четвер, 12 серпня 2010 р.

Печера Вертеба та Млинки

Я встала близько 5-тої ранку, зібрала мінімальні речі і пішла на зупинку з надією, що не прийдеться в такій ранній годині за відсутності транспорту добиратися до Підвальної пішки.. Над`їхав якийсь великий, нетиповий для Львова, автобус, в якому було дуже жарко і неприємно пахло чи то соляркою, чи то розпеченим порохом.. На вулиці було ще темно, коли автобус довіз мене до зупинки біля Оперного театру. Падав сніг, було дуже тихо і від цього було надзвичайно приємно. Львів насправді дуже гарний зранку, коли люди і шум машин не відволікають від розглядання будиночків і всього іншого. Точкою відправлення нашої екскурсійної групи була Порохова Вежа. Боявшись запізнитись, я прийшла найшвидше, тому довелось трохи чекати. Через деякий час всі ми вже сиділи в мікроавтобусі, було нас чоловік здається 13-14, і слухали нашого гіда Юрка. (Він чимось нагадує Араміса з "Трьох мушкетерів" :)

Їхали ми годинки 4 і вже по трохи починали терпнути різні частини тіла :)..Потішив молочно білий туман, який зрівняв небо з землею. Дальше простягнутої руки нічого не було видно і власне через цей трафунок ми не змогли відвідали ще одну екскурсійну "точку".. 
Через снігові замети наш "комфортабельний автобус" тонув у снігу і спільними зусиллями водія та представників сильної статі, його вдавалося знову повернути на шлях істинний :) Хлопці активно пхають мікроавтобус вперед)

Напевне трохи перестаралися, бо за декілька хвилин доводиться пхати його вже назад :)
Це було так приємно, після стількох годин їзди випрямитись на повен зріст і стати на рівні ноги на тверду землю :) Порозминати руки-ноги, покидатись снігом, пофотографуватись на фоні молочно білого простору та просто подихати свіжим морозяним повітрям!

Автобус знову на ходу і ми під'їжджаємо до..

Печера Вертеба

Вертеба - гіпсова печера на Тернопільщині , розташована на лівому березі річки Серет за 2 км на північний захід від села Більче-Золоте Борщівського району. Геологічна і археологічна пам'ятка загальнодержавного значення.
  • Є однією з найбільших у Європі печер, довжина її підземних ходів — 7820 м. 
  • Серед­ньорічна температура у печері 9-10° при відносній воло­гості 92-100%. 
  • Тут було знайдено безліч цілих посудин, глиняних і керамічних фрагментів, людських фігурок, знарядь із кісток та рогів, виробів з кісток і каменю - зразків прадавньої Трипільської культури 
  • Знай­дені археологічні матеріали зберігаються у музеях Варшави, Відня, Кракова, Львова, Тернополя.
Спускаємося до печери. Зимою спуск там достатньо екстремальний.


А сам вхід в печеру зовсім непримітний. З багатьох причин на вході поставили міцні залізні двері з величезним специфічним ключем: по перше, щоб зберегти природну чистоту і порядок, по друге, щоб ніяка жива душа в тій печері не загубилася, а то вже були такі випадки..


Отже, перша печера в яку я вперше в житті спустилася, мала назву Вертеба. Веселий і привітний дядько зовсім не нудно розказував нам всякі правдиві і не дуже, веселі і трохи моторошні, схожі на реальні та абсолютно фантастичні догадки та історійки :) (Наш екскурсовод - в сірій кепці, коричневій шкіряній куртці та з ліхтариком в руках - приємний і цікавий оповідач :)


Зараз будуть всякі цікаві фото, бо, кажуть, краще раз побачити ніж сто разів почути :) А ще краще, побачити вживу, ніж на фото :) Але про це трохи пізніше)..

При розкопках вчені виявили дуже цікаву кам'яну споруду. Каменюка, яка важить пару тон, стоїть на трьох підніжках... Можливо служила для якихось ритуальних дій або хз чого.. Всі почали активно роздумувати про її призначення :) Для чого ж саме вона була колись призначена, у вчених впевненої відповіді немає, зате є маса цікавих припущень: ритуальний камінь, пічка, засіб для відловлювання ведмедів :) і т.д.


Ось такі химерні коридорчики


Та такі печерні зали


І такі цікаві мешканці!


В печері живе декілька видів кажанів, деякі з них занесені до Червоної Книги. Вони собі мирно спали і нікого не зачіпали :)


Композиція печери Вертеба (так могло бути :)


Орнаменти на глечиках, їх форма, деякі знаряддя праці - це все не витвір уяви художника, а відтворення справжніх знайдених предметів при розкопках! Так так, тут колись жили люди!


Спільне фото на згадку


Гарно, цікаво і корисно проведений час в печері.. І от все.. На вихід :) "Вихід", він же і "Вхід" в печеру.


Далі наш автобус довіз нас під ворота "Хати спелеолога", нашої другої екскурсійної точки.

Печера Млинки

От що каже Вікіпедія про печеру Млинки:

Печера Млинки - гіпсова печера довжиною 40 км. біля села Залісся Чортківського району Тернопільської області. Температура протягом року стала і становить +10°C, відносна вологість коливається в межах 84–100%. У печері є невеличке озеро з прісною водою. Оселилася велика колонія кажанів.

Після печери Вертеба я ніяк не могла зрозуміти, для чого ж нам так необхідні ці комбінезони.. Ну, думала я собі, буду уважною та акуратною в печері, обійдуся і без комбінезону.. Але простою уважністю тут ніяк не обійшлося б. Ту всіх нас розділили на дві групи, умовно "легшу" і "важчу", і я дуже рада, що я пішла по "легшому" маршруту)..

Комбінезон, шапка, рукавиці і ліхтарик на лоба і вперед - за новими подвигами і досягненнями. Чесно кажучи, якби я знала, що саме на мене там очікує, я, мабуть, таки не відважилася б туди піти. А так, без тіні страху, я ввійшла в печеру :)

Спочатку навіть з ліхтариком було важко щось побачити в печері, очі вперто не хотіли пристосовуватись і фокусуватись на предметах, але скоро все ж адаптувались) 

І першим, що я побачила, були ось такі цікаві крижані штуковини.


Спочатку, по своїй необізнаній наївності, я, власне, і подумала що це і є оті сталактити і сталагміти :) Як виявилось, це просто симпатичні льодяшки.


Трохи далі, втомлений довгими маршрутами, відпочиває зморений гіпсовий спелеолог :)


Наш гід Ігорко (симпатичний, веселий, з гарним почуттям гумору молодий хлопець :) показує нам карту (якщо той кавалок паперу можна так назвати :)


І далі просто фантастична мандрівка коридорчиками Млинок! 










Ось ця краса випромінює гарне тьмяне світло..


Різноманітні химерні утворення..


"Око Спелеолога"


Телефон, причому діючий! Високо в печері прокладені телефонні лінії, по них спелеологи зв'язуються один з одним. Мобільний зв'язок, очевидно, тут не тягне..


Ось такі зустрічаються ущелини.. 


Враження

Коли почалися перші важчі для проходження місця, то серце починало шалено калатати в грудях. А після "Горлянки диявола" мене ще довго переслідував дикий страх, що за кожним поворотом може попастися надто крутий або вузький спуск чи підйом..Здавалося, що вся кров, яка тільки є, вдарила в голову і здавалося що судинки зараз не витримають і лопнуть. Неа, то не була паніка, то було просто дуже сильне напруження і в деякі моменти здавалося, що бракує повітря.... Але навіть в такі моменти часом зупиняєшся насолодитися тою красою, яка з усіх сторін тебе оточує!

В мою кров за ті дві години вилилася певно річна норма адреналіну :) Але то було того варте. Так переконуєшся що ти можеш подолати нові труднощі, в якійсь мірі така мандрівка робить сильнішим і витривалішим. Як фізично так і морально.

А ще в печерах зовсім інший світ. Там навіть час йде по іншому. Там настільки чисте повітря, що здається, навіть їжі не потрібно, самим ним можна насититися). Ти там сам на сам з собою, зі своїми страхами і кожин новий пройдений крутий поворот робить тебе трішки щасливішим :)

І от він, вихід! Я таки зробила це! Це було класно і неймовірно і ніби не зі мною :)


В таких місцях справді починаєш відчувати велич і силу природи, а кожна людина виглядає такою мізерною серед височенних кам'яних стін і вузьких ущелин... І взагалі, коли трохи заспокоюєшся і оглядаєшся навколо, то просто захоплюєшся красою ..

Згадуючи величезні синяки на своїх колінах і руках, я не жалію, не зважаючи на трохи того негативу, запам'ятовується з часом все таки позитивне. Добре, що ми поїхали!.

Прихильники