Сходження на гору Пікуй

Як все починалося..

Похолодало.. Вночі почався дощ.. Я зібрала теплі речі, наготувала канапок і вирішила добре виспатися. Але це мені не вдалося - ніяк не могла заснути, врешті, добряче намучившись в ліжку, задзвонив будильник. 4.30.. Зібрала нашвидкоруч речі, витягла з холодильника канапки, налила чаю в термос, відкрила парасолю і пішла на зупинку чекати першу маршрутку, яка за трохи часу доставила мене на вокзал. З вокзалу пересіла на іншу маршрутку Львів-Сколе, яка привезла мене до Стрия, де на мене вже чекало авто - наш основний дводенний транспорт. Було холодно, сирість пробирала до кісток. Як же приємно було перекочувати з маршрутки у тепле авто, слухати зсередини, як ззовні по капоту барабанить дощ, включити старі добрі записи Скрябіна і підспівувати йому в півголосу :) І спостерігати, як за вікном поволі починають здійматися гори.. Це було справді настроєво і круто :)

А ліс навколо потопав у хмарах і тумані..

Перші дні травня. Цвітуть дерева аличі, дуже красиво!

Першою точкою нашої мандрівки була гора Пікуй - найвища вершина Львівської області (1408,3 м), розташована на межі Львівської та Закарпатської областей.

Розпитували у місцевих жителів як і куди нам йти. Один дядько недовірливо дивився на нас і все радив не йти, мовляв на горі туман, нічого не видно і легко заблудитись в тому тумані :) Інший же дядько, безкінечно повторюючись, намагався максимально детально розповісти куди йти, як йти, на що звертати увагу, за що ми йому вельми вдячні :) Так і почалася наша мандрівка :)

Вирішивши не шукати легких шляхів і протоптаних стежок, ми пішли напряму :)

Піднімалися крутими схилами, чіпляючись за гілля дерев, щоб не скотитися донизу :)

І через деякий час такого екстремального підйому ми, врешті, ступили на правильний шлях :) То ж які такі шалені гірські потоки мали котитися згори, щоби вимивати собою такі рови?..

Поволі рів вужчав і "мілкішав", згодом взагалі перейшов у невеличку стежку. А тут на нас вже чекав туман, яким нас лякали внизу :) Дорога стала пологою, тож пливти по ній в тумані було одне задоволення!

Я навіть раділа що навколо туман! І тільки клацала фотоапаратом.. туман дуже ефектно додає таємничості і загадковості нашій мандрівці :) 

І ще одна велика перевага туману - не бачиш тої величезної відстані, яку потрібно ще здолати і не бачиш тих стрімких підйомів :)

Згадалася почуте десь: "У вас часом їжачків нема? Ех.. Такий туман пропадає.." Хто радянський мультик бачив, той зрозуміє :) Ми відчували себе такими хитрими-хитрючими їжачками в тумані, які не зважаючи ні на що досягнуть своєї цілі :)

Я на фоні туману :)

Не можу втриматися, щоб не закинути ще декілька фото. 

Ну дуже вже вони мені сподобалися :)

Піднімаючись все вище, помічаєш, як починає змінюватись рослинність. Тут ще досі цвітуть весняні дзвіночки, які на низинах вже давним давно відцвіли..

Подекуди лежить сніг..

І от знову халява закінчується і починається підйом.. Так як крім сходження на гору в нас було ще купа всього наплановано на день, то потрібно було підійматися швидко. А це було важко.. дуже важко, ну.. принаймні для мене. Від незвички ноги нижче колін пекли вогнем і коли після подолання видимої крізь туман "вершини" за нею появлялась все наступна і наступна.. я думала, що ті вершини ніколи не закінчаться.. Згодом появилися "сходи" з каміння.. Дерев ставало все менше і менше..

Там ніби змінюється реальність.. вже не знаєш чи ти на небі в хмарах, чи все ще на землі в тумані...

І от вони, останні десятки метрів! Шалений вітер вдаряє об тебе хмарами, які розповзаються по тобі.. дуже холодно..

І от вона, вершина!!! 1408м! Вистояли ми там лише буквально хвилину-дві - через неймовірний вітер і холод довелося практично зразу спускатися назад. Руки від холоду заніміли і переливалися червоно-синіми кольорами, весь одяг від роси і вологості промок наскрізь і почав неприємно липнути до тіла. Шкода, що туман і хмари не розсіялися і нам не вдалося побачити чудових краєвидів. Можливо наступного разу? ;)

Назад вертались тим же шляхом, не загубились і не заблудились :)

Туман розсіявся і появилось сонце. І було радісно. Це моя маленька перемога. Я рада, що була там, нагорі! Дякую тобі за це! ;)

Спустилися з гори, переодягнулися в сухий чистий одяг, змінили взуття, поснідали і поїхали в нашу точку №2 - Чинадієово... Підйом і спуск зайняв у нас 4 год і 15 хв.

Продовження: Чинадієво >>