понеділок, 13 жовтня 2014 р.

50 книг у 2014 році

З новим Kindl'ом в мене появилася нова ідея - прочитати певну кількість книг у 2014р. Спочатку захотілося прочитати 100 книг. Чому саме сто? А чому б і ні? Сто - гарне число, кругле :) А потім подумала-подумала і вирішила бути реалістом - з легкої руки кількість книг зменшилась удвічі :) Подивимось, чи знайдеться у мене і для них достатньо часу. Отож, до кінця 2014 року я планую прочитати 50 книг. Конкретного списку чи вимог до творів у мене немає, все залежатиме від настрою.
2014 рік закінчився, отож можна і підбити підсумки. З запланованого прочитання 50-ти книг, я прочитала 48. Ех, ще б всього на всього дві, і план було б виконано на тверду п'ятірку. Але навіть 48 я вважаю непоганим результатом. Це було цікаво, пізнавально і повчально, я отримала велике задоволення.
Отож, нижче наведені всі 48 прочитаних мною книз впродовж 2014 року. 31 грудня близько опівночі я, власне, дочитала 48-му книжку :) За детальнішою інформацією про кожну із книг переходьте по назві книги-лінку.

№1. "Троє в Човні (не рахуючи собаки)" Джером К. Джером

Ця книжка наскрізь просякнута якісним англійським гумором, читати її одне задоволення! Мова роману емоційна, жвава, щедро всіяна порівняннями, прикрашена епітетами, здобрена гіперболами, та до смаку приправлена всіма можливими художніми засобами. Читається на одному диханні, піднімає настрій та заряджає позитивом. Якісне гумористичне чтиво про трійку добрих друзів (а також не варто забувати і про собаку на ймення Монморансі), які вирішують здійснити мандрівку на човні по Темзі. Чудова компанія, колоритні герої, кумедні історії та веселі пригоди. Гарний настрій гарантовано!

Історія про справжню дружбу, але без пафосу, про любов - чуттєву, але не вульгарну, про прагнення до життя - не зважаючи на безвихідь.. Про надії, яким не суджено здійснитися, про головних героїв - не суперменів, звичайних маленьких людей. Про життя - буденне, як воно є, і про смерть - страшну і без прикрас.. Про моральні цінності. Про втрачене покоління, для якого немає майбутнього. Тут ви не знайдете бурхливої динаміки, гостросюжетних поворотів, пафосу та суперменів. Все набагато простіше. І водночас набагато складніше, глибше. Життєво і правдиво. Багато матеріалу для роздумів. Сюжет роману - наче вода, що плавно перетікає з одної чаші в іншу. Спокійно, без поспіху, без бурління...

№3. "Палата №6" (Антон Павлович Чехов)


Де проходить межа між "нормальністю" і "ненормальністю"? Сьогодні ти Хтось, а завтра - вже нікому непотрібний Ніхто в палаті №6.. Важка повість. В'язка. Читаєш її і в'язнеш, в'язнеш, в'язнеш.. Кожна думка автора наче прив'язує до тебе каменюку.. І ще одну, і ще одну.. І вони вже тягнуть на дно. Хочеш струсити їх з себе, але ти вже пов'яз і тебе засмоктує.. Пробуєш викарабкатися, але якось так вже ліниво пробуєш.. Все похмуро, просвіту нема і не передбачається. Безпросвітна депресія. На любителя і поціновувача..



№4. "Вероніка вирішує померти" (Пауло Коельйо)


Констатація факту у назві звучить доволі інтригуюче. А це чи не основна приманка для читача, який жодною іншою інформацією про книжку не володіє. Історія молодої дівчини, якій набридло жити і яка вирішує елегантно піти з життя, наковтавшись таблеток. Але душа вперто не бажає покидати її грішного тіла. Вероніка переосмислює своє життя, а коли приходить усвідомлення невідворотності близької смерті, до неї повертається бажання жити. Сюжет передбачуваний, розв'язка очікувана, надто прямолінійно, а на додачу великий банальний хепі-енд.. Я була дещо розчарована, але для легкої розважальної літератури - саме те. 

№5. "Сто років самотності" (Ґабрієль Ґарсія Маркес)

Ця книга як спрага, яку не втамуєш, допоки не вип'єш все до останньої краплі . Читаєш і зачитуєшся! І дивом дивуєшся з прочитаного - настільки воно реальне і водночас нереальне! І як вдало і просто переплітаються між собою реальність і магічність, що часом і не відрізниш одне від одного! Інтригуючі повороти сюжету, хитросплетіння-переплетіння поколінь, колоритні герої і у кожного з них своя самотність, самотність протяжністю у вічність. Не буду переказувати сюжет, бо це справа невдячна. Бо це саме той випадок, коли потрібно читати і насолоджуватися кожним реченням, кожним словом, смакувати кожним сюжетним поворотом, перенестись в уяві в Макондо, розчинитись у повітрі і перетворитись там у зір і слух :)

№6. "Cторонній" (Альбер Камю) 

Сюжет доволі простий і лінійний, нічого незвичного в ньому немає. Вся суть криється в головному герої Мерсо. Він не реагує на зовнішні подразники світу, не проявляє звичних емоцій. Він байдужий до всього, апатичний і черствий. Він не прижився у світі, як ото приживаються дерева - міцно вкорінюючись вглиб та вшир. Він - сторонній у суспільстві. Не лицемір, не корисливий, не шукач вигоди, що правдами і неправдами добивається свого. Ні. Він інший. Але це не робить його кращим та не підносить над усіма. Бо друга сторона його медалі вражає своєю байдужістю, закам'янілістю, крізь яку не достукатися. Його не сприймають, не розуміють, стороняться, жахаються і в результаті - оголошують смертний вирок. А він і не пручається...

№7. "Любов під час холери" (Ґабрієль Ґарсія Маркес)

Оптимістично романтична історія, що містить в собі трохи смутку, трохи лірики, багато життєвої буденності з її детальними побутом. Історія про кохання, що бере свій початок від нестримної гарячої молодості, що впродовж половини століття, долаючи перешкоди, долаючи час, не зникає, не притуплюється, а стає тільки більш осмисленим, більш стриманим та розсудливим, зрілим почуттям двох зрілих людей. Проте жоден з героїв не викликає захоплення - у кожного свої "таргани" у голові. Іноді їм хочеться поспівчувати, іноді вони дратують, часом викликають нерозуміння - все як у реальному житті... Твір мотивує - немає нічого неможливого для людини, яка твердо ставить собі ціль в житті і йде до неї не зважаючи ні на що. От тільки б не розчаруватися наприкінці, коли мета виявиться досягнутою, але і життя виявиться майже прожитим..

№8. "Полковникові ніхто не пише" (Ґабрієль Ґарсія Маркес)

І знову Маркес. І знову неповторний. Цього разу історія про старого полковника, якого ламала і система і життя, але ні те, ні інше не змогло його зламати. Кожної п'ятниці він прокидається з надією, що саме сьогодні йому прийде лист. Але знову йому ніхто не пише. Жодної лірики, жорсткий реалізм, снайперське влучання в больові точки. Вже не залишається нічого їсти, у двері і вікна проситься в хату голод, але гордий полковник незворушний - останніми крихтами він годує бойового півня з надією, що той переможе в боях і принесе такі потрібні гроші. Надії полковника помруть тільки разом з ним.. Надія на межі безумства.

№9. "На Західному фронті без змін" (Еріх Марія Ремарк)

Перша Світова. Молоді хлопці, ще зовсім діти, потрапляють на фронт і за лічені години, дні, тижні, місяці стають старшими на ціле життя. Книга - біль, книга - страх, книга - розпач, книга - пам'ять. Читала і по щоках котилися сльози. Зараз перечитую і знову до горла піднімається клубок. Сьогодні цей роман актуальний як ніколи. Вся правда про жахи війни. Війна без прикрас, без романтики, без пафосу, страшна, жорстока і невблаганна. Читати кожному.





Великі сподівання маленького хлопчика увінчалися великим розчаруванням. Майбутнє манило надіями, та в одну мить все похитнулося: правда виявилася гіркою і жорстокою. Історія юного хлопчика, який волею випадку потрапляє до рук старої діви - вічної нареченої, яка поховала себе від світу за темними завісами в похмурому темному домі. В її нещасному старечому тілі життя підтримується лише ненавистю до цілого світу та нав'язливою ідеєю - жагою помсти, інструментом якої стає юна дівчинка.. Під пильним оком своєї наставниці, юна леді перетворюється в жорстоку і безсердечну серцеїдку. А тим часом юний хлопчик перетворюється в справжнього джентльмена.. І робить промах за промахом: в погоні за фантомом, зраджує найдорожчих. Але життя жорстоке - розплата приходить до всіх..

№11. "Протистояння" (Стівен Кінґ )

Постапокаліптичний роман. Вічне протистояння Добра і Зла, інтерпретоване Кінгом. Черговий вірус покидає межі лабораторії і вбиває практично все людство, за винятком небагатьох осіб з імунітетом. Вони ще не знають про існування одне одного, їх розділяють кілометри, але чиїсь невидимі руки манять до себе і кожен мусить зробити вибір, від якого в кінці кінців і залежатиме результат вирішальної битви між Добром і Злом. Але не всі зрозуміють і не всі дійдуть.. "Протистояння" мене трохи розчарувало.. Автор вже так "розгулявся" в сторонніх описах настільки, що часом здавалося, що й він сам загубився в ним же прокладених лабіринтах.. Ця книжка як гітара, якій бракує одної струни, щоб вона заграла повноцінно і по справжньому. Хоча і без цієї струни слухати, звісно, можна..

№12. "Великий Гетсбі" (Френсіс Скотт Фіцджеральд)

Далась вона мені важко. І ще важче мені про неї щось писати. Залишила після себе неприємний осад... Відчуття якоїсь всеохоплюючої марності. Мрії, ілюзії, гроші, слава.. Історія про мужчину, який твердо знає, чого він хоче і крок за кроком впевнено прямує до своєї мети. І байдуже, що гроші - брудні, а ціль - ілюзія. Історія красеня-джентльмена, розумного, елегантного, який зробив собі ім'я, яке у всіх на устах, проте мало хто знає його в обличчя, та мало хто і прагне цього - кому він потрібен? Що з того, що в його домі звучить музика, лунає сміх та жваві розмови - всі вони злітаються на запах грошей та дармової випивки. Марність, все марність..

№13. Прокляті королі (1): "Залізний король" (Моріс Дрюон)

Похмуре середньовіччя, інквізиція, королівські династії, інтриги, фатальні збіги обставин, родові прокляття, колоритні герої на тлі Франції.. Отож, частина перша історичного циклу "Проклятих королів" - "Залізний Король". Франція під владою Філіпа Красивого - могутнього, розумного, жорсткого і холоднокровного монарха. З політичних мотивів король здійснює розправу над тамплієрами та посилає на вогонь Великого Магістра Ордену Жана де Моле. В передсмертній агонії Магістр накликає прокляття на своїх вбивць та їхніх нащадків до тринадцятого коліна. Слова його виявилися фатальними і пророчими, отак і розв'язалась вервечка загадкових подій.. Для Франції настають важкі часи..

№14. Прокляті королі (2): "Задушена королева" (Моріс Дрюон)

Частина друга циклу "Прокляті Королі" - "Задушена Королева". Не встигло ще тіло короля охолонути, тільки лиш погасла його залізна воля, як відразу почались ігри особистих інтересів, погоня за титулами, грошима та славою. Влада переходить до старшого сина - Людовіка Сварливого, що проявляє себе як бездарний та жалюгідний правитель, зациклений на собі та на своїх невдачах. А навколо заздрісні та корисливі плетуть інтриги, влаштовують змови, зраджують, вбивають, танцюють на кістках.. І жодних докорів сумління - лише холодний розрахунок..



№15. Прокляті королі (3): "Отрута Корони" (Моріс Дрюон)

Третя частина циклу "Прокляті Королі". Правління впертого і безтолкового Людовіка Сварливого триває. Проте справи королівства помазаника мало обходять - він з головою поринув у влаштування свого особистого життя. Чужими руками спекавшись ненависної дружини-королеви, прагне заново одружитись. А цим і користується його оточення, втираючись в довіру та добиваючись впливу на рішення слабкого монарха.. З життям королівської сім'ї тісно переплітаються долі інших людей - простих смертних. Але горе тим, хто волею випадку стає на дорозі великих світу цього.. І зовсім скоро знову згадається прокляття Великого Магістра, коли піде з життя ще один монарх..

№16. Прокляті королі (4): "Закон чоловіків" (Моріс Дрюон)


Після смерті короля Франції Людовіка Х Сварливого починається відчайдушна боротьба за регентство при його вдові - вагітній королеві Клименції. При цьому в хід ідуть всі засоби - ніхто нічим не гребує. Що вразило мене найбільше в цій книжці, то це насильницька смерть новонародженого короля Іоана І, який, проте, виявився не справжнім, а "підміненим" - отак загинуло невинне дитя, зачате і народжене в любові двох простих смертних.. Вони ж лише пішаки у грі великих.. Так було усунуто останню перешкоду, що заважала молодшому брату покійного короля успадкувати трон. Філіп V Довгий опинився на своєму місці, та чи на довго?

№17. Прокляті королі (5): "Французька Вовчиця" (Моріс дрюон)


Як відомо, історія Франції тісно переплетена з історією Англії. Отож у п'ятій частині циклу "Прокляті Королі" - "Французька Вовчиця" автор переносить нас в інше королівство, яке на даний момент переживає не найкращі свої часи під правлінням Едуарда II та Ізабелли - дочки Філіпа Красивого.. Скидається на те, що прокляття Великого Магістра через доньку Залізного Короля поширилось і на Англію.. 




№18. Прокляті королі (6): "Лілія та Лев" (Моріс Дрюон)

В шостій частині циклу "Прокляті Королі" - "Лілія та Лев" події розгортаються навколо Робера Артуа, який намагається повернути собі маєток своєї тітки Маго. Але вони обоє міцні горішки, між ними розпочинається жорстока боротьба. Ні Маго, ні Робер не гребують нічим - в хід ідуть хитрість, підкуп, підроблені документи, вбивства. Проте махінації Робера викриваються і він змушений тікати в Англію.. Але і там він не може заспокоїтись - плете інтриги, та намагається покарати Францію за всі свої біди, підбурюючи короля Англії до боротьби за право на французький трон. Так і розпочинається Столітня війна. Зникнуть з лиця землі винуватці, зникнуть їхні нащадки, а війна продовжуватиметься. Кінець їй покладе Орлеанська Діва. Але це вже буде зовсім інша історія..

№19. Прокляті королі (7): "Коли король втрачає Францію" (Моріс Дрюон)

Цикл "Прокляті Королі", завершується романом "Коли король втрачає Францію". Сумно. Всі герої, що зустрічалися в попередніх частинах вже зникли зі сторінок. Але навіть не це найгірше. Найгірше те, що від прочитаного складається таке враження, ніби автор просто втомився і вирішив аби-як закінчити, лиш би закінчити, поставивши жирну крапку. Кидається в очі відірваність від попередніх частин, зовсім інший стиль мовлення. Це мене трохи розчарувало. Проте хочу ще раз повторити, що я отримала просто шалене задоволення від читання циклу загалом! Така собі екскурсія в минуле, що накрила мене з головою. Така собі декількагодинна втеча від реальності у похмуре середньовіччя, припідняття завіси над таємницями.. Широкий спектр емоцій та насолода від читання. За все це я вдячна Автору!

№20. "Кульбабове Вино" (Рей Бредбері)

Гарна, сонячна і оптимістична повість про дитинство. Надзвичайно яскрава, соковита і ароматна. Часом викликає посмішку, місцями сум, часом ностальгію. Книга повільна і плавна, як річка, що тече по рівнині. Тут ви не знайдете гостросюжетних завитків, динаміки та надзвичайних пригод. Все дуже життєво і натхненно. Книга нагадує, що варто помічати дрібнички і детальки, вміти радіти з маленьких радостей, бо з них же і складається життя.




№21. "Особисті спогади про Жанну д'Арк сьєра Луї де Конта, її пажа і секретаря" (Марк Твен)


Марк Твен називав свою книгу про Орлеанську Діву вершиною своєї творчості. Але я ну ніяк не можу з цим погодитись.. Звісно, автором виконана клопітка робота, гідна достойного визнання і похвали. Манера, стиль написання, діалоги та описи мені категорично не сподобались. На початках взагалі складається враження, що читаєш дитячу, по доброму наївну, казочку. Автор так захоплюється своєю героїнею, що описує її мало не святою, без жодної "земної" думки.. Я очікувала чогось зовсім іншого. Якось і ні туди, і ні сюди: як історична довідка - занадто розлого та художньо, як історичний роман - жахливо непереконливо. Герої всі наче несправжні. І оці постійні спойлери мене страшенно дратували, так, наче автору не терпілося з самого початку розповісти про сам кінець.. Можливо, занадто строго і несправедливо, проте чесно з моєї сторони..

Книга справила на мене враження. Це було щось таке, з чим досі я не стикалася, щось таке, що здіймає бурю емоцій. Щось таке, що не вкладається в голові, якийсь глобальний абсурд. Не до кінця зрозуміла, загадкова, таємнича історія. Спочатку все скидалося на невдалий розіграш. Перед кожним поворотом сюжету я була майже певна, що завіса підніметься, на сцену вийде невдаха-клоун, зніме пластикового накладного носа, зітре грим, відкланяється, потисне руку і на тому все закінчиться. Але тоді це був би не Кафка. Автор спорудив чудовий майданчик для філософських роздумів. Людина і система. Протистояння системі. Самотність. Відчуття, наче тебе накрили скляним ковпаком і ти весь час в полі зору, а скло надто міцне - не втечеш і нікуди діватися. Приреченість. Боротьба проти приреченості. Цей роман настільки багатошаровий, що читаючи його, можна відчути себе археологом :) І оця ще тонка ледь відчутна нотка гумору та іронії! Це одна з тих, позбавлених від шаблонів, книг, що залишаються в пам'яті.
"Замок" - незавершений роман, опублікований посмертно, всупереч волі автора (Кафка заповідав після своєї смерті знищити рукопис). Головний герой роману - К. прямує до Замку в якості землеміра. З якою метою? Про це можна лише здогадуватися та висувати гіпотези, одні, неймовірніші за інші. В нього є ціль і він прямує до неї, не зважаючи на на що. Чомусь спав мені на думку Роланд, що до Темної Вежі йшов. Щось є між ними спільного в їхній наполегливості, впевненості і впертості. Боротьба маленької людини проти системи. Тонка іронія. Кафка ламає стереотипні уявлення про можливий розвиток діалогів, подій, думок, тяжіє до ускладнення простого та прискіпливого аналізу, внаслідок якого здавалось би зрозумілі поняття наповнюються якимось двозначним змістом, нашаровуються одне на одного і замість роз'яснення все лише ускладнюється. І у цьому весь Кафка. На грані фолу, по іншому і не скажеш. На любителя, але моя оцінка - максимальна!

№24. "Вітер у вербах" (Кеннет Грем)

Це саме той випадок, коли дорослим читати буде не менш цікаво, аніж дітям - такий собі міні посібник - як треба жити для свого задоволення :) Харизматичні персонажі, цікаві пригоди, слушні думки, над якими часом варто буває задуматись. Добра і світла книга, написана з теплотою і любов'ю. Ідеальна для читання в кріслі під теплим покривалом, з гарячим чаєм в руці і сніговими заметами за вікном ;)




№25. "Чайка на ім'я Джонатан Лівінґстон" (Річард Бах)


Я прочитала її на одному диханні. Книжка добра́ і світла. Гімн оптимізму та віри. Пошук себе у світі та пошук світу у собі. Випромінює світло. Вона наповняє світлом, переповнює світлом, хоче щоб те світло лилося через край, хоче опромінити все навколо своїм світлом :) Вчить вірити в себе, вірити в інших, самовдосконалюватись. Вище себе не стрибнеш? А ти спробуй - після тисячної спроби точно зможеш - наполегливість, віра і бажання творять чудо! Книга багатогранна, кожен може знайди у ній свою грань. Без вагань, 10 з 10.

№26. "Гордість і Упередження" (Джейн Остін)

Все в кращих традиціях дамських романів. Красень-мужчина, красуня-дівчина, любовні трикутники-чотирикутники.. Гордість з боку красеня та упередженість з боку красуні плавно переростають (хто б дивувався?) у палку любов. Трохи усіляких перепетій, роздумів на тему: "рівня я йому чи не рівня?" та передбачуваний хепі енд в кінці. Жодної інтриги, вже з самого початку ясно, як день, хто з ким полюбиться і чим все закінчиться. Отаке. Але це не для мене.. Єдиним, хто мені дійсно сподобався, був глава сімейства Беннетів - містер Беннет зі своїм гумором, тонкою іронією та гострим сарказмом, всі інші виглядали якось надто шаблонно..

№27. "Ім'я троянди" (Умберто Еко)

Це щось просто геніально - нереальне! Пірнаєш з головою у читання - і нехай весь світ зачекає! Середньовіччя, інквізиція, інтриги, злочини, розслідування, містика, теологія, філософія, бібліотека, книги, книги, книги! Дана книга настільки багатогранна, що по кожному з вище перелічених пунктиків можна говорити безконечно довго. Я отримала шалене задоволення від її прочитання! Ключовою фігурою роману є бібліотека-лабіринт - найбільша на той час у світі бібліотека з сотнями і тисячами унікальних книг.. І хтось вперто намагається приховати у ній якісь таємниці. Бібліотека небезпечна - занадто багато можуть розказати її книжки!.. Багато питань, та мало відповідей.. Книга - "на любителя", впевнена, що не всім сподобається - розлогі описи, богословські роздуми, філософські смакування не всім припадуть до смаку, складність і незвичність мови теж легкості в читанні не додасть, хоча до неї досить швидко звикаєш. Але прочитати її я, не зважаючи ні на що, все ж таки раджу!

№28. "Кентавр в саду" (Моасир Скляр)


Особливістю цього роману є якась вже надто лінійна лінійність. Хоча ні, не так - ідеальна синусоїдність - жодних відступів за окреслені межі, монотонно і одноманітно. Така собі поганенька біографія. І наче старається автор підвести до кульмінації - чекаєш чекаєш, читаєш читаєш - а її все нема і нема.. А потім розумієш, що все - вже і по кульмінації. Все у цій книзі якесь неприроднє і несправжнє, якщо тільки, звісно, можна так говорити про фантастику.. Весь роман пронизаний нездоровою темою інтимних стосунків.. Наголос, власне, на слові "нездоровою". Одним словом вульгарно, порнографічно і гидко.. бррр. Наче автор хотів зачепити щось важливе, але так і не зачепив, не достукався. Читати не раджу. Особам до 18 взагалі заборонила б.

№29. "Пригоди Олівера Твіста"


Наче непогана книга, з претензією на те, щоб подобатись.. От тільки сказати, що мені сподобалось, нажаль, не можу. Роман зачіпає гострі соціальні проблеми. Важке дитинство головного героя викликає співчуття і обурення від несправедливості.. Але цього не достатньо! Чим далі я заглиблювалася у сюжет, тим сильніше проявлялося моє роздратування щодо головного героя. Чи то просто я така черства, що не повірила у сентиментального і надемоційного Олівера.. Тут більше підходить назва не "Пригоди Олівера Твіста", а "Пригоди, які створюють Оліверу, а він пасивно пливе за їхньою течією". Така собі сумна і місцями моторошна казочка, в якій добро перемагає зло.

№30. "Ярмарок марнославства" (Вільям Теккерей)
Отож.. З такими розлогими описами, з таким детальним мікроскопічним оглядом, з таким жадібним смакуванням словами, з такою колосальною жагою висловитися я мабуть ще не стикалися. Заберіть з книги добру третину тексту і він від цього тільки виграє.. "Роман без героя" - як каже про свою книгу автор. В ній він розкриває характери людей, показує всю їхню ницість, витягує назовні те, що зазвичай кожен намагається глибоко приховати від інших. Люди такі різні, кожен йде по житті так, як вміє. Хтось пливе за течією, хтось борсається і намагається протистояти течії. Нема ким захоплюватися, кому співпереживати, за кого вболівати. А Теккерей в ролі лялькара смикає за ниточки, оживляючи людський театр.. Якщо ви таки наважилися, то вмощуйтеся зручніше і ви дізнаєтеся все про всі людські вади на ярмарку марнославства.

№31. "Танґо смерті" (Юрій Винничук) 

"Танґо смерті" дуже вдало і гармонійно поєднує в собі історичні факти та містику, минуле і сьогодення, мирний час та час війни, хитросплетіння страшного, моторошного, жартівливого, правдивого, іронічного. Написане саме так, як треба! Такою до болю знайомою мені колоритною галицькою говіркою - читаю і розпливаюся в широкій посмішці :) Я з головою занурилась у читання, перенеслася в минуле, побачила свій рідний Львів таким, який його ще не бачила, проте якого моя уява натхненно вимальовувала. За це я щиро вдячна автору! Якісна сучасна українська література. Всім раджу до читання!

№32. "Майже ніколи не навпаки" (Марія Матіос)

Сімейні драми, трагедії, життєві перипетії, стосунки, відносини, трохи містики, любов, зрада, помста.. Все, на що здатне людське серце..

"У світі завжди одне й те ж: одні люди вбивають інших людей, а якісь інші люди в цей самий час — люблять іще інших.
А ще інші — ненавидять тих, хто любить.

І не можуть собі дати ради ні перші, ні другі.

Ні з любов'ю. Ні з ненавистю. І майже ніколи не є навпаки."

№33. "50 хвилин трави" (Ірена Карпа)

В мене складалося враження, що я читаю уривки із щоденника якогось пересічного неврівноваженого підлітка. На яку аудиторію розрахований цей роман? Для таких самих неврівноважених підлітків, для яких манери головних героїв - вершина крутизни? Що автор хотіла цим показати, для мене залишається загадкою. Думаю, зараз пані Ірена вже подорослішала і можливо "дозріла" для письменницької діяльності, але читати якісь нові її творіння бажання нема. Назвою книжки авторка наче виправдовується перед читачами: "то не я! то все трава винна! під нею і не таке написати можна!"..

№34. "Депеш Мод" (Сергій Жадан)


А знаєте.. Якби ця книжка була написана про те саме, лише в якійсь іншій формі, в якомусь іншому стилі чи іншій манері, іншими, високопарними словами, мій відгук був би зовсім іншим. І хоча я не люблю надмірної і недоречної нецензурщини в художніх творах, "Депеш Моду", я ставлю максимальний бал за колоритність і відповідну атмосферу. Бидлякуваті, просякнуті сигаретним димом і дешевим алкоголем молоді гопніки, трохи пригальмовані, зі своєю специфічною філософією.. Але.. Але це нереально смішно! З почуттям гумору у Жадана все о'кей. Лихі 90-ті у всій своїй красі.. Людям без почуття гумору читати не рекомендується).

№35. "Щоденник страченої" (Марія Матіос)


Я жадібно читала, бажаючи привідкрити завісу таємничості, поринути в драматичний та емоційний світ героїні, життя якої перестало бути повноцінним життям, бо розум і волю сковує мужчина, який.. любить спати в ліжку по діагоналі.., який заповнює собою всі думки, весь життєвий простір, який стає повітрям, без якого, як відомо, життя немає.. Я вірила їй, співпереживала.. Аж раптом мені наче хтось відро холодної води вилив на голову. Відразу все здалось таким неправдивим, вигаданим, награним, несправжнім, нецікавим, захотілося закрити книжку і більше не відкривати її. Якось в одну мить все звелося до банальної банальності.. Склалося враження, наче від бездіяльності і нудьги героїня втратила відчуття реальності а з ним разом і здоровий глузд. Автор не зуміла, нажаль, бездоганно довести свою лінію до кінця. Але, загалом, тут є багато доволі цікавих думок. В період депресії читати не рекомендується. Ну хіба, якщо керуватися принципом: "кілок кілком вибивають" :)

№36. "Дванадцять обручів" (Юрій Андрухович)


Оскільки я не є ані літературним критиком, ані не досліджую творчості Андруховича, вишуковуючи підтекст і символізм в його творах, а є лише пересічним читачем, доволі далеким від різноманітних філософських штучок, викрутасів та "фішок", тому про "12 обручів" і говорити буду як звичайний читач, для якого правила гарної книги дуже прості: книга повинна бути цікавою, не банальною, нести в собі якусь ідею, розширювати бачення і свідомість, повинна справляти враження, викликати емоції, байдуже які.. Отож, для мене книга виявилася цікавою, містичною, загадковою, не банальною, з непередбачуваним сюжетом, доволі похмурою, місцями не до кінця зрозумілою. В цій книзі є своя родзинка, навіть не так, "12 обручів" і є одною великою родзинкою :) Правда не такою сухою і скоцюбленою, а набухлою від вологості і трішки перебродившою :) Якось так.. Ну а що ви хотіли? Яка книжка - такий і відгук ;)

№37. "Ґудзик" (Ірен Роздобудько)


На відміну від багатьох сучасних українських письменників, Ірен Роздобудько пише літературною мовою без усіляких витребеньок, нецензурщини та вульгарщини.. І це, звісно, добре! Але.. Але цього не достатньо.. Для мене книжка виявилася трохи затягнутою, неправдоподібною. Герої дратують нелогічністю вчинків та дивною мотивацією. Хоча в загальному навіть не те, що б погано, просто нічого особливого, нічого незвичайного, "пересічна книжка про начебто непересічних героїв" для "почитати в метро"...


№38. "Мальва Ланда" (Юрій Винничук)


Магічний реалізм по українськи. Історія такого собі цілком звичайного пересічного мужчини середніх років - пана Бумблякевича, який одного чудового дня в пошуках поетеси, що глибоко запала йому в душу, потрапляє на сміттезвалище. Здавалось би, незначна подія, проте вона перевертає життя Бумблякевича з ніг на голову. А далі герой потрапляє у неймовірний вихор неймовірних пригод.. Тут ви знайдете все, що завгодно: і пригоди та неймовірні сюжетні повороти, гумор, сатиру, філософію, поетику, історію, любов, кохання, еротику, магічне, реальне, сюрреалістичне... І в цьому романі автор не зраджує своєму стилю - наскільки ж колоритно і смачно описує все, що відбувається навколо! Кожне речення, кожне слово, кожна буква в слові дбайливо виплекана, народжене з любов'ю.

№39. "Хроніка вбивства, про яке всі знали заздалегідь" (Ґабрієль Ґарсія Маркес)


Знати, підозрювати чи здогадуватись про злочин, але не зробити нічого, щоб запобігти йому - такий самий злочин. Історія доволі проста і лінійна: двоє братів змушені розправитися з мужчиною, якого звинувачують у збезчещенні їхньої сестри. Проте суть цієї повісті набагато глибша за зміст. Вона припіднімає завісу, кидає світло на ті закутки людської душі, які люди старанно намагаються приховати, не бажаючи виставляти їх на показ. Бо зачаїлися там байдужість та страх. І ніхто навіть не те, що б перехопити руку з ножем, ніхто навіть не спробував попередити жертву. Зате потім кожен щиро дивувався,шукаючи відмовку: "я ніколи б не подумала, що вони здатні на вбивство!", "я думав, що вже надто пізно щось робити", "це просто якийсь фатальний збіг обставин!", "я ж думала, що це лише чутки". Ніхто не хоче виходити за межі свого комфорту. Варто задуматись..

№40. "Падіння" (Альбер Камю)


Книга-сповідь. Довгий монолог протяжністю в цілу повість. Історія людини, яка начебто знайшла себе в житті, отримувала задоволення від свого життя, але в один прекрасний момент зрозуміла, що це все ілюзія, омана і лицемірство. Наче розмотуючи клубок ниток, головний герой поволі, одну за одною відкриває все нові і нові грані своєї особистості, глибинні риси свого характеру. Мрії не витримують перевірки дійсністю.. Падіння зі стабільного плато життя, що на вершині гори. Але щоби піднятися знову, потрібно спочатку впасти на саме дно. Але чи прагне він знову піднятися? Методом самоаналізу головний герой намагається розібратися в собі, прагне звільнити своє власне "я" від нальоту брехні, лицемірства та самообману.. 

№41. "Перша людина" (Альбер Камю)


Камю загинув в автомобільній катастрофі. На місці аварії, в дорожній сумці було знайдено рукопис, який згодом був посмертно опублікований. "Перша Людина" - незавершений автобіографічний роман. Незавершені твори завжди привертають до себе увагу, манять таємничістю недомовленого, не висловленими до кінця думками.. Спогади про дитинство, юність, відносини в сім'ї, болюча прив'язаність до матері, пошуки втраченого батька.. Роман-уривок, наче жмут сторінок, вирваних з особистого щоденника. З цього могла б вийти гарна книга, але не судилося їй бути дописаною.

№ 42. "Аліса в країні чудес" (Льюїс Керрол)


Хто ж бо не чув про Алісу в Країні Чудес? Отож бо! А хто читав? Гарна і повчальна дитяча казочка. Хоча ні, чому власне, дитяча? Казочка-фентезі без вікових обмежень, яка подолала століття, але і надалі залишається актуальною і цікавою для сучасності. Хоча це той випадок, коли екранізації красномовніші та ефектніші за книжку. Але прочитати оригінал, звісно, варто.







А історія справді сумна. Про людей, які виявилися безсердечними кожен по своєму. Про тиранію, смиренність, любов (правда якусь дивну, своєрідну і нездорову, без жодних сентиментів, лише холодний розрахунок), покірність, відчуття обов'язку.. Згодом туди влилося ще й кохання, яке перевернуло все з ніг на голову, порушило усталений плин часу, утворивши вибухонебезпечну суміш.. А загалом все це призвело до неочікуваної розв'язки.




№44. "451° за Фаренгейтом" (Рей Бредбері)

Отож, фантастика. Хоча.. в загальних рисах не така вже і фантастика, якщо добре поміркувати. Майбутнє. З людей намагаються зробити бездумних істот, позбавивши їх бажання мислити та пізнавати нове, адже бездумними людьми легко маніпулювати та вкладати в їхні голови потрібні думки. А що стоїть на заваді цьому? Звісно, книги.. Отож читання, зберігання чи переховування книг суворо забороняється, а порушення заборони карається спаленням забороненого об'єкту, або часом і смертю особливо непокірного порушника.. Ідея загалом гарна, є багато слушних думок, проте реалізація виявилося не на висоті, нажаль..


№45. "Колгосп тварин" (Джордж Орвелл)

Недитяча антиутопічна сатира, написана, однак, доволі по дитячому. Ідея глибока і вартує написання книги, проте в даному випадку надто вже вона прямолінійно викладена. Жодної інтриги чи несподіваного повороту сюжету. Автор все розжував і готове поклав своїм читачам до рота - залишається лише ковтнути і перетравити. Навіть ворушити звивинами особливо не потрібно.. Очевидно, передбачувано. Такий собі наглядний посібник для конвертації людей в рабів.




№46. "Жага до життя" (Джек Лондон)


Оповідання коротке, проте насичене, емоційне, драматичне та яскраве. Наче спалах серед темряви. Людина бореться з природою за виживання. Шанси перемогти стрімко прямують до нуля, але жага до життя воістину безмежна. Фізично виснажене тіло вже готове змиритись, але іскра життя в мозку робить неможливе, змушуючи тіло рухатись далі. Якщо вже судилося загинути, то лише в боротьбі, зробивши надзусилля, зробивши неможливе. Мотивуючий твір про силу волі, бажання жити та про подолання перешкод. Шкода, що ця розповідь не переросла у роман, а так і залишилася лишень вирваною сторінкою з невідомої нікому книги..

№47. "Над прірвою в житі" (Джером Девід Селінджер)


Надто вже розрекламована книжка з безліччю захоплених відгуків. Нажаль, не можу їх розділити. Історія молодого хлопця, який ще не знайшов себе і не може визначитись, чого він хоче від життя. Хоча ні, не так. Саме це він якраз і знає - хоче оберігати життя дітей, що граються над прірвою в житі.. Доволі романтично, чи не так? Протест заради протесту. Кожен був підлітком, кожному в більшій чи меншій мірі знайоме це відчуття. Нічого особливого і надзвичайного в цій історії, окрім емоційного, несерйозного та безвідповідального підлітка-максималіста я не помітила. Особливо дратувала мене манера і стиль мовлення головного героя.

№48. "Степовий вовк" (Герман Гессе)


В кожному з нас живе вовк. Навіть не один, а ціла зграя. І не лише вовків.. Хтось може їх приборкати, загнати в найвіддаленіший закуток і забути про них, та все одно колись вони нагадають про себе.. Книга з розряду тих, які варто перечитати ще раз, аби зібраний самотужки і навмання пазл виглядав ціліснішим. Книжка цікава, психологічна, психоделічна, інтригуючий сюжет, несподівана розв'язка, аналіз, самоаналіз, психоаналіз.. Наочний посібник для подолання депресії та відновлення повноцінного життя..

Прихильники