неділя, 24 листопада 2013 р.

Вшанування пам'яті жертв голодомору. Відень, 2013р.

"І мертвим, і живим, і ненародженим.."

Сьогодні, 23-ого листопада, день скорботи - Україна вшановує пам'ять жертв голодомору 1932-1933 років. А разом з нею поминають жертв і свідомі українці у цілому світі, зокрема і українська громада Відня. Згуртувати людей та організувати це дійство взялось Товариство Української Молоді Австрії (ТУМА). Отож у Відні рівно о 16.00 за місцевим часом, в центральній частині міста відбувся флеш-моб - вшанування 80-тої річниці трагедії, що в 1932-1933 роках забрала життя мільйонів наших ні в чому не винних співвітчизників. 


Залунали перші скорботні звуки скрипки - "Мелодія" Мирослава Скорика.. То тут, то там почали з'являтись вогники - це учасники запалили свічки і повільною ходою попрямували назустріч одне одному, сформувавши своїми тілами фігуру, у вигляді свічки - "Свічку Пам'яті". Хвилюючі звуки скрипки стихли - жертв голодомору вшанували хвилиною мовчання. Згодом із запалених свічок сформували хрест..

Для пояснення присутнім австрійцям та іноземним туристам того, що відбувалося на їхніх очах, були приготовані книжечки та листівки про голодомор на німецькій та англійських мовах. Нехай кожен знатиме і не буде байдужим.


Після завершення флеш-мобу, українське товариство попрямувало до храму св. великомучениці Варвари, де згодом відбулася панахида за жертвами. 

Кажуть, людина існує доти, допоки живе пам'ять про неї. Час не повернеш назад, нічого вже не зміниш, нічим не зарадиш, історію не перепишеш. Єдине, що нам під силу, що в наших руках, чим ми можемо допомогти, то це пам'яттю та молитвою. Це жорстока сторінка нашої історії і ми не маємо права перегорнувши її, забути про неї. Пам'ять повинна стояти на сторожі, щоби не допустити такого ще раз. 

Дійство відбулося. Люди зібралися, розійшлися. Зараз вже пізня ніч, а я сиджу і слухаю розповіді очевидців тих страшних часів, стареньких, сивих, а в ті роки - маленьких діточок, в яких відібрали дитинство. Відібрали все. І з очей котяться сльози. Важко уявити, що вони пережили і як їм з цим жити далі. З цими спогадами. Спогадами про цілі вимерлі сім'ї, про братчиків і сестричок, що на їхніх очах пухли від голоду, про батьків і матерів, що згасали на очах. Ті, кого вже немає. І тих, кого вже не буде - їхніх ненароджених дітей, онуків, правнуків. Мільйонів людей. Скількох ненароджених геніїв, лікарів, вчених, художників і поетів втратила Україна?.. 

Вічна їм пам'ять!

Прихильники