Сьогодні наш другий з чотирьох днів у Ізраїлі і щоб не втрачати час ми відразу їдемо дивитись другу за важливістю важливу річ :) Їдемо до Мертвого моря. Через пустелю. По дорозі зупиняємося біля позначки "рівень моря".
А під ногами - тверда земля. Так, самого моря тут нема, воно значно нижче - на висоті 420 метрів нижче рівня моря! Виявляється, це єдина у світі поверхня землі, що знаходиться нижче рівня моря і не заповнена водою.
А навколо, власне, пустеля. А тим часом температура сягає сорока градусів.. Жодної хмаринки на небі, жодного натяку на хмари. Тільки безбожно палить сонце. Палить так сильно, що все навколо вигоріло набіло..
В такі моменти вкотре відчуваєш велич природи, яка вміє дивувати як і красою життя, що потопає в райській зелені, так і оточеною мертвим камінням, піском, гарячим вітром та безжалісним сонцем, красою смерті. І так, в тому теж є велична і лякаюча краса.
Самотній пам'ятник. Мені видається, що то серце.
І ось воно - Мертве море! Ми ще обов'язково скупаємося в ньому, але всьому свій час - спочатку їдемо до Масади.
А ось і Масада. Піднімаємося до неї на підйомнику.
Масада знаходиться на трапецієподібному плато розмірами приблизно 600 на 300 метрів.
До неї веде вузька "зміїна доріжка", по якій можна піднятися на гору. Ось вона там собі зміїться зигзагами. Але в таку спеку це вже можна прирівняти до самогубства.
Всередині древньої фортеці були побудовані палаци, руїни яких залишилися до нашого часу, синагога, склади для зброї, висічені в скелях резервуари для води.. Води! Звідки вона тут бралася, як її тут зберігали, з яких джерел поповнювали? В голові не вкладається.
Залишки мозаїки. Чорною лінією позначені межі "справжнього" і надбудованого-реставрованого.
З Масадою пов'язана легенда, яка за словами дослідників можливо і має під собою реальне підґрунтя. Програвши боротьбу з римлянами та не бажаючи здаватись у руки ворогам, мешканці Масади вирішили заподіяти колективне самогубство. Кинули жереб і визначили десятьох людей, які мали вбити всіх: воїнів, жінок, дітей. А потім один з тих десяти мав вбити останніх дев'ятьох і себе. Історію про цю моторошну подію начебто розповіла жінка, що сховалася у водному резервуарі і таким чином вціліла.
А як воно було насправді мабуть вже ніхто і ніколи точно не дізнається. Отак іноді задумуєшся: скільки історії і подій обростають легендами, як мохом, що вже і не відрізниш де правда, а де вигадка. Скільки всього записано в підручниках історії у спотвореному, викривленому, або не правильно трактованому розумінні? Одне нашаровується на інше, додається, множиться.. Ех..
Ну а далі? А далі нас чекає Мертве море! Свою назву воно виправдовує сповна: ні риби, ні рослин, ні інших живих організмів там немає - сіль, сіль і ще раз сіль. І так, в ньому просто так не втонеш, то правда :) Через перенасиченість сіллю вода здається густою і якоюсь жирною чи то що. Кажуть, корисно в ньому купатися - лікує якісь болячки. Корисно - не корисно, але однозначно приємно! А виходиш з води і шкіра відразу вкривається тоненькою білою плівкою солі :) Єдине, не вдалося виділити час, щоб пройтися/проїхатися узбережжям в пошуках колоритних місць для гарних фотографій. Може наступного разу? :)
А потім ми поверталися в готель.. Навігатор проклав дорогу - то й добре, ми особливо не вдивлялися куди і як, а дарма.. Автобан залишився позаду - ми з'їхали на бічну дорогу, потім навігатор взагалі відмовився з нами співпрацювати і ми поїхали мало не навмання, заїхали у якісь невідомі темні провулки і тут почалося якесь божевілля.. Виявилося, ми умудрилися заїхати на палестинську сторону у не найкращому для цього місці. Вузькі дороги і море людей на них. Вони миють тобі лобове скло на світлофорі, розмазуючи болото туди-сюди, хоча ти істерично махаєш руками, що не варто.. А потім вимагають плату.. Біжать попереду машини, забігають вперед і ти мимоволі зупиняєшся, встигаєш заблокувати двері, як з усіх боків тягнуться руки з якимось дрібним товаром. Одні хочуть тобі щось продати, інші хочуть просто грошей. Малі, молоді, старі. Робиться якийсь хаос і ти не розумієш що взагалі відбувається. Здається, що тебе зараз витягнуть з машини і розірвуть на шматки. А потім виявилося, що ми перетинаємо умовний палестинський пропуск. Військові з автоматами вдивлялися в машину. Було якось не по собі, коли не знаєш, чого очікувати далі. Одне з суворих воєнних облич нахилилося до салону нашої машини, помітило сонну Анну і розплилося в чарівній жіночій посмішці.. Нас випустили і помахали рукою на прощання. Ми видихнули..
Немає коментарів:
Дописати коментар