помітили лише два спалахи. Якось малувато, але все ж.. :) Вийшла з машини розімнути ноги.. Десь далеко вдалині мерехтіли дрібні вогники міста.. Навколо ж нас - тиша і легкий шум листя кукурузи.. І тут я собі згадала Стівена Кінга і його "Дітей Кукурудзи".. Чесно кажучи стало трошки моторошно і я вже стала більш уважніше прислухатися до кожного шелесту :) За стоянку в недозволеному місці нас ніхто не оштрафував, то ж ми поїхали назад, до Відня. Вже починав сіріти ранок.. Як же я люблю ранкові безлюдні вулички міста! Ми ще трохи покаталися і вирішили піти ще трохи поспати перед новою поїздкою. Про яку можна прочитати ось тут. Тільки голова торкнулася подушки, ми миттєво провалилися у сон.

Райхенрау-Ан-Дер-Ракс (Reichenau an der Rax)

Прокинувшись вранці, важко було повірити в те, що цієї ночі ми вже встигли побувати серед безкрайого кукурудзяного поля та дивитися, як падають персеїди. Здавалося, що то все нам наснилося - настільки розмитими і нереальним здавалося це спросоння. Цікаво так :) Хотілося ще трохи повалятися в ліжку, але під вікнами нас чекало орендоване авто, а час оренди невблаганно спливав. То ж спати було якось глупо :) Довго не думаючи, вирішили їхати в Reichenau an der Rax. Та піднятися на сейлбані (фунікулері) в гори. 


Подолали близько 90 км. І от ми на місці. Купили білети. Наш номер 53. На табло ж висвітлювався поточний номер сорок якийсь там.. Як виявилося згодом, це був номер не посадочного місця, а посадочної групи.. Так що часу в нас було вдосталь. І це мало тішило.


Оглянувши по два рази всі сувенірні лавочки, намотавши декілька кіл в приміщенні, вийшли на вулицю, де і побачили український прапор :) Це вже перетворюється в таке собі хоббі - фіксування поєдних блакитного та жовтого кольорів :) Спустилися до ріки..


Провести суботній день в горах вирішило багато людей, про що явно свідчила заповнена парковка та автомобілів, які паркувалися вздовж дороги хто де міг.


Вода у ріці була дивного смарагдового кольору і ми зачудовано дивилися на неї, намагаючись збагнути, що саме надає їй такого кольору. Подивитись на місцеві води спустилася якась парочка з собокою. А за хвилину собака  з розбігу шубовснув у воду, доплив до середини і спокійнісінько, не торкаючись ногами дна, розвернувся і поплив назад. Коли він виліз на сушу, ми інстинктивно відступили назад, знаючи, що буде далі, навіть без інформативного викрику жіночки "Ахтунг!" Собака виліз на сушу і зробив те, що робили ще його далекі предки і що зробив би будь який інший собака на його місці - так затріпався всім тілом, що бризки від нього розлетілися в радіусі декількох метрів :)


На нашу превелику радість фунікулери рухалися доволі швидко. Ще трохи почекавши, підійшла наша і черга. Людей набилося в кабінку фунікулера, як шпротів у банку.  За хвилину двері зачинилися і ми стали підніматися вгору. Рухались плавно, але час від часу кабінкою дьоргало і це супроводжувалося з одного боку лякливими "ойой" а з іншого смішками та жартиками з тих, хто "ойойокав" :) Піднімалися ми якихось декілька хвилин, насправді нічого особливого.. Я то уявляла собі, що наш шлях пролягатиме на шаленій висоті над ущелинами та прірвами :) Але не тут то було :)


І от ми приїхали. Відразу в очі кинулися столи, лавочки і купа людей, які щось жували за тими столами. Цікаво так.. Таке враження, що вони сюди перекусити приїхали :) Оглянули навколишні краєвиди, вони нас не особливо вразили, то ж ми вирішили піднятися стежкою трохи вгору..

 
За декілька хвилин ходьби перед нами відкривалися все нові і нові масштаби..


Ми були десь на рівні вершини гори Пікуй, але тут цього абсолютно не відчувалося.. І атмосфера якась не така трохи була.. Не гірська, чи як то пояснити? А ще було дуже багато людей, я навіть не очікувала, що буде стільки. Все ж таки, австрійці не лінуються, дбають про своє здоров'я. Багато було старших жіночок і мужчин, багато і зовсім малих дітей. І навіть собак багато було)



Ну і, власне, ми


А ще я була єдиною підкорювачкою Альп в спідниці і босоніжках :) Більше ніхто до такого не додумався :)


Я була здивована, можна навіть сказати вражена, коли побачила тут одну жінку на костилях та одну в інвалідному візочку.. Це чудово, що люди з обмеженими можливостями можуть піднятися сюди, подихати чистим повітрям, прогулятися. Здавалось би, все ідеально, але от вже занадто цивілізовано.. і буденно - як сходити в магазин за покупками. Навіть важко то назвати, що ми були в горах - так, на прогулянці. Ну і, звичайно, трохи фото. Куди ж без них? :)





На саму вершину підніматися в нас не було часу. До восьмої вечора треба було встигнути вернутися до Відня та віддати орендовану машину. Дійшли тільки до будиночку, що на фото і повернули назад.

А коли вже добряче віддалилися від того будинку, то почули гуркіт в небі і,піднявши голови, побачили вертоліт, який куружляв, шукаючи місце для посадки.



Ех, шкода, що ми не затримались там ще трохи - вертоліт приземлився в кращих традиціях жанру - здіймаючи хмари пилу навколо себе :) Цікаво, що там такого трапилося?


Ми були дуже неприємно здивовані, коли зрозуміли, що за нашим номером до відправлення вниз прийдеться чекати півтора години! Та за цей час легко можна було б спуститися своїми ногами! Але ми ж заплатили вже за білет у дві сторони. І, як на мене, ця сума себе не виправдала. Довелося чекати..


Машину ми здавали практично впритик, але в час вклалися.

Висновок дня: пішки більше треба ходити ! ;)