Про Тухлю і Захара Беркута

Чому варто поїхати до Тухлі? Та тому, що там гори, свіже повітря і якась така особлива атмосфера! А якщо ви читали "Захара Беркута" Івана Франка, або ж дивились однойменний фільм, то вам обов'язково потрібно сюди приїхати, принаймні для  того, щоб порівняти прочитане з реальним :)

Добирались ми до нашого пункту призначення електричкою. І перше, що привернуло до себе нашу увагу - чудова і велична статуя Ісуса Христа, яку неможливо не помітити і якою неможливо не замилуватися.

Отже, Тухля - невеличке село у Сколівському районі Львівської області. Село лежить в долині ріки Опір.  У межах села в Опір впадають дві його притоки — Цигла і Головчанка. А ось, власне, і річка. Але чи це Опір, чи це тільки одна з її приток, сказати не можу)..

По ріці мирно плавають собі качки :) Спокій і тиша...

Через річку прокладений місток. Класика жанру: "повітряний" і хиткий :) Припускаю, що людям з яскраво вираженими симптомами "морської хвороби" досить проблематично було б перейти на інший берег. Але це так класно стати посередині цієї лавки  і дивитись вниз, як під тобою пробігають невеличкі хвильки - таке враження, ніби пливеш у човні :)

А от для місцевих жителів це цілком буденна справа. Старший чоловік з паличкою спокійно і впевнено крокує вперед.

 

З гір біжать безліч струмочків, які впадають в ріку Опір

За річкою Опір знаходиться гора Захар Беркут (964 м). Її не сплутати з іншими і дуже просто знайти, бо на ній поставили велику дерев'яну статую Захара Беркута, яку ми помітили ще з вагона нашої електрички і яка слугувала нашим дороговказом.

Піднімаючись на гору, відкриваються все нові і нові простори. Неймовірно гарно!

 Погода того дня була сонячною і дуже теплою. А в горах лежав сніг :) Не дивно, але приємно :)

 Досить крутий підйом на гору..

 Доводилось підніматися якось так)..

І ось вона, вершина! Стоїть там Захар Беркут як стародавній язичницький ідол.. Дивиться на своє село зі смутком в очах.. Бо ніхто не хоче піти і відремонтувати його поламану руку...

"Сумно і непривітно тепер в нашій Тухольщині! Правда, і Стрий, і Опір однаково миють її рінисті, зелені узберіжжя, луги її однаково покриваються весною травами та цвітами і в її лазуровім, чистім повітрі однаково плавле та колесує орел-беркут, як і перед давніми віками. Але все інше як же змінилося! І ліси, і села, і люди! Що давно ліси густі, непрохідні закривали майже весь її простір, окрім високих полонин, сходили вдолину аж над самі ріки,- тепер вони, мов сніг на сонці, стопилися, зрідли, змаліли, декуди пощезали, лишаючи по собі лисі облази; інде знов із них остоялися лише пообсмалювані пеньки, а з-між них де-де несміло виростає нужденна смеречина або ще нужденніший яловець..."    

                                                                             Іван Франко ("Захар Беркут")

"Що давно тихо тут було, не чути ніякого голосу, крім вівчарської трембіти десь на далекій полонині або рику дикого тура чи оленя в гущавинах,- тепер на полонині гейкають воларі, а в ярах і дебрях галюкають рубачі, трачі й гонтарі, ненастанно, мов невмирущий черв, підгризаючи та підтинаючи красу тухольських гір - столітні ялиці та смереки, і або спускаючи їх, потятих на великі ботюки, долі потоками до нових парових тартаків, або таки на місці ріжучи на дошки..."   

                                                                                     Іван Франко ("Захар Беркут")

       

Ми вдосталь покидалися \ повалялися в снігу, бо там, внизу, з приходом весни відчувається дефіцит снігу :)

Час повертатися додому.. Трохи втомлені, але задоволені і радісні! Вдруге проходимо хитку лавку..

Квіти на камінні

Я так зрозуміла, що "Беркут" і "Захар" в Тухлі ходові назви :) Для прикладу ось це кафе-бар - "працюємо без вихідних" (але то нічого, що воно зараз закрите на колодку :))

Завод по переробці деревини

Повертаємось додому, хто куди..

 

Наша поїздка вдалася! =)