Сьогодні трохи відпочинку і моря. Багато багато моря. А коли сонце почне сходити з розуму, поїдемо до Неаполя. Не те, щоб я марила Неаполем.. Марила я Помпеями. А так як вони зовсім поруч, то Неаполь автоматично потрапив у категорію "треба їхати і дивитися, вдруге ж заради нього в таку далечінь не попремося ж!". Мандруючи Італією ми переконалися в тенденції: чим далі на Південь, тим біднішою стає Італія. Біднішою і небезпечнішою. Неаполь мені не сподобався. Абсолютно. Можливо, ми бродили не там, де потрібно, можливо настрій був не той, що потрібно, але тим не менше..
Коли ми лише під'їжджали до міста, погода зіпсувалася, важкі чорні хмари закрили сонце і важко та загрозливо нависли над Везувієм. І все, що кидається в очі, було облупленими сірими будинками - оку ні за що зачепитися. Вже тоді від Неаполя повіяло ворожістю та депресивністю.. А тим часом з вікна готелю похмурий потяг похмуро котився по колії, транспортуючи в похмуру невідомість своїх пасажирів.. Вловили настрій? ;)
Ми були голодні, а поруч не було нічого. Лише одне кафе, воно врятувало нас від голодної смерті :) Ми особливо не перебирали харчами, бо хотілося наповнити свій шлунок будь чим, але прямо вже. Але все виявилося не просто. До сьогодні я свято вірила, що такі слова як "вотер" або "еплджус" є загальновідомими, але не тут то було.. Але нехай. Головне, що принесли поїсти. І знову піцца.. Я вже починаю марити банальним овочевим супом :) Почався дощ. Звечоріло. Залишимо Неаполь на завтра.
І от завтра настало. Поїхали машиною до центру. Довго петляли, допоки знайшли місце для паркування. Відразу прибіг якийсь мужичок і настирливо жестами "допомагав" припаркуватися. Ну, така в нього робота, подумала я, от він і старанно її виконує.. Як виявилося, то була не робота, а лише підробіток. Бо той мужичок виявився звичайнінсіньким халявщиком, що люблять робити гроші з повітря. Далі він став вимагати гроші за допомогу, про яку його ніхто і не просив. Але так як він не розумів англійської, а Андрій італійської, то порозумітися було важко і уступливий дядько відразу зменшив свій гонорар, лиш би хоч щось перепало :) В результаті залишили йому єврик, а то мало що.. Не хотілося б потім побачити свою машину з візерунком, нацарапаним цвяхом.. Пішли оглядати місцевість..
Кастель-Нуово (Castel Nuovo; "Новий замок"), також Маскіо Анджоіно (Maschio Angioino) - замок, споруджений королем Карлом Анжуйським.
Заглянули в середину. Всередині знаходиться Національний музей Неаполя. Але це нас не зацікавило, тож ми повернулися назад. А внизу біля мурів чи то розкопки якісь проводять, чи то просто ремонт..
Обійшли замок. А позаду нього - море..
Здавалось би вийшли до моря.. Над морем височіє Везувій.. ідилія! Але цю ідилію порушує хаос із машин на дорозі, какофонія із пронизливих сигнальних гудків та людських сварок і криків, вихлопні гази, темношкірі нелегали із здоровенними клунками жіночих сумочок, що пильним оком оцінюють в тобі потенціального клієнта а іншим - слідкують, чи нема поблизу поліції.. Бруд і сміття під ногами, гори бруду і сміття.. Клумби, завалені пластиковими фляшками та іншим мотлохом, підозрілі типи, що сканують поглядом твої кишені і рюкзаки.. Водії тут катаються по своїх власних незрозумілих нам правилах. Катаються агресивно і червоне світло їм не указ.
Повернулися знову до центру. Фонтан.
А от і саме серці Неаполя - площа Пяцца-дель-Плебішіто (італ. Piazza del Plebiscito) - найбільша площа в Неаполі.
Церква Святого Франциска Паоланського
Замок Сант-Ельмо (італ. Castel Sant'Elmo) - середньовічний замок, що знаходиться на високому пагорбі Вомеро.
А потім ми просто звернули у невідомі вулички.
Ті вулички - то щось просто неймовірне. Не пригадую, щоб десь в іншій країні я бачила щось схоже.
Обшарпані стіни, надщерблена бруківка..
Будинки настільки щільно туляться один до одного, що мабуть можна вільно спілкуватися собі прямо з балконів протилежних будинків.. Житловий сектор значить житловий сектор.
Одяг сохне прямо у вас над головою, прямо тут у цих вуличках розмовляють про щось своє сусіди, бавляться діти, навіть автівки тут умудряються проїжджати. На цих вулицях проходить життя..
Пекельно стекотно, волого, футболка липне до тіла.. Стіни давлять..
По таких вуличках значно комфортніше і зручніше розминатися з людьми на скутерах. Їх тут дуже багато
Приїхати подивитись? Так. Жити тут? Ніііі.. Я б тут не змогла, я б тут не хотіла..
Я б не ризикнула прогулялтися нічним Неаполем, зважаючи на його репутацію і на те, що ми побачили на власні очі. Але я ні про що не жалію, я рада, що я була тут. Італія! Вона настільки різностороння і я щаслива, що зараз маю можливість оглянути її з різних сторін!
Немає коментарів:
Дописати коментар