№39. "Хроніка вбивства, про яке всі знали заздалегідь" (Габріель гарсія Маркес)

 Книга №39. "Хроніка вбивства, про яке всі знали заздалегідь" 
                       "Crónica de una muerte anunciada"

Автор: Габріель Гарсія Маркес                Gabriel García Márquez

Країна: Колумбія

Жанр: повість 

Публікація: 1981р.

Загальна оцінка (від 1 до 10): 8

Варто, чи ні: варто прочитати і задуматись

Настрій книги: доволі "суха" констатація факту без надмірної емоційності та трагічності

Як потрапила в список: знову згадала про Маркеса..

Знати, підозрювати чи здогадуватись про злочин, але не зробити нічого, щоб запобігти йому - такий самий злочин. Історія доволі проста і лінійна. Якщо в двох словах, то весь сюжет зводиться до того, що двоє братів змушені розправитися з мужчиною, якого звинувачують у збезчещенні їхньої сестри. І не важливо, хочуть вони розправи чи ні, не важливо, чи справді винний мужчина, чи це лише наклеп, не важливо, бо такі правила гри. Проте суть цієї повісті набагато глибша за зміст. Вона припіднімає завісу, кидає світло на ті закутки людської душі, які люди старанно намагаються приховати, не бажаючи виставляти їх на показ. Бо зачаїлися там байдужість та страх. І ніхто навіть не те що б перехопити руку з ножем, ніхто навіть не спробував попередити жертву. Зате потім кожен щиро дивувався,шукаючи відмовку: "я ніколи б не подумала, що вони здатні на вбивство!", "я думав, що вже надто пізно щось робити", "це просто якийсь фатальний збіг обставин!", "я ж думала, що це лише чутки". Ніхто не хоче виходити за межі свого комфорту. Змушує задуматись. А що б кожен з нас зробив в такому випадку? Чи став би теж байдужим співучасником? Варто задуматись, ой варто..  

<<Попередня                                     50 книг у 2014 році                                      Наступна>>

Улюблені цитати:

• — Слід завжди бути на боці того, кого вбивають, — відповіла мати.

• Але козирною картою родини був батько: генерал Петроніо Сан Роман, герой громадянських війн минулого століття й один з верховодів консервативного режиму, адже це він змусив утікати полковника Ауреліано Буендіа в злощасній для того битві біля Тукурінки. 

• Анхела Вікаріо зважилася тільки натякнути, що нікому не хочеться виходити заміж, коли немає кохання, але мати розбила її доводи однією фразою:

— Кохання діло наживне. 

• «Він плакав од люті, — розповідав мені доктор Діонісіо Ігуа-ран, який був не тільки лікар, а й дуже освічена людина. — Уяви собі: така купа грошей, тільки простягни руку й бери, але ти мусиш казати ні лише тому, що вродився сентиментальним. 

• «Дайте мені упередження, і я переверну світ». 

• — бо мені раптом подумалося: хіба можуть убити людину, коли вона напевне знає, що робитиме ближчим часом?

• Фатальність робить нас невидимими.