понеділок, 14 листопада 2016 р.

Порту (Португалія)

Сьогодні у нас останній день у Португалії. І проведемо ми його в Порту (порт. Porto) - другому за розміром (після Лісабона) місті Португалії. Приїхали в аеропорт, здали орендовану машину. В готелі, що зовсім поруч, залишимо речі і гайда в місто на метро. Але метро таке метро.. Черга до автоматів з білетами була якоюсь нездорово довгою.. Ми ніяк не могли зрозуміти в чому ж там річ? І ось підійшла черга до двох блондинок, що стояли перед нами. Вони хвилин з п'ять тиснули на всякі кнопочки, викликаючи тим самим в нас іронічні посмішки.. Аж поки якомусь мужчині не увірвався терпець і він зголосився їм допомогти. Тепер вони втрьох возилися біля автомата і це починало добряче дратувати. В кінці-кінців вони отримали квитки і пішли собі. І от стоїмо перед автоматом ми. Стоїмо, розгублено дивимось на монітор і повільно перетворюємося на двох блондинок :) Автомат не бажає спілкуватися жодною знайомою нам мовою, лише португальською. Ми пробуємо тикати щось навмання, але користі з того повний нуль. Тут вже і нам взялися допомагати добрі люди. Як виявилося згодом, автомат до всього того не приймає банківські карточки, не приймає паперові купюри, лише монети! Лише монети, Карл! Стали ми витрясати свої кишені, згребли все що знайшли до купи, порахували - вистачає! Але коли почали закидати в автомат, то він забракував одну монетку.. Ото халепа.. Прийшлося міняти її на аналогічну в інших людей.. Потім виявилося, що ми купили не два білети, а один - туди і назад :) Монети закінчилися, то ж довелося знову просити в людей розміняти паперові гроші на монети. І коли автомат виплюнув наші проїзні, ми з полегшенням видихнули. Отакі-от суворі автомати в метро! :) 

Перше фото, яке я зробила в Порту - величезний розпис стіни на австостоянці. Автор, якого запросили розфарбувати стіну - Hazul Luzah, зобразив самого себе з балончиком фарби в руках.


Порту зустрів нас доволі прохолодно. У футболках і шортах гуляти містом було не надто комфортно і від курточки з штанами я б не відмовилася. Але остільки, оскільки в рюкзаку таких не знайшлося, прийшлося виробляти в собі холодостійкість :) Потрапляємо на головну площу міста - Площу Свободи (порт. Praça da Liberdade). Площа справді дуже красива. Тут знаходиться міська ратуша, яка вдало віддзеркалюється у водах фонтану навпроти.


Ще один фонтан поблизу ратуші.


Пам'ятник королю Петру IV в центрі площі. 


В центрі міста знаходиться доволі цікава споруда - головний вокзал міста Сан-Бенту (порт. Estação Ferroviária de Porto - São Bento). Спочатку на місці вокзалу був бенедиктинський монастир, що сильно постраждав через пожежу. Згодом його взялися відновлювати, однак це не вберегло його від запустіння. На його місці вирішили збудувати вокзал. 


Внутрішнє оформлення вокзалу знаменитою плиткою азулежу (порт. azulejo) прославило Португалію на весь світ. Тому навіть якщо вам не потрібно скористатися послугами вокзалу, все одно вартує зайти туди і подивитися на всю цю красу. Декоруванням займався художник Jorge Colaço, який для своїх картин використав більше 20 тисяч плиток. 


Це Португалія - декорування плиткою тут в моді, вона тут повсюди, навіть в найнеочікуваніших місцях :)


І трохи дрібних деталей, які власне і створюють особливу атмосферу міста і додають їй свого власного колориту..


А ще Порту славиться своїм вином Портвейном (порт. Vinho do Porto), яке було названо в честь міста. Що цікаво, офіційно Портвейном може називатися лише те вино, яке вироблене в районі річки Дору (порт. Douro). А от і сама річка.


Порту - особливе місто. Тут нема сенсу ганятися за якимись визначними місцями чи пам'ятниками, бо куди не глянеш, всюди буде за що зачепитися оку. Порту це те місто, по якому треба гуляти повільно, відкриваючи його для себе крок за кроком. І робити це можна безконечно довго. 


Всі оті вузькі вулички, на балкончиках яких прямо над головою сушиться білизна, безформні будиночки, наче наліплені один на одного, все воно створює абсолютно особливий португальський дух.


Гуляючи посеред таких вуличок, можна натрапити і на таку монументальну споруду як церква Святого Франциска (порт. Igreja de São Francisco), яка, до слова, ідеально вписується в місцевий колорит. 


Статуя ангела на монументі принца Генрі (порт. monumento ao Infante Dom Henrique) поблизу церкви.


Того дня в приміщенні церкви мала відбуватися якась урочиста подія, вінчання швидше за все. Під воротами чекала свого часу ретро автівка. А сходи вже активно прикрашалися повітряними кульками. Ех, шкода, нареченої посеред тієї краси ми так і не побачили :) 



І ми пішли собі далі, прогулюючись вздовж берега річки..


Склад (порт. аrmazém).


І знову будиночки на будиночках. Складається враження, що по їхніх дахах можна прогулятися, як по сходах :)


А є і такі будиночки, запустілі, напіврозвалені, занедбані, порослі бур'янами і дикими квітами. Але по своєму красиві. І так, це теж невід'ємна складова міксу під загальною назвою Порту.


По іншу сторону річки..


Графіті та малюнки на стінах - теж невід'ємна частина Порту..


Символ Порту, символ усієї Португалії - маленький старенький трамвайчик. Нам траплялися цілі групи туристів, які очікували на приїзд такого трамвайчика, тримаючи напоготові фотоапарата, аби встигнути сфотографуватися на його фоні. Були й такі, які влягалися прямо на колію і декілька хвилин лежали в очікуванні трамвая з надією на оригінальний вдалий ракурс і кадр :)


Місто, яке незалежно від погоди, незалежно від настрою та обставин справить на вас враження. Принаймні, що не залишить байдужим, то це факт.


А ось ще один символ міста Порту - Понте-де-Дон-Луїш (порт. Ponte Luís I) - залізнодорожній, автомобільний і пішохідний міст через річку Дору, названий на честь португальського короля Луїша І.


Поблизу моста ми побачили велике скупчення людей і вирішили дізнатися, в чому там справа. Виявилося, що це проходили змагання пожежників!


Було дуже цікаво і пізнавально спостерігати за їхньою до деталей відпрацьованою технікою.  І коли на власні очі бачиш такі тренування/навчання/змагання, то розумієш, наскільки фізично важкою є така професія. А про психологічний аспект я взагалі мовчу. 


Перед мостом через річку ми завагалися: йти до винних погребів на іншому березі чи ні? Терези похитнулися під вагою холоду, голоду і втоми і схилилися до того, щоб не йти..


То ж ми не стали підніматися вгору по сходах на міст, а пройшли через тунель вглиб міста. Шукаємо метро, тим самим мало помалу завершуючи знайомство з містом..


Церква Святого Ільдефонсо (порт. Igreja de Santo Ildefonso) в стилі бароко. Для оздоблення фасаду церкви було використано близько 11 000 плиток "азулежу". 


Це був насичений і яскравий тиждень поїздок і от прямо зараз він добігає свого логічного завершення. Вже навіть хочеться додому трохи :)..


В той момент, коли вже наче і ранок, але ще ніч, і коли хочеться в теплому ліжку додивлятись черговий сон, ми нашвидкоруч снідаємо в готелі, одягаємо рюкзаки і під моросячим холодним дощем і вітром у шортах і легкій курточці біжимо в аеропорт, щоби не спізнитися на свій літак. А Порту підганяє нас своєю сирістю і холодом, мовляв, забирайтеся звідси чимшвидше :) Хух.. хоч в літаку достатньо тепло.. Провалення в сон.. І от ми вже в Мілані. Мілан теж не особливо тішив погодою. Відшукали на стоянці нашу машину. Було якось так по дитячому радісно її побачити :) Тепер їдемо додому! На цьому наша італо-португальська авантюра оголошується завершеною :) 

Прихильники