пʼятниця, 26 червня 2015 р.

Навколо Ісландії за 7 днів. День П'ятий

Прокинулася вночі, глянула у вікно, а там зовсім і не ніч.. І падає сніг! І це в перший день літа :) Зараз ми знаходимось на півночі Ісландії. Ще вчора ми милувалися з вікна машини чудовими пейзажами, голубим небом та зеленою травою, а сьогодні перед нами скелясті гори та пустельні рівнини, припорошені снігом.


І так, це - кольорове фото! Навколо все в чорно білих тонах. Просто неймовірно!


 Ісландія не перестає дивувати своїми кольорами! 


Добряче мете снігом. Анна жмуриться від незвички - у нас же навіть зимою не часто таке побачиш ;)


Водоспад Детіфосс

Детіфосс є найпотужнішим водоспадом Європи. Ширина водоспаду становить 100м, а висота падіння - 45м.


З цієї точки, нажаль, не видно усієї його краси і могутності. 


Мабуть можна було б спуститися за течією та знайти краще місце для фото, але ми зробили навпаки - пішли вверх за річкою..


Це було не так просто, як здавалося на перший погляд. Пересуватися потрібно було по нерівній кам'янистій місцевості то стрибками, то маленькими кроками, балансуючи на камінні поміж ущелинами, струмками та калюжами..



Але це було варте того!


Геотермальна зона Námafjall 

Кілометрів за 30 від водоспаду знаходиться ще одне чудо Ісландії - геотермальна зона Námafjall .


Проїхати повз неї і не помітити - неможливо. З основної траси чітко видно, як клубиться дим над землею, наче від вогнищ, розкладених в хаотичному порядку..


І най-най-найперше, на що звертаєш увагу, тільки-но відкривши дверцята машини - це запах... В двобої між тухлою акулою та тутешнім повітрям можна ще посперечатися, що пахне гірше :) 


Хоча, яке там пахне?! Ядучий сірководень з солодкавими нотками і вкрапленнями.. Запах настільки сильний, що прямо відчуваєш, як одяг, волосся, шкіра вбирають його в себе..


Запах не просто утворює ореол біля чергового джерела, ні - він не локальний, він - всюди, заповнює собою все, проникає в легені, наповнює тіло зсередини і ззовні.. Брр.. Від нього так просто не втечеш. Навіть в салоні машини він ще довго буде тебе переслідувати ;)


Але! Не зважаючи на це, місце - просто нереальне. То наче не наша планета! А ось тут прямо на поверхні землі кипить ціле озерце.. 



Námafjall - геотермальна область в районі озера Міватн, де є багато фумарол і грязевих басейнів. Фумароли - невеликі отвори і тріщини по яких піднімаються струмені гарячої водяної пари і газів, що виділяються з магми. Фумароли розташовані в кратері, на схилах і біля підніжжя вулканів.


У відносно тонких областях земної кори (близько 1000м) температура сягає 200° С, внаслідок чого відбувається контакт з грунтовими водами. Таким чином вода перетворюється в пару, яка і просочується з землі. В точці виходу утворюються так звані конуси, з вершини яких під тиском вириваються гази та пара.  


Явною ознакою фумарол є жовтий ореол з сірки, що оточує місце виходу газів на поверхню. 


Газ, що виходить з тріщин, може бути парою від нагрітих підземних вод, або ж продуктом руху магми. 


Окрім паруючих "конусів" тут є ще одні цікаві об'єкти, які приковують до себе погляд - Námaskarð  - "Ворота в пекло".  


Я б назвала їх ще пекельними казанами.. 


Це заворожує. Можна дивитись безконечно довго на те, як булькає і кипить дивна суміш за метр від тебе, як парує.. І як пролітає над усім цим сніг.. 


Але варто не забувати, що ці місця - зона підвищеної небезпеки. 


Не варто сходити з означених стежок, бо ви ніколи не знатимете напевно, що саме відбуватиметься під вашими ногами в той чи інший момент.


Кристали сірки утворюють дивовижні візерунки. Оті фумароли асоціюються мені з якимись страшними виразками чи гнійними ранами ранами на тілі Землі.. 


Але є в тому всьому особлива краса, небезпечна, притягаюча.. Це те місце, яке обов'язково варто побачити. Без нього пазл під назвою Ісландія складеться не повністю, не у всій своїй непередбачуваній красі.


Походивши там трохи, ловлю себе на тому, що вже звикла до запаху і практично його не відчуваю. Але щоб переконатися, що це дійсно так, втягую носом повітря на повні груди.. Бррр.. Є,є.. Нікуди запах не дівся.. буее..


Кратер вулкана Hverfjall

А ось там видніється наша наступна ціль - кратер Hverfjall


Взагалі то вулкани і кратери я завжди уявляла собі дещо по іншому. Але чому "дещо" - зовсім по іншому. В моєму уявленні це мали б бути височенні гори зі стрімкими вершинами серед інших гір у важко доступних місцях.. А тут на тобі -  просто посеред поля.. Але як то кажуть, вулкан вулкану рознь ;) 


Чим вище піднімаєшся по стежині вгору, тим більші простори відкриваються перед очима.. Високі гори, лавові поля, озера..


Мене не покидає враження, що я на іншій планеті..


І от вершина. На самому гребені кратеру.


Відчуття - неймовірні! Від шаленого вітру, снігу, що б'є в обличчя, навколишніх краєвидів, відчуття і усвідомлення себе на цій вершині просто захоплює подих! 


Не зважаючи на вітер, холод і сніг ми таки пройшлися по всьому периметру кратера.







А неподалік знаходиться лавове плато Діммуборгір (ісл. Dimmuborgir), що дослівно перекладається як "Темний форт". 


Дивовижні форми скель нагадують руїни замків та веж. У ісландської міфології Діммуборгір вважається територією ельфів і тролів.




День сьогодні був активний і насичений. Далі буде ;)

Про те, що було вчора, можна прочитати отут: День Четвертий

Продовження: День Шостий

вівторок, 23 червня 2015 р.

Навколо Ісландії за 7 днів. День Четвертий

На четвертий день у нас не було заплановано нічого конкретного. Цей день можна назвати одним великим переїздом з готелю А в готель В вздовж мальовничого узбережжя.


Ми нікуди не поспішали. Часто зупинялися, щоби сфотографувати ту чи іншу місцевість. 


Погода нам в цьому сприяла. Сонце посміхалося крізь легкі ватні хмари, наповнюючи все навколо глибокими насиченими кольорами. 


А скільки разів ми виходили з машини до узбережжя, побачивши зграйки якихось пташок.. Але ні, тупиків чи то пафінів все не було і не було. Журбинка.. 


По дорозі нам трапилося невеличке містечко. Не з першої спроби, але все ж таки знайшли заправку а потім і продуктовий магазин, в якому закупили продуктів на вечерю та сніданок. Прихопили і тухлої акули. Ввечері будемо дегустувати ;)


Складається враження, що рукотворні пам'ятники в Ісландії можна перелічити на пальцях рук та ніг. От ми натрапили на одного з них


Погода зіпсувалась. Пухнасті ватні хмари розпливлися в одну сіру пелену і затягнули все небо. Періодично падав дощ. Попереду - Djupavogshreppur.. Ох вже ця ісландська мова.. Попробуй прочитати.



Отак виглядає ісландська рибна ферма




А ось і вони! Красені! Сьогодні нам вдалося вперше їх побачити - олені


Насправді ніякої Лапландії не існує, а Дід Мороз живе в Ісландії і на літні канікули його олені відпочивають тут..


Ще один водоспад - вже збилися з ліку, який саме


А ось і хатинка, вкрита мохом




Крім овець, оленів, рідкісних корів тут є ще і коні. Вони трішки нижчі і шерсть їхня трішки довша, ніж у звичайних коней. Але вони дуууже милі!






Чергова зупинка біля чергового водоспаду. Хлопці полінувалися йти, а ми з Мартою гордо піднялися до нього :)




Довготривалий переїзд добігає свого логічного завершення. До нашого готелю навігатор обіцяє лише метрів з 500. Проте на горизонті лише гори та поля.. І от за черговим поворотом, ми таки бачимо нашу ціль. Так, це він. На цю ніч у нас буде цілий будиночок! Весь з дерева (звідки ж вони беруть тут деревину??), затишний і дуже милий всередині. 


Біля будиночку пасуться вівці..


А тепер повернемося до тухлятини, яку декілька годин тому ми купили в продуктовому магазині - Гаукарль. Гаукарль (ісл. Hákarl) - національна ісландська страва - підтухле м'ясо акули, їжа справжніх вікінгів :) Саме по собі м'ясо акули у свіжому вигляді непридатне для їжі через високий вміст отруйних речовин, але після належної обробки його вже можна їсти. Грубо кажучи, м'ясо акули закопують в пісок, де впродовж 6-12 тижнів воно гниє. Під час цього процесу з нього і виходять всі отруйні речовини. Потім ще декілька місяців м'ясо висушують.. Потім вже ріжуть на шматочки. Всі, кому тільки не лінь, пишуть про те, як вони пробували на смак тухлу акулу. Я не буду винятком). Ми довго шукали її в магазині (одного разу навіть мало не переплутали з великим шматом якогось дивного м'яса, думаючи, що то Гакарль). Але сьогодні от знайшли.. Виглядає отак. 


А з вигляду і не скажеш, що то акула.. Щодо смаку.. Ну що тут сказати про смак? Смаку як такого там і немає - все перебиває ядучий запах, від якого аж очі сльозяться.. Але якщо абстрагуватися від запаху і усвідомлення того, що ти їш тухлу рибу, то.. то все одно це нічого не змінює - сморід такий, що його можна використовувати замість нашатирю при втраті свідомості ;) Андрій взявся дегустувати першим. Враження, як то кажуть, на ліцо :)


Як би там не було, але по малюсінькому шматочку ми все ж таки з'їли всі, то ж тепер можемо всім і всюди хвалитися, що ми їли хвалену тухлу акулу, таку ж саму, яку їли колись дуже-дуже давно брутальні вікінги :-) Ну це так, суто для галочки ;) Всі решта 96 грамів  (зі ста) відправилися в.. унітаз.. Просто викинути в смітник ми не ризикнули - нам ж ще ночувати в цій хатинці :) 

Про те, що було вчора, можна прочитати отут: День Третій

                                                                                                              Продовження:  День П'ятий