середа, 17 серпня 2016 р.

Масада, Мертве море. Ізраїль. День Другий.

Сьогодні наш другий з чотирьох днів у Ізраїлі і щоб не втрачати час ми відразу їдемо дивитись другу за важливістю важливу річ :) Їдемо до Мертвого моря. Через пустелю. По дорозі зупиняємося біля позначки "рівень моря". 


А під ногами - тверда земля. Так, самого моря тут нема, воно значно нижче - на висоті 420 метрів нижче рівня моря! Виявляється, це єдина у світі поверхня землі, що знаходиться нижче рівня моря і не заповнена водою. 


А навколо, власне, пустеля. А тим часом температура сягає сорока градусів..  Жодної хмаринки на небі, жодного натяку на хмари. Тільки безбожно палить сонце. Палить так сильно, що все навколо вигоріло набіло.. 


В такі моменти вкотре відчуваєш велич природи, яка вміє дивувати як і красою життя, що потопає в райській зелені, так і оточеною мертвим камінням, піском, гарячим вітром та безжалісним сонцем, красою смерті. І так, в тому теж є велична і лякаюча краса.


Самотній пам'ятник. Мені видається, що то серце.


І ось воно - Мертве море! Ми ще обов'язково скупаємося в ньому, але всьому свій час - спочатку їдемо до Масади.


А ось і Масада. Піднімаємося до неї на підйомнику.


Масада (івр. מצדה‎ мецада "фортеця") - давня фортеця на скелі Юдейської пустелі. Масада була споруджена в І столітті до нашої ери царем Іродом І Великим.


Масада знаходиться на трапецієподібному плато розмірами приблизно 600 на 300 метрів. 


До неї веде вузька "зміїна доріжка", по якій можна піднятися на гору. Ось вона там собі зміїться зигзагами. Але в таку спеку це вже можна прирівняти до самогубства.


Всередині древньої фортеці були побудовані палаци, руїни яких залишилися до нашого часу, синагога, склади для зброї, висічені в скелях резервуари для води.. Води! Звідки вона тут бралася, як її тут зберігали, з яких джерел поповнювали? В голові не вкладається.


Залишки мозаїки. Чорною лінією позначені межі "справжнього" і надбудованого-реставрованого.

З Масадою пов'язана легенда, яка за словами дослідників можливо і має під собою реальне підґрунтя. Програвши боротьбу з римлянами та не бажаючи здаватись у руки ворогам, мешканці Масади вирішили заподіяти колективне самогубство. Кинули жереб і визначили десятьох людей, які мали вбити всіх: воїнів, жінок, дітей. А потім один з тих десяти мав вбити останніх дев'ятьох і себе. Історію про цю моторошну подію начебто розповіла жінка, що сховалася у водному резервуарі і таким чином вціліла.


А як воно було насправді мабуть вже ніхто і ніколи точно не дізнається. Отак іноді задумуєшся: скільки історії і подій обростають легендами, як мохом, що вже і не відрізниш де правда, а де вигадка. Скільки всього записано в підручниках історії у спотвореному, викривленому, або не правильно трактованому розумінні? Одне нашаровується на інше, додається, множиться.. Ех..


Ну а далі? А далі нас чекає Мертве море! Свою назву воно виправдовує сповна: ні риби, ні рослин, ні інших живих організмів там немає - сіль, сіль і ще раз сіль. І так, в ньому просто так не втонеш, то правда :) Через перенасиченість сіллю вода здається густою і якоюсь жирною чи то що. Кажуть, корисно в ньому купатися - лікує якісь болячки. Корисно - не корисно, але однозначно приємно! А виходиш з води і шкіра відразу вкривається тоненькою білою плівкою солі :) Єдине, не вдалося виділити час, щоб пройтися/проїхатися узбережжям в пошуках колоритних місць для гарних фотографій. Може наступного разу? :)


А потім ми поверталися в готель.. Навігатор проклав дорогу - то й добре, ми особливо не вдивлялися куди і як, а дарма.. Автобан залишився позаду - ми з'їхали на бічну дорогу, потім навігатор взагалі відмовився з нами співпрацювати і ми поїхали мало не навмання, заїхали у якісь невідомі темні провулки і тут почалося якесь божевілля.. Виявилося, ми умудрилися заїхати на палестинську сторону у не найкращому для цього місці. Вузькі дороги і море людей на них. Вони миють тобі лобове скло на світлофорі, розмазуючи болото туди-сюди, хоча ти істерично махаєш руками, що не варто.. А потім вимагають плату.. Біжать попереду машини, забігають вперед і ти мимоволі зупиняєшся, встигаєш заблокувати двері, як з усіх боків тягнуться руки з якимось дрібним товаром. Одні хочуть тобі щось продати, інші хочуть просто грошей. Малі, молоді, старі. Робиться якийсь хаос і ти не розумієш що взагалі відбувається. Здається, що тебе зараз витягнуть з машини і розірвуть на шматки. А потім виявилося, що ми перетинаємо умовний палестинський пропуск. Військові з автоматами вдивлялися в машину. Було якось не по собі, коли не знаєш, чого очікувати далі. Одне з суворих воєнних облич нахилилося до салону нашої машини, помітило сонну Анну і розплилося в чарівній жіночій посмішці.. Нас випустили і помахали рукою на прощання. Ми видихнули..

Прихильники