середа, 26 серпня 2015 р.

Куршська коса та Мертві дюни (Литва)

Куршська коса (лит. Kuršių nerija) - піщана коса на узбережжі Балтійського моря довжиною 98 км. та шириною від 400 м. до 3,8 км. Назва коси походить від назви племені куршів, які колись тут жили. Частина коси належить до Литви, частина - до Росії. Фактично коса є півостровом, оскільки в районі Клайпеди знаходиться протока, яка з'єднує Куршську затоку з Балтійським морем. Через цю протоку нас разом з машиною переправив паром. І от ми вже на Куршській косі. За деякий час натрапляємо на пропускний пункт, за проїзд автомобілем потрібно сплатити екологічний збір в розмірі 9€ (станом на липень 2015р).


Коса має в своєму арсеналі чим потішити око: піщано-пустельні пейзажі, хвойні ліси, пляжі, море.. Але основною ціллю нашої мандрівки є безсумнівно дюни - навіяні вітром пагорби піску. За поселенням Юодкранте починаються "Мертві" або "Крокуючі" дюни, висота яких сягає 30-40 метрів. 


Дорога до Мертвих дюн пролягає через невеликий ліс. Прохід дозволено лише по стежині, позначеній вказівниками. Просто гуляти лісом заборонено з метою захисту рослинності від витоптування - литовці дуже дбайливо ставляться до свого природного багатства. Ліс закінчується і перед вами з'являється викладена дерев'яна доріжка посеред піску. Це доріжка для велотуристів, але на щастя і вона швидко закінчується і "блага цивілізації" залишаються позаду.


Тепер можна зняти взуття і відчути, як важкі крупинки піску починають приємно лоскотати ноги.. Йти доволі важко, ноги грузнуть - немає стабільної опори, тому для просування вперед потрібно докладати певних зусиль. Вітряно. А при сильних поривах, можна своїми очима спостерігати за рухом піску - вітер жене смугами хвилі, при цьому утворюється така приємна заколисуюча мелодія: "Шшш-ш-ш-ш... шш-ш-ш-ш-шшш..". Дюни - це ідеальне місце для релаксу та роздумів про вічність ;) 


Литовські дюни - одні з найвищих в Східній Європі.


В XIV-XV ст. більша частина півострова була покрита лісами. Проте масове вирубування дерев призвело до дизбалансу, внаслідок чого рухомі піски стали справжньою бідою для прилеглих поселень. 


Зрештою, люди здалися в боротьбі проти природи, залишили обжиті місця, які згодом повністю були поховані під рухомими пісками, і перейшли на більш безпечні відстані. Згодом було прийнято постанову засаджувати косу лісом, що зрештою призупинило рух пісків.


Оглядова площадка..


З якої відкривається вид на море..


Здається, можна безмежно довго отак сидіти, пропускати крізь пальці пісок, слухати мелодію дюн: "Шшш-ш-ш-ш... шшш-ш-ш-шш" і думати про вічне ;)


Але маленькі ніжки вже втомилися. Час повертатися назад..




Та невелика кількість рослинності, якій дивом вдалось зачепитися корінням за пісок..


Їдемо до Ніди. Місто симпатичне, але ми приїхали сюди дивитись на природу ;) Вид на дюни.


Прогулялися сосновим лісом. Під ногами повно шишок, повітря свіже і чисте, наповнене легким ароматом хвої. Сонце пробивається крізь верхівки дерев, кидаючи на землю химерні тіні. Гуляти таким лісом - одне задоволення!


Дюна Парнідіса (лит. Parnidžio kopa) знаходиться поблизу Ніди, недалеко від кордону з Росією. За свій вигляд це місце отримало назву "Литовська Сахара".


На дюні облаштований оглядовий майданчик з якого відкриваються чудові краєвиди.


Квіти на піску..


В 1995 році на дюні Пірнідіса був встановлений годинник-календар, що дозволяв слідкувати за рухом сонця. На невеликих гранітних сходинках вибиті позначки, що вказують на годину, на пів години, ще на одному поділу - для кожного місяця а також для чотирьох сонцестоянь та рівнодення.


Цікавими є нанесені на плити символи календарних свят, скопійовані з рун. 


Природа Куршської коси мені дуже сподобалась. Але час рухатись далі.. Можна було б спробувати проїхати всю косу та через Росію повертатися додому, але черги та проходження російського кордону нас мало приваблювали, то ж ми розвернулися та поїхали назад через Литву до Польщі. 

Попереднє: Гора Хрестів (Литва)                                           Продовження: Гданськ (Польща)

Прихильники