понеділок, 20 червня 2016 р.

Місто, обране Богом. Храм Гробу Господнього. Ізраїль. День Перший

A stones's throw from Jerusalem
I walked a lonely mile in the moonlight..

("Mad About You", Sting)

Врешті ми зважилися на поїздку, яка згодом стане однією з найкращих за всю історію наших мандрівок. Я дуже хотіла потрапити в Ізраїль, мріяла побачити Єрусалим, пройтися по його древніх мощених вуличках, але через доволі неспокійну ситуацію в країні, ми не розглядали його як реального претендента для поїздки. А потім якось абсолютно несподівано виринула думка: а може таки в Ізраїль? Давай? А давай! Як же добре, що ми таки зробили це! Бо навіть зараз мені здається, що пережиті враження ніколи не потьмяніють, залишаться такими ж живими, яскравими і свіжими в пам'яті. І хоча це мені зовсім не притаманно, але я б хотіла повернутися туди вдруге!

Літак доставив нас у Тель-Авів. Прямо в аеропорту ми взяли машину напрокат. Як виявилося зовсім скоро, тій машині чогось явно не вистачало.. Вона надривалася, хрипіла і важко сопіла на підйомах, повільно і непевно везучи нас в своєму череві.. Це додавало певного колориту до нашої подорожі :) В нас було надто мало часу, ми не стали витрачати його на Тель-Авів, а поїхали прямо до серця Ізраїля Єрусалиму. Знайшли наш готель, залишили в номері речі і пішли оглядати місто.. 

Спробую описати свої найперші враження і відчуття.. Ми в чужій країні, з чужою культурою, чужою ментальністю.. Мабуть ми вибрали готель для ночівки в не надто правильному місці.. На горизонті не було видно жодного туриста, лише місцеві жителі. Похмурі брудні вулички, похмурі будиночки, під ногами валяються купи сміття, по закутках туляться бездомні кошенята.. То тут, то там виринають чоловічі постаті. Відразу спадає на думку: а чи нормальним є тут ходити в джинсах і сорочці? Мало ж що, хто його знає.. А тим часом інших осіб жіночої статі на обрії не видно.  Якось трохи лячно і не по собі, але цікаво ж як, цікаво! 

Так ми і дійшли до воріт старого міста. Отак стоїш спокійно перед входом, а всередині вирують урагани :). Усвідомлюєш, що так, ти вже тут, в Єрусалимі! Що ще декілька кроків і ти в старому місті, місті, в якому вершилася історія. Того не передати словами.


Вечоріє.. Ми йдемо практично навмання і помічаємо, що якимось дивом опиняємося вже на Via Dolorosa! Віа Долороза (лат. Via Dolorosa "Шлях Скорботи", івр. ויאה דולורוזה‎, араб. طريق الآلام‎) - вулиця в Єрусалимі, по якій йшов Ісус Христос до місця Свого розп'яття на Голгофі.


Значить ми на правильному шляху - вулиця приведе нас до нашої мети - Храму Гробу Господнього! Але варто поспішити.. І от ми вже не місці. Якщо уважно придивитись, то до одного з вікон храму приставлена драбина. Вона має свою цікаву історію. Вважається, що вона стоїть там ще з далекого 1852-го року. В той час часто траплялися сутички, в яких представники одної конфесії не впускали до храму представників інших конфесій. Тоді ж і йшли у хід різноманітні драбини-мотузки для пробирання всередину..


Виловлюємо з поодиноких перехожих одного і просимо зробити нам фото. Стоп! А де ж всі люди? Де натовп туристів? Де довжелезні черги до входу? Щось я нічого не розумію..


Немає людей перед входом, то мабуть всі в храм вмістилися.. Заходимо всередину.. Але ж і там практично нікого! Я очікувала величезної тисняви, черг.. І яким же було моє здивування, коли я зайшла всередину і побачила, що храм практично порожній! Лише невеличка групка людей! Як же вчасно ми сюди потрапили! 


Найважливіша християнська святиня. Місце, де помер, був похований і на третій день воскрес із гробу Ісус Христос! Я пробую це осягнути і усвідомити, але я не можу цього осягнути і усвідомити. 


Ось камінь Помазання, на який було покладено Тіло Ісуса, зняте з хреста. Тут Його омили ароматичними оліями та загорнули у плащаницю. Чого тільки люди не кладуть на цей камінь, аби освятити..


Справа від каменя Помазання знаходиться каплиця праотця Адама. Адам передрік, що коли розіпнуть Христа, то Голгофа розколеться..


У маленькому заскленому віконечку власне і видно тріщину під Голгофою


У центрі храмової зали-ротонди знаходиться невелика каплиця, побудована в 1910 році. Всередині - гробниця Ісуса Христа - Кувуклія. Гробниця є головним вівтарем Храму Воскресіння в Єрусалимі. Саме тут відбувається сходження Благодатного Вогню у Великодню Суботу.


Ротонда над каплицею


За входом в Кувуклію розташований вівтар Янгола. Згідно з Євангелієм, на цьому місці сидів Янгол і сповістив жінкам-мироносицям про Воскресіння Христа. До самого Гробу веде вузенький прохід.


Гріб Господній - висічена в скелі єврейська гробниця розмірами два на півтори метри. Тут відбулося найбільше чудо із чудес - Воскресіння Христа.


Всередині вузько, тісно і доволі темно.. я хочу це осягнути і пережити, але мені це не вдається.. може це і на краще.. І оту хвилину-дві, коли знаходишся всередині, намагаєшся позбирати в голові думки, але вони не слухаються і розбігаються як вівці.. Намагаєшся зосередитися, але знову ж таки нічого не вдається.. А коли виходиш, то не можеш зрозуміти: що це було?..


Навпроти каплиці знаходиться кафолікон Єрусалимської православної церкви. У ньому містяться мармурова півсфера "мезомфалос", що символізує "центр землі", або ж як його ще часто називають "пуп землі" (той, що Анна його чіпає :).


Трохи подалі декілька сходинок, які ведуть на Голгофу. Розп'яття, престол,  а під ним - срібний диск з отвором, який позначає місце, куди був встромлений хрест.


Місце, де за переказами було знайдено хреста, на якому розіп'яли Ісуса:






Вже давно звечоріло, людей в храмі практично не залишилося. Ми довго оглядали все у спокійній обстановці, ніхто нам не заважав.


Престол Марії Магдалини:


Таке ставлення прибиральників викликає неприємні відчуття..


Вівтар Тернового вінця. Під вівтарем за склом знаходиться частина каменю, на якому сидів Господь під час одягання на Нього багряниці та тернового вінця. 




Вівтар Розділення Риз. На цьому місці воїни ділили між собою одяг Христа, кидаючи жереб:


Аркада Діви Марії:


З храму я вийшла зі змішаними відчуттями з якими не розібралася і досі. Але знаю точно, що хочу знову туди повернутися. Сіли на сходинки біля храму - за декілька хвилин має відбутися церемонія закривання дверей. Після церемонії настав час повертатися до готелю. Ми старалися оминати неосвітлені вузькі темні вулички і в результаті збилися з дороги і загубилися в його лабіринтах. І тут нас помітив хлопчик років 10-12. Оцінивши ситуацію правильно, він діловито спитав, куди саме нам потрібно. Орієнтувався він дуже добре і відразу показав нам куди йти, пройшовши з нами провулок-два. Я прямо розчулилася: такий милий добрий хлопчик. Але не тут то було: подяку в кишеню не покладеш - почав вимагати гроші за свою роботу :)  Дали йому якісь монетки, ну і нехай - самі винні. А хлопець в житті не пропаде, дасть собі раду). Тепер будемо уточняти про вартість кожної наступної допомоги-послуги :) 

Без подальших пригод вибралися за межі Старого міста і побрели на свою вулицю в пошуках хоч якоїсь їжі. Але як я вже писала, наш готель був не в надто туристичному місці.. Ніяких ресторанів і кафе там не було. Були якісь харчові будки, але і ті були вже зачинені. І магазинів на горизонті не було видно. Виявилося, що трохи подалі є ще один готель, де можна спробувати повечеряти. І тут нас чекала ще одна не дуже приємна річ. Так, там можна було повечеряти: шведський стіл, гарячі страви.. ну і звісно дорого. Діватись нікуди. Перед нами усіляко запобігали, услужливо посміхалися, аби ми таки залишились. Але коли ми заплатили і не встигли ще нічого на тарілку покласти, як нам тут же сказали, що все - кухня закривається! Нашвидкоруч наклали собі в тарілки залишки якоїсь напівхолодної їжі, яка в кінцевому результаті виявилася не надто свіжою, що дало про себе знати зранку.. Ну але таке, добре, що не було ще гірше. Неприємно. А тепер все, спати. Завтра буде новий день..

Прихильники