пʼятниця, 14 жовтня 2011 р.

Київ, екзамен, кораблик і голуби

І от ми знову їдемо в Київ. Маю здавати екзамен з німецької. Зла (або просто неуважна) тітонька в касі продала нам білети в різних купе.. Але ми це виправили. Не встигли оком моргнути, як поїзд привіз нас  до Києва. Було близько сьомої ранку. Виповзли на вулицю.. Київ зустрів нас холодно: дощем і сирістю, яка просочувалася через шкіру і невидимими ходами добиралася аж до кісток. В тому було мало приємного. 
Ще і давка на вокзалі: весь простір заповнили собою люди. І шумно. Як у вулику. Якась така стервозність у повітрі... Купили жетонів про запас і поїхали шукати Гете університет. Всякі там формальності, заповнення анкет, оплата, екзамен, чекання на результати і, врешті, отримання сертифікату про успішну здачу екзамену. На одну проблемку менше. Це тішить :) Дощ перестав падати. Голодні, змучені і з тяжкими рюкзаками, взяли таксі до готелю. Трохи згодом я вже сиділа біля вікна, гризла печенюшки і дивилася на гарні краєвиди Києва.
З балкона відкривався чудовий вид на Дніпро. І на небо, по якому химерними пасмами бігали нижні яруси хмар. Таке цікаве видовище: прямо за вікном дощу немає, а вдалині - стіна дощу, із-за якої майже нічого не видно. Ось так от..
 А печенюшки все не закінчувалися). А тим часом темніло прямо на очах. Цікаво було за тим спостерігати і фіксувати це на фотоапараті


 А коли вже так добряче стемніло, включились ліхтарі.. Така краса!
 З нічого робити, "малювала" довгою витримкою фотоапарата всякі химерні візерунки..
 Так так, це той самий вид з вікна на Київ :)
 
Звідкись постійно чулося якесь тихеньке монотонне тріщання.. Дослідила, що то біля вікна павучок ткав свої сіті.. Брр...
 
А потім настав ранок. Поснідавши, склали план-маршрут огляду столиці. План був трохи кострубатий і його пункти були хаотично розкидані по карті Києва. Благо, в Києві є така корисна штука як метро. До нього і вирішили пройтися пішки. Було якось так незрозуміло чого радісно. Життя здавалося прекрасним :) Пройшлися парком вздовж Дніпра. На диво свіже повітря, зелень навколо, чайки ширяють в пошуках здобичі..
Просто не могла не зупинитись, аби сфотографувати симпатичне курчатко :)
Погортали список запланованих місць, розставили їм пріоритети - спочатку пішли шукати виставку "Київ у мініатюрі". Детальніше про цю виставку можна подивитись ось ТУТ.
А потім ми пішли кататися на човнику. Так як то був робочий день, бажаючих скласти нам компанію та одночасно заповнити собою необхідний мінімум місць, було небагато.. То ж довелося чекати. Але то було того варте :) 
Зранку дивилися на Дніпро з Києва, тепер же дивимося на Київ з Дніпра :)
Безплатного шампанського, як в Будапешті, звичайно, не було, як не було  і екскурсійного супроводу мелодійним голосом. Замість нього з динаміків лунала якась непевної якості музика. Але це теж було захопливо і цікаво!
За декілька тисяч можна замовити собі ось такого здоровенного човника)
Рибаки, невідомо як добравшись до середини Дніпра на своїх мініатюрних човниках, не то рибачать, не то дрімають.. Або поєднують одне з іншим :)
Ех.. Знову нам не вдалося проплисти корабликом вночі, коли вода здається темною і бездонною, а береги і мости світяться химерними вогниками ліхтарів..
Пропливали під стількома мостами, а я під жодним із них не загадала бажання :)
Не знаю, правда, до чого тут цей равлик на дорозі, але він мені сподобався...
І взагалі.. всюди добре, але вдома у Львові краще.. Навіть тут тягне до левів :)
Далі ми пішли шукати музей води. Вичитала в інтернеті назву вулиці і номер будинку, ввели дані в навігатор і пішли.. По дорозі натрапили на квітковий Тризуб
І Верховну Раду України. Стоїть собі..
Знайшли вулицю і потрібний будинок,але він абсолютно нічим не нагадував музей.. Зайшли всередину, на прохідній жіночка наставила нас на путь істинний :) Виявляється музей знаходиться через дорогу, через парк, плюс ще через мостик, а тоді метрів зо 50 прямо..
А от і мостик. З безліччю колодок і подекуди трухлявими дошками.
І знову ми не потрапили в музей води! Щось нам не фартить.. Прийшли запізно - він вже не працював. Зате помилувалися музичним різнокольоровим фонтаном.
 
А тим часом на Хрещатику розкладали сцену Майдан'су.. Чи то згортали.. Хз..
 
І тут до нас вчепився якийсь мужичок з голубами. "Не бійтеся, не бійтеся! Погладьте їх! Давайте я вам їх отак!.. А ви отак!.. Так! Ага.. Фотографуйте! Це Юля, а це Ромео! Давайте, давайте!" На питання скільки таке задоволення коштує, якось підозріло відмахувався - "та чисто символічно, на їжу їм, та скільки дасте..". Та лан, думаю, голуби дуже симпатичні завжди хотіла потримати таких у руках :) Зробивши декілька кадрів, та віддаючи голубів, бачу як радість-веселість сповзає з лиця мужичка і він так холодно каже: "20 гривень". Ми переглянулися.. Але хай.. Даємо йому з іронічною посмішкою двадцятку. І тут хлоп видає: "то за одного, ще 20 за другого!". На то ми йому делікатно так натякнули, що голуби так багато не їдять, і що йому з головою вистачить однієї двадцятки. На що той неохоче погодився і зник з очей :)
Юля, я і Ромео :)
На вулиці поставили ще два ліхтарі, правда світліше від них не стало. Хоч вони не світяться, зате випромінюють позитив :) Ось так:) Композиція "Третій зайвий" :)
"Закохані ліхтарі" або "третій зайвий"
Потім ще був вокзал, довгі години чекання, декілька серій Футурами, два поїзди на Львів і на Харків, мій вагон, верхнє місце, провал у глибокий сон і, врешті, голос провідниці, яка сповістила, що під'їжджаємо до Львова... Отак закінчилася перша частина трилогії про Київ :)

Прихильники