пʼятниця, 28 жовтня 2011 р.

"In Time" ("Час"), 2011р.

Давненько я не дивилася фільмів, які справляють враження і залишають після себе в голові слід для роздумів. Отже, ледіс енд джентелменс, до вашої уваги фільм "Час"!
Трохи сюжету.
Ніхто не знає як це сталося, але вже немає часу над цим задумуватись. Бо тепер ЧАС - це гроші, а гроші - це життя. Тепер за будь яку послугу розраховуєшся часом. Податки, комунальні послуги, чи навіть банальна чашка кави - все це скорочує тривалість твого життя на хвилини, години, дні.. І якщо збіжать останні секунди на твоєму персональному годиннику, а ти не встигнеш поповнити свій час бодай на хвилину, то ти - труп. Отак і живуть люди з дня на день, на бігу, бо час - це надто велика розкіш, аби рухатись повільно. 
Часом задумуєшся, що б ти зробив, якби знав, що жити тобі залишилося один день? А якби щодня ти знав, що жити залишилося один день? Мабуть, до цього звикаєш. І тут дуже влучна фраза: "головне встати зранку". Ну так, щоби не прокинутись якось на небесах. І ще є одна важлива деталь. До 25-ти років твій годинник "спить", проте коли прокинеться, почне відлічувати рівно рік. І горе тобі, якщо за рік ти не дістанеш собі ще часу.. Отже, фактично, всі люди - безсмертні. Головне не робити дурниць і працювати, заробляючи собі на час. І навіть у 85 ти залишаєшся 25-ти річним у повному розквіті сил. Здавалось би, що ще потрібно для щастя? 
Але є одне але. Політика, керована філософією Дарвіна - виживає сильніший. Або хитріший. Чи багатший. Або найкраще, якщо три в одному. Звідси і постійне підвищення податків, цін, низька зарплата. На вулицях з'являються все частіше нерухомі тіла з обнуленими годинниками. А в іншому часовому поясі живуть багатії, які купують дорогі авто за десятки своїх років, залишаючи про запас ще декілька десятків тисяч. Несправедливо.
А ще є безподобний Хранитель Часу. Байдужий як до справедливості, так і до несправедливості. Він просто робить свою роботу.

"..що б ти зробив, якби мав багато часу?
- не дивився б постійно на годинник.."

Фільм, який варто подивитись.

пʼятниця, 14 жовтня 2011 р.

Київ, екзамен, кораблик і голуби

І от ми знову їдемо в Київ. Маю здавати екзамен з німецької. Зла (або просто неуважна) тітонька в касі продала нам білети в різних купе.. Але ми це виправили. Не встигли оком моргнути, як поїзд привіз нас  до Києва. Було близько сьомої ранку. Виповзли на вулицю.. Київ зустрів нас холодно: дощем і сирістю, яка просочувалася через шкіру і невидимими ходами добиралася аж до кісток. В тому було мало приємного. 
Ще і давка на вокзалі: весь простір заповнили собою люди. І шумно. Як у вулику. Якась така стервозність у повітрі... Купили жетонів про запас і поїхали шукати Гете університет. Всякі там формальності, заповнення анкет, оплата, екзамен, чекання на результати і, врешті, отримання сертифікату про успішну здачу екзамену. На одну проблемку менше. Це тішить :) Дощ перестав падати. Голодні, змучені і з тяжкими рюкзаками, взяли таксі до готелю. Трохи згодом я вже сиділа біля вікна, гризла печенюшки і дивилася на гарні краєвиди Києва.
З балкона відкривався чудовий вид на Дніпро. І на небо, по якому химерними пасмами бігали нижні яруси хмар. Таке цікаве видовище: прямо за вікном дощу немає, а вдалині - стіна дощу, із-за якої майже нічого не видно. Ось так от..
 А печенюшки все не закінчувалися). А тим часом темніло прямо на очах. Цікаво було за тим спостерігати і фіксувати це на фотоапараті


 А коли вже так добряче стемніло, включились ліхтарі.. Така краса!
 З нічого робити, "малювала" довгою витримкою фотоапарата всякі химерні візерунки..
 Так так, це той самий вид з вікна на Київ :)
 
Звідкись постійно чулося якесь тихеньке монотонне тріщання.. Дослідила, що то біля вікна павучок ткав свої сіті.. Брр...
 
А потім настав ранок. Поснідавши, склали план-маршрут огляду столиці. План був трохи кострубатий і його пункти були хаотично розкидані по карті Києва. Благо, в Києві є така корисна штука як метро. До нього і вирішили пройтися пішки. Було якось так незрозуміло чого радісно. Життя здавалося прекрасним :) Пройшлися парком вздовж Дніпра. На диво свіже повітря, зелень навколо, чайки ширяють в пошуках здобичі..
Просто не могла не зупинитись, аби сфотографувати симпатичне курчатко :)
Погортали список запланованих місць, розставили їм пріоритети - спочатку пішли шукати виставку "Київ у мініатюрі". Детальніше про цю виставку можна подивитись ось ТУТ.
А потім ми пішли кататися на човнику. Так як то був робочий день, бажаючих скласти нам компанію та одночасно заповнити собою необхідний мінімум місць, було небагато.. То ж довелося чекати. Але то було того варте :) 
Зранку дивилися на Дніпро з Києва, тепер же дивимося на Київ з Дніпра :)
Безплатного шампанського, як в Будапешті, звичайно, не було, як не було  і екскурсійного супроводу мелодійним голосом. Замість нього з динаміків лунала якась непевної якості музика. Але це теж було захопливо і цікаво!
За декілька тисяч можна замовити собі ось такого здоровенного човника)
Рибаки, невідомо як добравшись до середини Дніпра на своїх мініатюрних човниках, не то рибачать, не то дрімають.. Або поєднують одне з іншим :)
Ех.. Знову нам не вдалося проплисти корабликом вночі, коли вода здається темною і бездонною, а береги і мости світяться химерними вогниками ліхтарів..
Пропливали під стількома мостами, а я під жодним із них не загадала бажання :)
Не знаю, правда, до чого тут цей равлик на дорозі, але він мені сподобався...
І взагалі.. всюди добре, але вдома у Львові краще.. Навіть тут тягне до левів :)
Далі ми пішли шукати музей води. Вичитала в інтернеті назву вулиці і номер будинку, ввели дані в навігатор і пішли.. По дорозі натрапили на квітковий Тризуб
І Верховну Раду України. Стоїть собі..
Знайшли вулицю і потрібний будинок,але він абсолютно нічим не нагадував музей.. Зайшли всередину, на прохідній жіночка наставила нас на путь істинний :) Виявляється музей знаходиться через дорогу, через парк, плюс ще через мостик, а тоді метрів зо 50 прямо..
А от і мостик. З безліччю колодок і подекуди трухлявими дошками.
І знову ми не потрапили в музей води! Щось нам не фартить.. Прийшли запізно - він вже не працював. Зате помилувалися музичним різнокольоровим фонтаном.
 
А тим часом на Хрещатику розкладали сцену Майдан'су.. Чи то згортали.. Хз..
 
І тут до нас вчепився якийсь мужичок з голубами. "Не бійтеся, не бійтеся! Погладьте їх! Давайте я вам їх отак!.. А ви отак!.. Так! Ага.. Фотографуйте! Це Юля, а це Ромео! Давайте, давайте!" На питання скільки таке задоволення коштує, якось підозріло відмахувався - "та чисто символічно, на їжу їм, та скільки дасте..". Та лан, думаю, голуби дуже симпатичні завжди хотіла потримати таких у руках :) Зробивши декілька кадрів, та віддаючи голубів, бачу як радість-веселість сповзає з лиця мужичка і він так холодно каже: "20 гривень". Ми переглянулися.. Але хай.. Даємо йому з іронічною посмішкою двадцятку. І тут хлоп видає: "то за одного, ще 20 за другого!". На то ми йому делікатно так натякнули, що голуби так багато не їдять, і що йому з головою вистачить однієї двадцятки. На що той неохоче погодився і зник з очей :)
Юля, я і Ромео :)
На вулиці поставили ще два ліхтарі, правда світліше від них не стало. Хоч вони не світяться, зате випромінюють позитив :) Ось так:) Композиція "Третій зайвий" :)
"Закохані ліхтарі" або "третій зайвий"
Потім ще був вокзал, довгі години чекання, декілька серій Футурами, два поїзди на Львів і на Харків, мій вагон, верхнє місце, провал у глибокий сон і, врешті, голос провідниці, яка сповістила, що під'їжджаємо до Львова... Отак закінчилася перша частина трилогії про Київ :)