пʼятниця, 16 січня 2015 р.

№34. "Депеш Мод" (Сергій Жадан)

Книга №34. "Депеш Мод" 

Автор: Сергій Жадан     

Країна: Україна

Жанр: повість

Публікація:  2004р.

Загальна оцінка (1- 5): 5

Варто, чи ні: як на мене, то варто

Настрій книги: 
до кольок в животі) 

Як потрапила в список: порадила сестра

А знаєте.. Якби ця книжка була написана про те саме, лише в якійсь іншій формі, в якомусь іншому стилі чи іншій манері, іншими, високопарними словами, мій відгук був би зовсім іншим. І хоча я не люблю надмірної і недоречної нецензурщини в художніх творах, "Депеш Моду", я ставлю максимальний бал за колоритність і відповідну атмосферу. Читаючи цю книжку, я так чітко уявляла собі головних героїв, наче бачила їх прямо перед собою. Уява видавала мені картинки одну мальовничішу за іншу: такі собі бидлякуваті, просякнуті сигаретним димом і дешевим алкоголем молоді гопніки, трохи пригальмовані, зі своєю специфічною філософією.. Але.. Але це було нереально смішно! З почуттям гумору у Жадана все окей). Лихі 90-ті.. З власного досвіду я, звісно, нічого сказати про них не можу - надто мала ще була, щоби щось таке помічати, проте наслухана про них достатньо і все воно співпадає з написаним Жаданом. Людям без почуття гумору читати не рекомендується).

<<Попередня                                     50 книг у 2014 році                                      Наступна>>

Улюблені цитати:

  • Собака виходить під стадіоном, на порожню платформу, десь за годину «Металіст» грає останній домашній матч, сьогодні всі мають з'їхатись, знаєте як це буває, закриття сезону, всілякі такі речі, нагорі дощове літо, небо з хмарами і десь якраз над Собакою стоїть напіврозвалений стадіон, в останні роки він зовсім розмок і осунувся, крізь бетонні плити починає битись трава, особливо після дощів, трибуни засрані голубами, на полі теж гівно, особливо коли там грають наші, розвалена країна, розвалений фізкультурний рух, великі стернові проїбали найголовніше, як на мене, адже як не крути, а в Союзі були дві речі, котрими можна було пишатись — футбольний чемпіонат і ядерна зброя, тих, хто позбавив народ таких атракціонів, навряд чи чекає спокійна безтурботна старість, ніщо так не підриває карму як хуйова національна політика, це вже точно.

  • Собака втомлений і змучений — він п'є вже третій день, ще й погода погана, очевидно це від погоди, тиск чи як це називається, як називається стан, коли ти п'єш третій день і раптом перестаєш пізнавати рідних і близьких? Очевидно, що тиск. 

  • В іншому стані Собака нізащо слухавку не зняв би, але всередині в ньому вже плавають срібні холодні форелі триденного алкогольного запою і боляче б'ють зсередини хвостами по нирках і печінці так, що світ Собаці тьмариться і слухавку він бере автоматично. «Собака? — кричать в телефон. — Не смій кидати слухавку!»: друзі-рекламники Вова і Володя, котрі влаштували його на свою голову в рекламний бізнес, сидять десь у своєму комсомольському офісі й, вириваючи один в одного слухавку, намагаються переконати Собаку поговорити з ними, збиваючись час від часу на мат. «Собака! — говорять вони. — Головне, не смій кидати слухавку. Підар! — говорять вони, переконавшись, що Собака їх слухає. — Якщо ти зараз кинеш слухавку, тобі хана. Ми тебе уриємо, чуєш?» «Алло», — каже Собака на це. «Що алло? — нервують Вова і Володя. — Що алло? Ти нас чуєш?» «Так», — каже Собака перелякано. «Добре, — пожвавлюються Вова і Володя. — Значить, так — зараз десята ранку». «Що»? — Собака кінцево лякається і слухавку кидає. Телефон відразу тріщить по новій. Собака нерішуче підіймає слухавку. «Ти!!! — реве в слухавці. — Підар!!! Не смій кидати слухавку!!! Ти нас чуєш??? Не смій кидати слухавку!!!» Собака важко сковтує слину. «Ти нас чуєш?» «Ну», — невпевнено каже Собака. «Значить, так — розриваються рекламники. — Зараз — десята ранку. Не смій кидати слухавку!!! Ти чуєш??? Не смій кидати слухавку!!! Зараз десята. О пів на шосту ми тебе чекаємо біля стадіону. Якщо не прийдеш — ми тобі відірвемо яйця. Якщо прийдеш — ми тобі теж відірвемо яйця. Але тобі краще прийти. Ти зрозумів???» «Так», — каже Собака. «Ти нас зрозумів?!!» — не можуть заспокоїтись рекламники. «Зрозумів», — каже Собака Павлов, відчуваючи, як форелі весело ганяють десь у нього під горлом. «Що з тобою? — нарешті питаються рекламники. — Тобі погано?» — «Так». «Тобі щось принести?» — «Водяри принесіть». «Підар», — говорять Вова і Володя і кладуть слухавку. 

  • Собака переводить подих. Десята година. Потрібно переодягнутись або похмелитись, краще, звичайно, похмелитись. 

  • Завжди так: хочеш не хочеш — мусиш боротись, інакше з цього нічого не вийде, або сиди вдома і не рипайся, або вже давай — спробуй взяти за яйця прикрі обставини, а там, якщо все вдасться — на тебе обов'язково чекатиме джек-пот, ну, там, не знаю, що в таких випадках дають переможцям — дисконтна картка, постійні знижки, безкоштовний секс, коротше — борсайся, інакше тобі з цього гівна все одно не вибратись;

  • — Це в тебе гланди.
— Думаєте?
— Точно, гланди. Тобі їх потрібно вирізати.
— Вирізати?
— Ага.
— Ну да, — кажу я, — Як же я їх виріжу? Що ж тоді залишиться? Можливо, гланди, це взагалі найкраще, що в мені є.

  • ..але разом із тим, я сиджу зараз тут — на цьому вокзалі, поруч із незнайомим мені інвалідом, слухаю гівняче, в принципі, ретро, але є в цьому щось правильне, саме так все й має бути, і вилучи звідси зараз потоки, чи вилучи звідси помаранчевих мужиків — все відразу зникне, радість і спокій тримаються саме на великому логічному поєднанні тисячі нікому не потрібних, аномальних шизофренічних штук, які, сполучившись у щось єдине, дають тобі, врешті-решт, повне уявлення про те, що таке щастя, що таке життя, і головне — що таке смерть.

Прихильники