пʼятниця, 5 травня 2017 р.

Грузія: Ахалціхе та Боржомі. День Третій

Вчора ми оглянули середньовічний печерний монастирський комплекс у Вардзії, а сьогодні прямуємо до міста Ахалціхе (груз. ახალციხე) щоб дослідити, що ж там такого цікавого знаходиться. Дорога пролягає повз мальовничі гори та пейзажі.


А гори тут дивні і химерні. Чи це лише тіні від хмар створюють ілюзію? З такими краєвидами за вікном і час летить набагато швидше. 


Ні, вона не хвора, її не збила машина і взагалі, нічого їй не бракує. Просто їй тут комфортніше лежати. Можливо тепліше, аніж на траві. Точні мотиви її дій невідомі.


Як я вже писала раніше, корови в Грузії мають свою філософію. Можуть лежати собі прямо по центру дороги, ліниво і пафосно румиґати.. І ніхто їм не указ.


Отак їдуть собі по обидва боки машини, а корова лежить по центру і вухом не веде - нічого її не обходить. Ми тут лише третій день, то ж чемно і акуратно об'їжджаємо кожну живу істоту на шляху.. Аж тут нас обганяє автівка. Мабуть вже добряче втомлена Грузією, дорогами та коровами на них.. Бо у водія здали нерви, не витримав - різко зі скрегітом загальмував, з криками вискочив з машини та розмахуючи руками кинувся до тої корівки.. Навіть лупнув її добряче ногою, аби та рухалася швидше. Однак особливого результату це не дало - та лише махнула хвостом і ліниво попленталася собі далі. А водій з матюками і прокльонами заскочив у машину і рвонув вперед. Ото вже довели хлопа корови на дорогах :) 


Корови коровами, а ми на місці - в Ахалціхе. Приїхали ми сюди заради середньовічної Ахалціхської фортеці (груз. ახალციხის ციხე), яку ще називають фортецею Рабат.  


Історія заснування фортеці бере свій початок з 1578 року, коли місто Ахалціхе було захоплене османськими військами. Східні мотиви явно прослідковуються в архітектурному стилі. Оглядаючи будівлі та прикраси на них, мене постійно переслідувала думка, що я знаходжуся в Стамбулі


Декілька років тому з легкої руки колишнього вже президента Саакашвілі відбулася масштабна реставрація фортеці. Нам пощастило - до нашого приїзду все вже блистіло та сяяло на сонці :)


Фортеця займає територію в 7 гектарів та розділена на дві частини: Верхню (історичну) та Нижню (сучасну).


На території фортеці знаходиться найбільша та найстаріша мечеть Грузії - мечеть Ахмедіє. Вона пережила бомбардування, яке залишило на її мінареті глибокі подряпини. Після захоплення Ахалціхе російською армією, мечеть перетворили в православний храм. Нещодавно купол мечеті позолотили. 


Дивлячись на нього, згадується мені з шаленою ностальгією Єрусалим.. А всередині мечеті зовсім порожньо і це створює якісь дивні змішані відчуття. Отак стоїш під височенним склепінням, а воно тяжіє над тобою і здається, що от-от впаде на голову. Важко пояснити..


Можна піднятися по сходах на фортечні мури. Звідтіля можна зробити гарні панорамні фото міста. 


А під такими симпатичними парасольками можна смачно пообідати


Десь там внизу припаркована наша машина і чекає не дочекається, коли ми вже нарешті спустимося до неї, повідчиняємо всі вікна-двері, випустимо задушливе гаряче повітря, включимо кондиціонер і поїдемо собі далі..


До слова, багато людей критикують відреставровану фортецю, мовляв, все це - новобудови, в яких немає історії та душі. Я не бачила і не знаю, як було "до". Але те, що я побачила "після" мені сподобалося, не зважаючи на те, що я доволі критично і з деяким упередженням ставлюся до усіляких надбудов на древній історії.


Куди ми далі? Пити Боржомі в Боржомі! Але спочатку навігатор завів нас не туди. Спочатку він привів нас до якоїсь будівлі. Зачиненої будівлі. Довкола неї був наче якийсь парк з прогулянковими маршрутами різної складності. Але то все не те, не те, за чим ми сюди їхали.


Однак тут отримуємо корисну інформацію: звідсіля до Марсу - 46 млн. км.. В принципі, ми не знали, чого власне очікувати від Боржомі, але щось нам підказувало, що ми заїхали не туди.


Згодом навігатор отямився і привів нас туди, куди потрібно. Отож, Боржомі!


З чим в першу чергу асоціюється Боржомі? Звісно ж, з водою. Але окрім того, це ще й однойменне місто (груз. ბორჯომი). На вулицях продають все що хочеш: від найрізноманітніших сувенірів до меду із соснових шишок :) Дорогою натрапляємо на будинок Мірза-Різа-хана, що є одним з символів міста Боржомі.


Заплатили декілька ларі за вхід в парк, трохи пройшлися і натрапили на те, заради чого сюди і їхали - заради легендарної природної гідрокарбонатно-натрієвої мінеральної води.


Жіночка в захисній шапочці та халаті набирає в одноразові стаканчики воду і роздає всім бажаючим. Що цікаво, на відміну від багатьох інших мінеральних вод зі схожим хімічним складом, Боржомі під землею не встигає охолонути, а виходить на поверхню ще теплою.


Налили нам води. Андрій протестував - непогано! Я спробувала.. Ем.. Мені якось більше одного маленького ковтка не пішло.. Можливо, якщо вода була б охолоджена, прямо з холодильника, з бульбашками, це була б інша справа. А так.. Тепла вода з особливим запахом і специфічним смаком.. Бррр.. на любителя. А Андрію нічого, ходив по добавку ще :)


Пам'ятник Прометею на фоні водоспаду


А на фоні пам'ятника - фонтан. Але фонтан непростий. Він привернув нашу увагу тим, що працював якось несистематично, ніякої закономірності в появі та зникненні його струменів не було. Аж поки ми не помітили мужчину з пультом в руках, яким він власне і включав-виключав фонтан! Спочатку подумала - здалося. Але коли чергові туристи підійшли до фонтану, щоб зробити на його тлі фото, а вода зникла, то люди вже готові були похнюпитися, однак підійшов той самий мужчина, простягнув руку, натиснув чарівну кнопочку і вуаля! Фонтан запрацював!


Чого тільки не продають вздовж грузинських доріг: сувеніри, господарські інструменти, гамаки найрізноманітніших форм та кольорів, мед..  Цього разу нам трапився шмат дороги, на якому продавали хліб. Чи то паляниці такі? Скидалося, що таки паляниці. Купи 5 і 1 в подарунок, або ж 9 і 2 в подарунок і так далі. А найдивніше те, що для привернення уваги продавці мало не жонглювали тими хлібинами. Виглядало якось дивно. 

Прихильники