четвер, 23 травня 2013 р.

Підземне озеро Seegrotte в Hinterbrühl, Австрія

Озерний грот Зеегротте (нім. Seegrotte) - колишня гіпсова шахта, що знаходиться в поселенні Гінтербрюль (нім. Hinterbrühl) в Нижній Австрії. Це приблизно 15 км від Відня. Координати ось тут.

Вхід в грот

Озеро, що знаходиться в гроті, є одним з найбільших підземних озер в Європі. І має воно досить цікаву історію. Все почалося з того, що у 1848 році поблизу місця, звідки витікало джерело, почали видобувати гіпс. Згодом стався величезний викид води, що призвів до затоплення гіпсових шахт, який унеможливив подальші роботи. Так і утворилося велике озеро.

Під час Другої світової війни шахту переобладнали під авіаційний завод з виготовлення запчастин для реактивних літаків. Воду з озера повністю відкачали, а дно забетонували. На заводі в важких умовах працювало близько 2000 каторжників. В шахті вибухнули декілька бомб, які спричинили нові руйнування. Знову потекла вода і недозібрані літаки опинилися на дні озера. У 1948 році завод ліквідували і шахту-музей відкрили для огляду.



В шахту ми спускалися по вузькому довгому коридору (близько 450м), викладеному цеглою. Висота коридору достатня для вільного проходу, проте якось механічно втягуєш голову в плечі і ледь нахиляєшся від важкості нависаючих стін та стелі над головою.. Всередині прохолодно, вогко і сиро. Температура тут завжди стала +9 градусів і не залежить від пори року. Під ногами можна побачити колію. По ній у вагончиках вивозили гіпс на поверхню. Займалися цим коні, абсолютно сліпі від перебування у постійній темряві..



В шахті-музеї знаходиться багато цікавих експонатів: різноманітні інструменти, ліхтарики, деталі літаків.. До слова, потрапити сюди можна лише з екскурсією. Всю детальну інформацію можна подивитись ось тут.



Завершальним акордом екскурсії було катання на човнику по озері. Ми спустилися на найнижчий доступний рівень шахти, де, власне, і знаходиться саме озеро. Воно займає площу 6200 кв.м, а його найбільша глибина - 12 метрів. До озера ми спустились по довгих бетонних сходах. Внизу якраз відчалював човник з людьми, які радісно посміхалися і на прощання махали руками. За декілька хвилин появився новий порожній човник, ми сіли в нього і попливли..


Це було справді дуже ефектно, цікаво і захопливо! Глуха тиша, тьмяне світло і непохитно-мертва бірюзова гладь крижаної води навколо..



Шлях освітлюється тьмяним світлом ліхтарів, що створює відповідну містичну атмосферу.. Перша асоціація: двадцятеро живих душ в одному човні з керманичем Хароном, що перевозить нас через містичну ріку Стікс на інший берег і в інший світ :)



31 травня 2004 року стався нещасний випадок - перекинувся човен з 28-ма чоловіками на борту. П'ятеро людей, похованих під човном, загинули. Моторошна історія..



А ще кінокомпанія "Волт Дісней" знімала тут свій фільм "Три мушкетери".



А щоб уявити собі цілісну картинку, варто звернути увагу на озерний грот "у розрізі". Так-так, все це знаходиться під землею на глибині 60 метрів! А над усім цим стоять будиночки, ростуть дерева і ходять люди :) Не дивно, що Seegrotte приваблює до себе величезну кількість туристів.



Вхід для дорослих - 10€, для дітей - 7€. А з Niederösterreich-CARD - безкоштовний. А за декілька кілометрів від гроту знаходиться замок Ліхтенштейн, на який теж варто подивитись. 

середа, 22 травня 2013 р.

Мої перші шоколадні Macaron'и

Я вже багато разів натрапляла на рецепти макаронів (чи макарунів?), але все ніяк не наважувалася спробувати їх приготувати. І от одного разу, балакаючи з Танею про всяке і про різне, випадково зайшла мова про макарони. І якось так надихнувшись цією розмовою, вже вдома я твердо вирішила: обов'язково треба спробувати! А от що каже про macaron'и Вікіпедія:

Макарон (фр. macaron) - французький кондитерський виріб з яєчних білків, цукрової пудри, цукрового піску, меленого мигдалю і харчових барвників. Зазвичай робиться у формі печива. Між двома шарами кладуть крем або варення. Назва походить від слова ammaccare (італ. maccarone / maccherone) - «розбити, розчавити», і посилається на спосіб виготовлення основного інгредієнта, мигдалевого порошку.
 

Для початку перечитала гору інформації та основні секрети приготування. Але це мені мало допомогло, бо перша партія не особливо вдалася. Точніше вдалася, але тільки на половину: печенюшки були надзвичайно смачні, просто танули в роті, але не мали, нажаль, жодного товарного вигляду :) Проаналізувавши всі етапи приготування, зрозуміла, де я допустилася помилок. Всю вину звалила на погано збиті білки. Це вони зіграли вирішальну роль. Тому до другої партії я поставилася значно відповідальніше :) Вичитала, що білки перед збиванням мають "вистоятися" при кімнатній температурі хоча б добу. Так і бути, десь вже за північ, перед тим як лягати спати, відділила білок в горня, накрила харчовою плівкою і залишила на ніч на столі. Такі "приготування до сну" трохи озадачили Андрія і намалювали на обличчі здивовану гримасу :) Але щось я відхиляюся від теми. Отож.. Так як на першу партію пішла більша частина мигдалю (а йти в магазин за новою було ліньки), довелося пропорційно "врізати" кількість інгредієнтів. Отож:
Для печива:

- Білок з одного яйця
- 40 г мигдальної муки
- 80 г цукрової пудри
- 2 ст.л цукру
- 1 ч.л лимонного соку
- Дрібка солі

Для начинки (ганашу)

- Чорний шоколад
- Вершкове масло


 Приготування


1. Обережно відділяємо білок від жовтка. Збиваємо його міксером на середній швидкості до густої піни. В процесі збивання додаємо дрібку солі і лимонний сік. Коли піна стане густою і пишною, додаємо цукор і продовжуємо збивати білок до утворення стійкої, гладкої і блискучої маси, що добре тримає форму і не розтікається. Не знаю, чи відіграв якусь суттєву роль "вистояний" білок, чи мені просто пощастило, але цього разу (на відміну від першого) піна вийшла саме такою, як і має бути.

2. Мигдальну муку змішуємо з цукровою пудрою і на всяк випадок ще раз подрібнюємо в блендері. Після цього мигдально-цукрову суміш висипаємо до білків і дуже акуратно перемішуємо лопаткою. Маса повинна бути достатньо густою і в'язкою. (Мигдальну муку можна приготувати самотужки, змоловши очищений мигдаль)

3. В ідеалі наповнюємо кондитерський шприц (за відсутності якого я скористалася звичайним канцелярським файликом, відрізавши один з кутиків) утвореною масою і видавлюємо на застелену пекарським папером форму кружечки розміром 3-4 см. Стараємося видавлювати однакову кількість маси однакової форми. Тісто розтікатиметься, тому нехай ваші макарони дотримуються дистанції один щодо одного :)

4. Залишаємо нашу заготовку на годину-дві, допоки на ній не утвориться тоненька кірочка. І це дуже важливо, якщо з нетерплячки покласти печенюшки у духовку швидше, вонивкриються  нікому не потрібними тріщинками (перевірено на собі першою партією :). Після півторагодинного вичікування я навіть легенько просушила їх феном :) Не знаю чи помогло це чи ні, але жоден макарон не тріснув :)

5. Випікаємо 12хв при температурі 150 градусів.

6. Щоб печиво легко і без втрат відстало від паперу, витягаємо його з духовки і залишаємо в спокої, поки не охолоне. Тоді дуже акуратно лівою рукою тримаємо макарон а правою - аакууууратно відділяємо папір. Ще радять збризнути форму водою, начебто це помагає, але мені такий варіант не сподобався, або я просто перестаралася з водою (перевірено першою партією :)

7. Готуємо начинку. Тут все просто, розтоплюємо шоколад з маслом на слабкому вогні. Наповнюємо ще теплою сумішшю кулінарний шприц (читай файлик) і викладаємо на одну половинку печива, а другою половинкою накриваємо. Все :) 

Ось такі в мене вийшли макарони


Різнокольорові, як на поличках магазинів, макарони, звичайно, виглядають в рази ефектніше, але якось не особливо хочеться лишній раз напичкувати себе барвниками. Ну що ж, як на перші рази, я задоволена :)

Оксана у Відні

Нарешті Оксані видали візу і вона приїхала до нас в гості. У Відні вона вже вдруге, то ж більшу частину цікавих віденських місць вже бачила. То ж щоб не повторюватись, ми водили її по таких місцях, де вона ще не була.

1. Пратер (Prater)

Спочатку думали просто поспостерігати за іншими людьми та щиро їм поспівчувати за їхню нерозсудливість, легковажність та необачність, через які вони опинилися в міцних залізних лапах атракціонів :) Але слово поза слово і вирішили самі покаталися на "американських гірках" та найвищому у світі 117-ти метровому "ланцюговому атракціоні". Здається, Оксані сподобалось, не зважаючи на те, що руки-ноги помітно тряслися ;) На фото нижче, власне, одним кадриком випадково вдалося вполювати ці два атракціони одночасно: гірки та позаду "ланцюги" :)


2. Donau-City

Сіли в машину і поїхали на Дунай, прогулятися по Донау-Сіті поблизу резиденції ООН. Відень - він такий, різний.




3. Замок Кройценштейн (Burg Kreuzenstein)

А потім взяли і поїхали в Leobendorf дивитись на замок Kreuzenstein



Часу залишалося ще багато, то ж ми вирішили вдруге скористатися новим способом подорожування: "до найближчої точки". Запустили навігатор, який повідомив нам, що найближчий замок/палац знаходиться від нас всього за декілька км. Тож сіли і поїхали дивитись на "кота в мішку" :)

4. Черговий палац

Навігатор привів нас у невеличке поселення прямо перед входом в палац. А палац той, між іншим, знаходився на приватній території і своїм виглядом не дуже то і змахував на палац :)



Єдине, що мені сподобалося з того палацу, то розлоге дерево по центру дворика :)



Зате через дорогу від палацу відбувалося набагато цікавіше дійство - тренування з кінного спорту. Одні мускулисті довгоногі коні з всадниками на спинах граціозно ходили по полю, інші ж елегантно перестрибували через перешкоди. Ми досить довго спостерігали за ними. Потім сіли в машину і поїхали до наступного "кота в мішку" :)

5. Старовинна церква

Тепер навігатор привів нас під ще одні приватні ворота. Всередину постійно заходили джентльмени в костюмах та дами в платтях, з чого ми зробили висновок, що всередині швидше за все відбувається якась урочиста подія. Може яке весілля і нас пригостять смачним ароматним тортиком? :) Зайшли всередину у дворик. У вікнах побачили довгі накриті столи. Тортика нам ніхто так і не виніс. На нас взагалі ніхто не звертав уваги, крім здоровенного симпатичного собаки, який, зацікавлено виляючи хвостом, провів нас поглядом і побрів кудись по своїх справах. Нам не залишалося нічого іншого, як сфотографувати старовинну церкву у дворику, сісти у машину і поїхати до наступної точки.





6. Замок на скелі

Навчені досвідом, ми вже не велися на подачки навігатора, який пропонував нам з'їздити у шльоси-палаци (Schloß - замок, палац). Тепер ми зосереджували свою увагу виключно на бургах (Burg - замок, власне замок з мурами, башнями і т.д і т.п.) Тож врешті ми приїхали до справжнього замку, побудованого на скелі.



Трохи посиділи біля нього на лавочці, почитали надписи, видовбані на скелі.. День підходив до свого логічного завершення. Сіли в машину і поїхали назад до Відня. По дорозі встигли ще побачити декількох зайців та косулю :) Потім відвезли Оксану до Братислави, де до опівночі ще бродили по Tesco. Отаким пригодницько-насиченим видався день :) До відня повернулися близько другої ночі. Що тут сказати, день вдався :)

понеділок, 20 травня 2013 р.

Гаївки у Відні

"Ой, нумо, нумо, заплетемо шума,
Шума заплетемо, гуляти підемо!.."

19 травня відбулися довгоочікувані щорічні гаївки, організовані Товариством Української Молоді Австрії (ТУМА). На відміну від попередніх років, коли святкування відбувалося в Пратері, цьогорічні гаївки проводились на території Посольства України в Австрії. Зазначимо, що 19 травня - день, що припадає на третю неділю травня, а отже це національний день пам'яті жертв політичних репресій. У зв'язку з цим відбулася церемонія вшанування пам'яті жертв. З вступним словом виступив представник посольства України п. Василь. Всі присутні вшанували день пам'яті жертв політичних репресій хвилиною мовчання.


Далі з вітальним словом виступив о. Тарас, зазначивши, що люди, які боролися за правду, за кращу долю для своїх ближніх, за краще світле майбутнє, ті, хто віддали за це свої життя, не померли, бо вони перейшли до життя вічного. І так як в гаївках відображається оновлення природи, перехід від сну до пробудження, побажав, щоб у Воскресінні Господньому в житті кожної людини відбулося духовне переродження, оновлення та очищення.


Також до слова запросили голову Товариства Української Молоді Австрії Романа. Роман розповів про сфери діяльності товариства, про основні цілі та завдання, подякував усім за присутність та запросив розпочинати святкування гаївок.



Гаївки - традиційні обрядові пісні, пов'язані з приходом весни та пробудженням природи, це дорогоцінний культурний скарб наших предків. Виконуються вони у часі великодніх свят. У християнських традиціях гаївки відображають радість весняного пробудження після зими та радість Воскресіння Христового, супроводжуються веселими танцями, іграми та хороводами. А найголовнішим залишається те, що гаївки об'єднують та звеселяють, малюють посмішки на обличчях, наповнюють душі радістю, оптимізмом і вірою в перемогу добра над злом.

Отож, святкування розпочалось! Організатори запросили всіх присутніх на залиту сонцем галявину, роздали всім бажаючим тексти гаївок, щоб кожен міг долучитися до співу та веселощів.


Першою залунала "Вербовая дощечка"  у виконанні учасників. Спочатку якось трохи боязко і невпевнено, але з кожною хвилиною гаївка лунала все впевненіше, вільніше і гучніше.


В дружній і ненапруженій атмосфері діти, молодь і старші люди забавлялися і отримували від цього задоволення.


Весела і захоплива гра в "ремінь", здається, по особливому сподобалась учасникам, які значно пожвавішали і активно приймали в ній участь. А ті, хто не ризикнув стати в коло, спостерігали збоку з широкими посмішками на обличчях :)


 


"Жила-була царівна, царівна, царівна.
Жила-була царівна, царівна молода.."
                                   Гаївка "Царівна"


Діти тим часом співали "Подоляночку" та бавились у різноманітні цікаві ігри


Ще одним цікавим конкурсом було співання українських пісень. Учасники поділились на дві команди і змагалися між собою. Суть конкурсу полягав у тому, щоб заспівати найбільше українських народних пісень, які починалися на "Ой". Згадали такі гарні пісні як "Ой під вишнею, під черешнею", "Ой чий то кінь стоїть", "Ой у лузі червона калина" та багато інших. І все це під живий супровід скрипки, гітари, бубну та тамбурину.



Веселе дійство "заплітання шума", схоже на якийсь старовинний ритуал, що уособлює собою об'єднання і возз'єднання :)


Сила і міць - в єдності! Так було, так є і так буде завжди.


Перетягування каната


Жодна зі сторін не хотіла здаватись без бою, кожен прикладав максимум зусиль :)



Хочеться подякувати організаторам і всім учасникам за таке гарне і радісне дійство. Щирі дитячі посмішки та посмішки на обличчях дорослих свідчать про те, що гаївки вдалися! То ж з нетерпінням чекаємо наступних ;)
Більше фотографій можна подивитись тут.

понеділок, 6 травня 2013 р.

Великдень у Відні

Христос Воскрес! 

Вчора українці Відня (та й не тільки) святкували найбільше та найвеличніше християнське свято - Воскресіння Господнє. Час летить швидко і ось вже другий рік поспіль і ми святкуємо Великодні свята у Відні. І ніби нічого особливо не змінилося, знову ці приємні передсвяткові приготування: випікання паски, збирання кошика.. Цього року, так як і минулого, я знову сама пекла паску. Бо набагато цікавіше і приємніше робити щось своїми руками, нехай навіть воно потребує багато зусиль та часу, аніж просто купити в магазині. А коли результат перевершує сподівання, то радості взагалі немає меж :) Так і мої пасочки вдалися дуже смачними, пухкими і ароматними, а це спонукає до наступних, інших маленьких подвигів :)  Шкода тільки, що не вистачило часу на писанки і крашанки, наступного разу потрібно буде виправитись :) Отож теплого і сонячного недільного ранку ми зібрали святкового кошика і понесли його до церкви.


Якщо моя пам'ять мені не зраджує, то минулого року людей було ЗНАЧНО менше, аніж цього. Я якось ніколи і не задумувалася над тим, скільки ж то у Відні живе українців, і тільки вчора я зрозуміла, що нас тут справді багато!


Багато молоді, багато старших людей, багато навіть цілих сімей з малими діточками. 


Проїзд повз церкву перекрили патрульні машини, щоб рух транспорту не заважав проводити освячення пасок на вулиці, так як у церкві просто не вистачило б місця для такої великої громади.


 Отець Тарас щедро окропляє і кошики і людей свяченою водою:)



А тут ми :)


Щиро бажаю всім гарних і веселих свят, смачної паски, миру і спокою в душі!

Христос Воскрес!