понеділок, 13 червня 2011 р.

Тараканівський форт

Для тих, хто там був хоча б раз, чогось нового я, мабуть, не напишу, бо вони і самі все там бачили :) Пишу я для тих, хто, можливо, щось- десь чув, але вагається: їхати чи ні. Однозначно їхати! Але тільки в тому випадку, якщо вас не лякають темні, хоч в око стрель, занедбані, холодні та сирі підвальні приміщення з протягами  :) Ах, ну і ще комарі-кровопивці, як же без них..

Отже, Тараканів Форт. Карту і точні координати можна знайти тут.


За точні координати для навігатора відповідала я, але в поспіху і роковому збігу обставин, про них забула, за що мені була згодом вичитана сувора і повчальна лекція :) То ж по навігатору доїхали ми лише до с. Тараканів, а далі вирішили розпитувати місцевих жителів. Побачили старшу жіночку, яка сиділа на лавочці і думала про щось своє. На наше питання куди їхати, вона розповідала не те щоби неохоче, а якось без особливого ентузіазму чи то що). А ще радила взагалі туди не їхати, бо там криниці в які вже падало багато туристів. Ну але ми обіцяли бути дуже обережними і нікуди не падати :)

Поїхали у вказаному напрямку. Польова дорога була горбистою та ямистою і машина весь час норовила насадитись на якийсь горб черевом і спочити на нім. Але бравий керманич давав собі раду з непокірною машиною :)

А скільки там розвилок.. Отак стоїш на роздоріжжі і ламаєш собі голову: яку дорогу обрати.. Як в казці: на ліво підеш - коня втратиш, на право підеш -... :) І тут вдруге мені було згадано про точні джі-пі-есівські координати :) Але всі дороги ведуть до форту! Доказом цього є ми, які їхали навмання і таки втрапили до нього :)

Перше, що ми побачили, це довгий зелений коридор і цегляні стіни. І парочку людей, які вертались вже додому.

Трохи далі перед нами відкрилася неймовірна краса! І я на хвилину опинилася в омріяних африканських джунглях з ліанами і отруйними плющами!


По дорозі нам попадалися темні входи з надписами "проїзд та прохід заборонено". Ну заборонено так заборонено. Ми всередину не залазили а просто прогулювались зеленим коридорчиком в пошуку  *руїн_як_на_фото_з_інтернету*. А вони все не показувались.. Плентались вузькими стежинками вгору-вниз і не могли зрозуміти, що ми робимо неправильно. Аж поки не вирішили пройтись одним із таких проходів..

 

Ліхтариків з собою у нас не було, то ж освітлювали собі дорогу фотоапаратом). Але світло від нього світило секунду-дві, за якими знову нас огортала темнота. Рухаючись наосліп, та час від часу освічуючи собі дорогу спалахом, ми добряче полоскотали собі нерви.

І от воно! Побачивши в кінці тунелю світло, ми поспішили на нього і вийши, власне, до *тих_фото_як_в_інтернеті* :)
 

 Дівчата, що відлежували боки біля палаток, здалеку радили не йти всередину, бо там бабайки водяться :)


Там реально фільми жахів тільки і знімати!

Всередині, якби хтось хотів пожартувати собі, якби десь сховався в закутку і несподівано вискочив з криками, інфаркт був би гарантований. Ну або ж розрив серця)



Там панує амосфера страху і невідомого, і монстрів, які можуть ховатися в темряві :)


Але толку зі слів.  То треба шкірою відчути холодні і вогкі протяги, шурхіт землі під ногами, мертву тишу і моторошне ехо від шепоту. А ще в такі моменти в голову лізуть слова жіночки про туристів і про підступні і невидимі для ока криниці :)

 
 А на горі якісь чуваки горланили пісні під гітару :) І це якось навіть трохи зігрівало душу - ми були не самі :)
 

Настроєво, скажу я вам, дуже настроєво:)

 
  





 Біля головного входу..






Поїздка вдалася на всі сто! Безмежно задоволені і настільки ж і втомлені ми поплентались до машини)...

Прихильники