пʼятниця, 17 лютого 2017 р.

Ірландія: Ущелина Данло, Парк Кілларні. День Четвертий.

Сьогодні зранку у нас запланована прогулянка в ущелину Данло (англ. Gap Of Dunloe). Ущелина Данло знаходиться в графстві Керрі (англ. Kerry, ірл. Ciarraí) та є одним з найкрасивіших гірських перевалів в Ірландії. 


Можна, звісно, одягти зручне взуття, взяти в рюкзак канапки та прогулятися пішки, можна проїхатись на велосипеді, але ми обрали максимально колоритний для Ірландії спосіб - кінну прогулянку. Не менш колоритний дядько в ковбойському капелюсі - власник конячки на ім'я Флеш та маленького чотирьохмісного возика, запропонував нам свої послуги і ми не змогли відмовитися. 


Флеш з легкістю біг вузькою дорогою вздовж масивних гір та мальовничих озер. Приємно було дивитись з якою любов'ю, лагідністю і повагою ставився наш перевізник до своєї конячки. Він розповідав нам багато цікавого: про себе, про своє життя, про Данло, про ірландські традиції, про всяку всячину. А ще сказав, що нам дуже пощастило з погодою! Нечасто тут випадає так багато теплих бездощових сонячних днів один за одним!


Міст Бажань (англ. Wishing Bridge). Кажуть, всі бажання, які загадуєш на цьому мості, обов'язково збуваються :)


А от і ми зупинилися на мості для фотографії. Я вже і не пригадую, загадала я бажання тоді, чи не загадала, збулося воно, чи не збулося :) 


Дядько-ковбой (ну не можу згадати, як його звали, тому називатиму так, йому це личить) показав нам цікаве місце серед гір: якщо в цьому місці голосно крикнути, то відлуння надовго зависне в повітрі, відбиваючись від гір, наче тенісний м'ячик.


В ущелині знаходяться п'ять озер: Coosaun Lough, Black Lake, Cushnavally Lake, Auger Lake, та Black Lough, з'єднаних річкою Loe.


Ну а далі ми зупинилися, зійшли з возика і пішли трохи прогулятися біля озера. Так гарно і затишно навколо! І погода для прогулянки просто ідеальна - краще і не придумаєш.


А ось і ще одна група людей: хто верхи, хто, як і ми, - у візку. Що цікаво, ірландці дуже привітні та добродушні - вітаються зі всіма і всім бажають гарного дня, навіть цілком незнайомим людям.   


Прогулялися, тепер час повертатися назад. Сіли у візок і поїхали..


Подякували Флешу, попрощалися з ковбоєм, пересіли з возика у авто і поїхали собі далі. Наша наступна ціль - національний парк Кілларні (англ. Killarney National Park, ірл. Páirc Náisiúnta Chill Airne). Парк величезний - його площа становить близько 10 тис. гектарів. Проїжджаємо повз Кафедральний собор Святої Марії (англ. Killarney St Mary's Cathedral).


І от ми в'їхали на територію парку Кілларні. І це більш ніж відчутно - вузенькі дороги та море зелені довкола! Запаркували машину, глибоко вдихнули прохолодного, свіжого та ароматного повітря.. Десь тут має бути водоспад. Йдемо на його пошуки. А навколо - неймовірна краса! Навколо все смарагдового кольору! Навіть стовбури дерев вкриті смарагдовим мохом! Надзвичайно! Вмостилися на повалене дерево, перекусили йогуртом і печеньками, які видалися нам вдвічі смачнішими і пішли собі далі :)



Вода біжить потічками вниз, значить ми на правильному шляху. Як же шкода, що фото не передають і десятої частини тої краси і атмосфери таємничого смарагдового лісу!


А ось і він - водоспад Торк (англ. Torc Waterfall). Так, ми вже встигли побачити величезну кількість водоспадів і після Ісландії нас не так вже і просто чимось здивувати. Однак кожен водоспад по своєму красивий і Торк - не виключення.


Піднялися кам'яними сходами. Мене ні на хвилину не покидало відчуття, що я в якісь казці і десь зовсім скоро, за черговим поворотом, серед смарагдових заростей ховатиметься хатинка на курячих ніжках а у ній потворна низькоросла згорблена відьма з божевільним блиском в очах та бородавками на обличчі варитиме своє чаклунське зілля, а чорний, як ніч, кіт ліниво потягуватиметься біля її кривих ніг :) 


Конкретного плану у нас немає - ми просто їдемо дорогою і зупиняємося там, де душа забажає. Зупиняємося на стільки, на скільки нам захочеться і робимо те, що нам хочеться. Захотілося у воду - зняли взуття і пішли у воду. Посиділи на кам'яних брилах - подумали про вічне :) Походили босими ногами по дрібній гальці.. Врешті заспокоїлися, сіли в машину і поїхали далі :)


Навколо так тихо, спокійно і затишно, що хочеться зупинятися мало не на кожному кроці!


І ми зупиняємося. Стоїмо, дивимося і насолоджуємося. Навряд чи ми ще колись сюди приїдемо, та і для чого? Треба кожною клітиною тіла вбирати в себе цю атмосферу прямо зараз і прямо вже.


І у тому всьому є якась така древня сила, велич і краса, не зіпсована людьми. Це просто неймовірно. Це окриляє і надихає.


Погода змінюється, хмари, здається, сідають на землю.. Я вже писала, наскільки це прекрасно? Так? Добре, тоді не буду повторюватися :)


По дорозі натрапили на ресторанчик з риштуваннями, на яких сиділа молода художниця і розмальовувала стіни. Ідеально, тут і повечеряємо :) А тим часом сонце поволі опускається все нижче і нижче до горизонту.. 


Пам'ятник Чарлі Чапліна. За ним - тоненька смуга зеленого газону, а далі - Атлантичний океан..


На узбережжі Атлантичного океану побудували свого Троля :)


До нас пристав якийсь собака. Схожий був на безхатченка, можливо в кожних перехожих шукав своїх втрачених господарів, або ж хотів знайти нових? 


Ми і не думали, що зависнемо тут так довго.. Вже традиційно виклали "Ірландію" з каміння, а собака тим часом намагався зруйнувати той напис, забираючи камінці зубами та відносячи їх подалі :) 


А потім повсідалися і як зачаровані слідкували за припливом, який з'їдав все більше і більше суші, підкрадаючись все ближче і ближче до нас, облизуючи вершечки наших букв. В якийсь момент хвиля накрила наш напис повністю, а потім знову відбігла назад. 


Відчуття довершеності і завершеності. Ми раділи як діти :) Це був без перебільшень чудовий день.


Прихильники