субота, 24 липня 2010 р.

Пластик

Вчора я вперше своїми руками виготовила справжні пластикові кульчики! Ура! :) Це виявилося достатньо простим і надзвичайно приємним заняттям. Для початку я зробила свої перші вироби з дитячого пластику, щоб розібратися що як і до чого. А тренувалася я на пластиліні :) Згадувала дитинство) І от що у мене вийшло: 

"Червоні Маки"

"Мелодія"


Як для першого разу, то вийшли досить непогано, я задоволена.
Подивилась в неті вироби справжніх майстрів: виявляється при певних навичках, бажанні і вмінні, можливості пластика практично необмежені :) З нього можна навчитися робити просто фантастичні речі!
Поки що буду продовжувати ліпити з того дитячого пластику, а далі побачимо :)

P.S. Нові вироби можна побачити ТУТ

пʼятниця, 23 липня 2010 р.

Чак Паланік "Вцілілий"

Ну що ж, дійшла черга і до часто згадуваного в попередніх постах  твору того ж таки Чака Паланіка "Вцілілий". То було давно, коли я вперше стягнула ще на дискету текстовий файлик і читала його з монітора домашнього комп'ютера  по вечорах. І те, що я читала, було настільки далеким від стандартної класики, настільки цинічним і дивним, що я не могла надивуватися тому. То хто ж, власне кажучи, є тим "вцілілим", що він собою являє і чим мене  свого часу він так захопив. Отже..

47-мий розділ і далі по спаданню..
Вже в цьому зворотньому відліку відчувається якась невблаганна неминучість..
Так от. Такий собі Тендер Бренсон захоплює пасажирський літак номер 2039, наказує пілотам зменшити висоту для того, щоб звільнити літак від пасажирів: вони повинні стрибнути з парашутом.. Пілот, з дулом пістолета біля виска, ставить літак на автопілот, розказує дрібні деталі що може статися з літаком і, врешті, що станеться, і теж стрибає з парашутом кудись у океан ("бо я ж не вбивця"- так каже про себе Тендер). Головний герой, останній живий член релігійної секти, залишається абсолютно один на борту літака, палива вистачить годин на 6-7, він включає бортового самописця і розказує свою історію... 

Книжка написана в якомусь хаотичному порядку, постійно перескакуєш при читанні з одного на  інше. Таке враження, що автор не обтяжував себе тим, щоб придумати цілісний сюжет, а писав його якось спонтанно: придумавши якийсь новий кадр з життя, він не потрудився повернутися на декілька сторінок назад і вставити його на своє місце а просто писав собі далі :) Зрештою, від того його твір тільки виграв, створюючи специфічну атмосферу, але з іншого боку часом важко було вловити і так невловимий сюжет :)

Отже, що ми знаємо про нашого головного героя? Наступні уривки і коментувати не потрібно, вони говорять самі за себе. Тендер розвішує по місту номери телефону "довіри":
"Дай Себе, Своей Жизни, Еще Один Шанс. Позвони, И Мы Поможем. Далее - мой номер телефона".
То ж практично щовечора йому телефонують. 
Большинство людей, которые звонят мне, уже знают, чего они хотят. Некоторые хотят умереть, но просто ждут моего разрешения. Некоторые хотят умереть и нуждаются в поддержке. В небольшом толчке. У некоторых людей, склонных к самоубийству, почти не осталось чувства юмора. Одно неверное слово, и через неделю от них останется лишь некролог. Большинство звонящих людей я почти не слушаю. Жить им или умереть, я определяю по тону их голоса.
Телефонує дівчина.. І він каже їй: "Вбий себе"...
Невозможно хорошо обвалять в сухарях телячью отбивную котлету, пользуясь только одной рукой, поэтому я говорю ей: сейчас или никогда. Либо нажми на курок, либо не нажимай. Я с ней в этот момент. Она не умрет в одиночестве, но я не могу ждать всю ночь.
Эти жертвы, они звонят. Эти хронические страдальцы. Они звонят. Они убивают мою собственную маленькую скуку. Это лучше, чем телевидение.
А наступного дня він читає в газетах про некрологи. Це просто ще одна маленька розвага..
45..
Далі ми дізнаємося про юнацькі роки Тендера, про його сім*ю, братів, сестер, релігійну секту та правила життя в ній. Також дізнаємося безліч корисних порад як вивести найрізноманітніші плями з найрізноманітніших місць та як приготувати ті чи інші страви. Ну в цьому, власне, і весь Паланік :)
Согласно доктрине церкви, только первенец, Адам, мог жениться и состариться в церковном округе. Все остальные по достижении семнадцати лет - я, мои семь братьев и пять сестер - должны были покинуть округ и работать.
Смотреть на Адама - все равно что смотреть в зеркало. Он был старше меня всего лишь на три минуты и тридцать секунд, но в Правоверческом церковном округе нет такого понятия как близнецы.
В последнюю ночь, когда я видел Адама Брэнсона, я думал, что мой старший брат - очень добрый и очень мудрый человек.
Вот каким глупцом я был.
То все просто не вкладалося в голові. Воно все було настільки неправильним, диким і ненормальним що я з неймовірною наполегливістю перегортала сторінки, добираючись до розв'язки... А розв'язка, м'яко кажучи, розчарувала, не вистачило Чака до кінця. 
Хочу сказати, що ця книжка справила на мене найбільше враження серед усіх прочитаних, її я б навіть перечитала вдруге, щоб знову подумки опинитися на борту пасажирського літака з одним дивним і не надто нормальним самогубцем :)

субота, 17 липня 2010 р.

Чак Паланік і його "Колискова"

 
Прочитала ще одну книжку Паланіка "Колискова". Автор залишається вірним своєму стилю: заінтригувати, захопити, заплутати читача на самому початку, викликаючи шалене захоплення і шалений інтерес до його чтива.  Пам'ятаю, почала читати його десь пізно вночі, від прочитаного було трохи моторошно і по спині прогулювалися мурашки, але я була задоволена, бо це було те, що я і хотіла почути від Паланіка. Але нажаль Чака на довго не вистачає.. Почати він вміє просто інтригуюче чудово, але от підходячи до розв'язки, стає якось банально і неправдиво.. Точнісінько так як і у "Вцілілому": ну вже так автор круто загнув сюжет! Так хотілося такої ж неймовірної розв'язки, а вийшло в порівнянні з цілою книжкою досить слабенько і примітивненько... Хоч бери і читай його книжки тільки до половини..              
Так от..
…СВСМ. Синдром внезапной смерти младенцев. Каждый год семь тысяч детишек грудного возраста умирают без всякой видимой причины – просто засыпают и больше не просыпаются… Синдром «смерти в колыбельке»?
Или – смерть под «колыбельную»?
Под колыбельную, которую, как говорят, «в некоторых древних культурах пели детям во время голода и засухи. Или когда племя так разрасталось, что уже не могло прокормиться на своей земле.
Под колыбельную, которую пели изувеченным в битве и смертельно больным – всем, кому лучше было бы умереть. Тихо. Без боли. Без мучений…
 Взагалі то я думала, що продовження буде трохи містично-наукове, якась неймовірна хвороба, яка вбиває малих діток, якийсь страшний синдром.. Все виявилось набагато простіше - відьми, чари, заклинання і тому подібне. Щось до болю знайоме, десь я вже таке бачила-чула, от тільки не можу пригадати де..
Сюжет.
Головний герой - місцевий репортер Карл Стрейтор, якому начальство доручило зібрати матеріал і написати статтю про смерть немовлят. Про те, як родичі справляються з цим і як знаходять сили жити дальше. От з такого боку потрібно було писати статтю. 20років тому у Карла теж загинула дружина з маленькою дочкою. Медики констатували: причина смерті не встановлена.

Як виявилось, вся причина криється в колисковій, яку батьки читають наніч своїм дітям, колискова з старенької книжечки "Стихи и потешки со всего света" на сторінці 27.
З іншого боку є така собі Елен Гувер Бойль - ріелтор, займається продажем специфічної нерухомості з привидами, мертвими відрубаними головами і т д).

Що їх обох пов'язує? А те, що вони обоє дізналися про можливість цієї колискової вбивати людей і тепер володіють такою силою. І тут автор розводить цікаву філософію про владу. Елен вбиває людей на замовлення, отримуючи за це дорогоцінне каміння, Карл ж, маючи цю силу, хоче знайти всі книжки з цією колисковою і знищити їх, щоб у світі не почався хаос. І от вона, влада - ти починаєш подумки вбивати людей за дрібниці, той косо подивився, той просто заголосно слухає музику, той ненавмисно штовхнув..  
"Не можна вбивати людей, тому, що вбивство віддаляє тебе від людства. Вбивство можна виправдати лише тоді, коли ти вбиваєш ворога. Тому потрібно зробити так. щоб жертва стала твоїм ворогом... з часом всі люди в світі стануть твоїми ворогами"
Є ще одна довірена особа Елен Мона Саббат,  Мона Штейнер або ж просто Шовковиця, дівчина з чорно-червоними дредами і безліччю амулетів і талісманів, яка намагається розшифрувати Книгу Тіней, зроблену з людської шкіри і написану невидимими цікавими чорнилами. Є в Мони хлопець Устриця, вегетеріанець і злісний борець за природу.     
Когда послушаешь Устрицу, стакан молока – это уже не просто стакан молока, чтобы запивать шоколадные печенюшки. Коров специально накачивают гормонами и держат их в состоянии перманентной беременности. Это неизбежные телята, которые живут всего несколько месяцев втиснутые в тесные стойла. Свиная отбивная означает, что свинья бьется в агонии и истекает кровью, подвешенная за ногу к потолку, пока ее заживо режут на отбивные, шейку и карбонат.
Даже яйцо вкрутую – это несчастная курица, с искалеченными ногами, потому что она постоянно сидит в инкубаторе – в клетке четыре на четыре дюйма, такой узкой, что она даже не может расправить крылья. От такой жизни она сходит с ума, но ей заранее отрезали клюв, чтобы она не заклевала других наседок в соседних клетках. Ее перья вытерлись о прутья, клюв у нее отрезан, она кладет яйцо за яйцом, пока ее кости не начинают ломаться от недостатка кальция.
А потом их пускают на суп с лапшой и на всякие полуфабрикаты, этих несчастных куриц, потому что никто их не купит на тушки – настолько они искалечены и исцарапаны. Это и есть куриные котлеты. Кусочки в кляре.
Устрица любит поговорить на подобные темы. Это – его информационная чума.
Фінал відкритий і як завжди трохи ненормальний. Чи варто це читати? Я б сказала, що швидше не варто, ніж варто. Особам до 18 я б взагалі заборонила то читати. Краще почитати щось толковіше і змістовніше. Я то знаю, але чомусь читаю і далі...

середа, 7 липня 2010 р.

Чак Паланік "Задуха" та "Бійцівський Клуб"


"Задуха"


Закінчила вчора читати "Задуху" Паланіка.. Зразу хочеться сказати, що я очікувала чогось трохи більшого від Чака.. Може то просто я трохи подорослішала відтоді, як прочитала "Вцілілий" і зараз вже трохи по іншому дивлюся на життя, а може просто стала більш цинічною :) хз, хз..
Почнемо із його "Задухи". Вже на самому початку автор декілька разів попереджує, що цей його новий твір тільки пуста трата нашого з вами часу і переконливо радить краще піти і зробити щось корисне, ніж читати це. Тут я повністю з ним згідна :)
Але все таки цікавість взяла верх і я вирішила таки прочитати. 
Автор попереджає, що тут ми знайдемо дурну історію про дурного маленького хлопчика, ім*я якому Віктор Манчіні, дурну правду життя цієї людини, з якою вам не захочеться знайомитися.. Інакше як "малим гівнюком" автор і не згадує малого хлопчину...
                     
Його мама, з явними психічними відхиленнями, вчить сина "створювати свій власний світ".. Хлопець виростає, заробляє на життя хитрістю і жалістю. Щодня в різних ресторанчиках, вдаючи що він подавився їжею та от-от задихнеться від нестачі повітря, він "дарує шанс оточуючим людям стати героями, дозволивши врятувати себе". 
                     
Гроші він збирає на трубку для введення їжі прямо в шлунок, оскільки його мама - скелет, обтягнений шкірою, що помирає з голоду, відівчившись просто на просто ковтати.. Врезультаті, вона помирає від задухи - Віктор намагається нагодувати її шоколадним пудингом, бо це "дешевше ніж та чортова трубка для харчування"...
      
Паралельно він відвідує зібрання сексоголіків, але ніяк не може зрушитись з четвертого кроку.. Кумедним був момент, коли Віктор домовляється з дівчиною про згвалтування, про сам процес і слово "пудель".. я довго сміялася :)
     
Здавалось автор хоче зачіпити якісь дуже важливі проблеми суспільства, але, як на мене, йому це не надто вдалось.. 

Ну і трохи самого Паланіка:

"Жемэ вю" — французская противоположность для дежа вю, когда тебе все незнакомы, не важно насколько ты считал, будто хорошо знаешь их.
"Театр в мыслях. Бордель в подсознании".
".. Ведь только неосязаемые идеи, понятия, верования, фантазии сохраняются. А камень щербится. Дерево гниёт. Люди, ну что же, они умирают. А вот такие хрупкие вещи, как мысль, мечта, легенда – могут жить и жить."
"Можно жить, позволяя другим решать все за нас: кто мы, какие мы. Сумасшедшие или в здравом уме. Сексуально озабоченные или святые. Жертвы или герои. Хорошие или плохие. Можно сказать себе: пусть решают другие. Пусть решает история. Пусть наше прошлое определяет будущее.
А можно решать самим." 
 
 "Бійцівський Клуб"
                    
Закінчивши читати "Задуху" Паланіка, відразу ж перейшла до читання його "Бійцівського Клубу".

Загалом книжка мені сподобалась. Достатньо цікаві неочікувані повороти сюжетної лінії.
                              
Перш ніж писати цей пост, я вирішила почитати відгуки інших людей. Як виявилось, багато хто вважає книжку "справжнім шедевром", яка "повністю змінила світогляд". Як на мене, то це надто голосно сказано..
                                                                  
От за що я люблю Паланіка, то це за його манеру написання твору, більшу половину якого можна розгребти на цитати)
"Если можно проснуться в другом месте. Если можно проснуться в другое время.
Почему бы однажды не проснуться другим человеком?"
"Купи себе диван, и на два года ты полностью удовлетворен, не важно, что что-то идет не так, по крайней мере, ты решил вопрос с диваном".
"Если люди полагают, что видят тебя в последний раз, они начинают действительно смотреть на тебя".
"Приходится попотеть, чтобы достичь совершенства, но минутное совершенство оправдывает все усилия. От совершенства и требовать нельзя, чтобы оно длилось дольше".
"Поколения за поколениями люди работают на ненавистных работах только для того, чтобы иметь возможность купить то, что им не нужно".
 Не буду тут зараз переказувати книжку, просто скажу, що при надлишку часу можете її почитати, тільки не варто надто перейматися нею, а то ще понесе не туди де треба :)
                                                       
Подивилася сьогодні також однойменний фільм. Фільм в емоційному плані набагато (як на мене) сильніший аніж книжка, фільм вносить більше ясності, розумієш що і до чого, а книжка місцями трохи заплутана.. Особливо сподобалась Марла, гарно зіграла свою роль..