четвер, 23 квітня 2015 р.

Стамбул. День2 (Блакитна мечеть, Айя-Софія, гарем, Босфор..)

Довгоочікуваний ранок настав! З огляду на вчорашню нічну прогулянку, сьогоднішній день обіцяв бути багатообіцяючим ;) Отака от тавтологічна тавтологія). Я була наче в гарячці - хотілося йти прямо вже, все оглядати, досліджувати, захоплюватися, вражатися, дізнаватися щось нове! Давно вже у мене не було такої лихоманки і панічного страху не встигнути щось побачити :) Руки в боки і вперед знайомим маршрутом через базарчик - декілька хвилин і ми вже біля неї! Отож.. та-дамм! Блакитна мечеть!

Блакитна мечеть


Блакитна мечеть або Мечеть Султанахмет (тур. Sultanahmet Camii) - найбільша і одна з найкрасивіших мечетей в Стамбулі. Вона є символом міста і вважається однією з найвидатніших шедеврів ісламської та світової архітектури. Назву "Блакитна" мечеть отримала завдяки великій кількості (понад 20 тис.) керамічних плиток білого і блакитного кольору,  які використовувалися в декораціях інтер'єру. Будівництво мечеті тривало сім років. 

Вхід до мечеті безкоштовний. Але коли в пошуках входу, слідуючи вказівникам, ми перетнули внутрішній двір мечеті, то вперлись прямо перпендикулярно в живу стіну з людей, які культурно послали нас відразу ж в кінець черги.. Йшли ми довго, повернули за ріг, аж поки побачили той кінець.. Одного разу я вже здалася і ми не потрапили всередину паризького Лувру, то ж цього разу я була непохитна - стояти до кінця :) Благо, черга рухалась швидко.. В довжелезному хвості то тут то там виникали сварки між тими, хто стояв у черзі і тими, хто хотів "примазатися". До бійок правда не доходило).


Мечеть відчинена для всіх і кожного не залежно від віросповідання. Основною вимогою є лише пристойний одяг, що прикриває плечі та ноги вище колін, накидка на голову. Якщо ж про накидку ви не знали/забули/загубили - не страшно - про вас вже подбали - вам видадуть її при вході. Дуже зручно для таких забудькуватих осіб, як, для прикладу, я. Хустину, звісно, на виході потрібно повернути.

Ще однією цікавою особливістю є те, що при вході в мечеть потрібно роззуватися. Взуття запакувати у одноразовий кульок (про який вже теж подбали) і носити з собою.. Це створює певні незручності, але по килимовому покриттю, яким повністю вистелена підлога, босяком ходити доволі приємно.

Вздовж мечеті є крани з водою, в якій чоловіки омивають свої ноги перед входом. Для туристів, я так розумію, це правило не поширюється?


І от ми піднялися по сходах. Чемно роззулися, спакували взуття у одноразові кульки і пішли всередину. Я не знала, чого очікувати, бо в жодних мечетях ніколи ще не була... 


Якщо описати трьома словами, то це будуть слова "багато, велично і красиво". Щодо розмірів: центральна зала - 53 х 51 метр накрита куполом діаметром 23,5 метрів і висотою 43 метри. Будь-яке зображення Аллаха чи пророків всередині мечеті є недопустимим, тому стіни та куполи вкриті різноманітними візерунками, переважно це рослинні мотиви. Цікавий факт: для оздоблення плиток було використано більше 50 варіацій зображення тюльпанів. А вікон тут знаєте скільки? 260!

А наступний кадр практично безлюдної мечеті виглядає доволі дивним, тим паче враховуючи  кілометрові черги на вході ;) Це мабуть справді якийсь фокус, бо всередині жодної давки немає, можна вільно пересуватися, фотографувати.. І таки так, там справді надзвичайно красиво! 


В центрі мечеті знаходиться відгороджена площа лише для віруючих, туристам туди не можна. Там дозволено перебувати лише чоловікам-мусульманам. Жінки-мусульманки ж моляться окремо від чоловіків.


Отак походили - погуляли по килимах, далі взулися і пішли в напрямку стамбульської перлини Айя-Софії. 

Айя-Софія

Софійський собор, також Айя-Софія (тур. Ayasofya) - одна з найвеличніших пам'яток візантійської архітектури, що збереглись донині, символ «золотої доби» Візантійської імперії та один із символів сучасного Стамбулу. На сьогоднійшній день Собор діє як музей.


До кілометрової черги ми вже були морально готові. Тож без зайвих слів влилися в неї. Прохід через металошукач - і от ми вже на території храму-музею. Софійський Собор вражає своїми розмірами та величчю: 81 метр довжини, 72 метри ширини, 55 метрів висоти, 31-метроий діаметр бані! Будівництво храму тривало 5 років, що за мірками того часу було рекордно малим терміном. Щодня на будівництві працювало близько 10 тисяч робітників! І от в 537-му році відбулося урочисте освячення храму. Однак два землетруси частково зруйнували храм і згодом при відбудові він набув дещо нового вигляду. А так він виглядає сьогодні


Айя-Софію називають ще "восьмим чудом світу". Понад тисячу років Собор залишався найбільшим храмом у християнському світі - аж до будівництва Собору Святого Петра в Римі. В Соборі відбувалися також важливі історичні події: за переказом, саме тут посланці Володимира Великого знайомилися з християнством, перед хрещенням Русі та прийняттям християнства як релігії. Також саме тут відбулися події, які стали відправною точкою розколу Церкви на католицьку та православну. В соборі довгий час зберігалася Туринська Плащаниця..


В 1453 році султан Мехмед ІІ захопили Константинополь та перетворив собор на мечеть, добудувавши до нього мінарети, та поховавши християнські мозаїку та фрески товстим шаром штукатурки.. Собор перетворився на мечеть Айя-Софія. І лише в 1935 році мечеть перетворили на музей. З фресок та мозаїк зчистили штукатурку, то ж зараз музей являє собою унікальну споруду - поєднання християнських мозаїк з зображенням Ісуса Христа та Марії і водночас - чотири величезні щити з верблюжої шкіри з цитатами з Корану..


Проте і зараз як мусульманські так і християнські спільноти прагнуть бачити Храм своїм та хочуть повернути йому свої права. Статус музею як не як утримує певний баланс, не допускаючи особливих загострень між одними та іншими.. Це мабуть найкраще компромісне рішення для обох сторін. Так чи інакше, Собор Святої Софії залишається неповторною та унікальною історичною пам'яткою світового значення.

Піднімаємося на другий ярус. Що цікаво, сходів тут немає, замість них - спіральна дорога вгору. Це справді зручніше, як сходи. Правда варто бути обережним, бо плити під ногами добре відполіровані мільйонами ніг.. Вигляд з одного із балконів


З відчинених вікон, як суворий наглядач, спостерігає Блакитна мечеть, по бойовому звівши вгору списи-мінорети..


Тут же можна зблизька подивитись на старовинну мозаїку - первинне оздоблення храму


Ось так - шматочок за шматочком викладалися ці ікони. Просто неймовірно!


Один із "провулків" Храму


Гуляти тут можна безконечно довго. Години летять як хвилини.. Навряд чи сюди ми ще колись повернемось, то ж хотілося подібно губці максимально увібрати в себе настрій, атмосферу і велич історії..  

Трохи відпочинку за баклавою та кавою по турецьки під надривний заклик з мінаретів до молитви..


Кава була смачною і ароматною. І знову - традиційний рослинний орнамент на чашці та тарілочці :) А по кавовій гущі, кажуть, можна своє майбутнє читати, як книжку ;) Щось правда ця книжка залишилась для мене непрочитаною і нечитабельною :)


А далі ми вже вкотре вистоюємо довжелезну чергу за білетами. Цього разу в палац Топкапи. Ці довжелезні черги вже навіть не дратують - їх сприймаєш як належне :) Гарна порада для тих, кого перспективи стояння в кілометрових чергах лякають - купити карточку на офіційному сайті. Якщо ви налаштовані на активне відвідування музеїв, то це саме для вас - економія і часу і грошей. Краще замовляти он-лайн, хоча можна купити і прямо в Стамбулі. Проте там хитрують, кажучи, що трьохденної карти немає, є лише дорожча п'ятиденна.. Отаке. Ми картку не купили, то ж відстоювали своє в чергах :)

В палаці знаходиться також гарем, проте за вхід туди треба платити окремо. І як ви мабуть вже здогадалися - трішки постояти в черзі ;)


Гарем Харем-и Хумаюн

"Если б я был султан, я б имел трех жен
И тройной красотой был бы окружен
Но с другой стороны при таких делах
Столько бед и забот, ах, спаси аллах!"

(Юрий Никулин)


Раніше жінок та дівчат проти їх волі продавали в гарем у рабство, зараз же вони самі приїжджають з усіх куточків світу цілком добровільно і самі ж платять за це гроші ;)


І от ми в тому місці, яке було закрите за сімома замками від сторонніх очей. А скільки домислів, скільки легенд ходить навколо нього! І от сьогодні для нас ця завіса невідомості трішечки привідкриється і я зможу порівняти свої уявлення з дійсністю..


Нажаль, для огляду відкриті лише деякі приміщення, то ж не все нам вдалося побачити. Найперше моє враження - все в плитках.. красиво, але від них так і віє холодом, аж мороз по шкірі.. А зимою як воно все обігрівалося? Брр..


Гарем (від араб. حرام‎, Харам - відокремлювати, забороняти) - виділена для жінок і малолітніх дітей частина будинку мусульманина, в яку заборонено заходити стороннім.


Харем-і Хумаюн (тур. Harem-i Hümâyûn)  - гарем султанів Османської імперії. Султанський гарем розташований в стамбульському палаці Топкапи. Тут жили його мати, сестри, дочки та спадкоємці, його дружини, фаворитки та наложниці. Одночасно в гаремі могло проживати від 700 до 1200 жінок. Прислуговували в гаремах темношкірі євнухи. Керувала гаремом мати султана. Наступною по рангу були незаміжні сестри султана, а потім його дружини.


Цікаво, що в гаремі було мало рабинь, переважну більшість наложниць складали дівчата, яких батьки продавали в школу при гаремі. Батько отримував великі гроші і підписував документ, що з цього моменту він позбавляється всіх прав на свою дитину і згоден більше ніколи не зустрічатися з нею до кінця життя.. Дівчата отримували нові імена, навчались традиційних і специфічних наук..


Коли наложниця народжувала дитину, то вона отримувала статус дружини султана. Але лише одна із дружин султана могла стати султаншою, син якої міг успадкувати трон. А тут султан приймав послів, радників.. Робочий кабінет одним словом


Наложниця, яка впродовж 9 років жодного разу не була обрана султаном, мала право покинути гарем. При цьому султан знаходив їй чоловіка і давав за неї придане.  
















А далі непримітними вуличками рухаємося в сторону вокзалу. А там вже і рукою подати до моря. Народна творчість на стінах)


Хочемо покататися на кораблику по Босфору.. Знаходимо мужчину, який продає білети і доставляє людей мінібусом до палуби.. За його словами - 5хв і ми на місці. Проте на ділі через дооовжелезні корки ці 5 хв виявилося ой яким гнучким поняттям). І от ми на палубі.. Традиційне фото, куди ж без нього :)


Коли сонце ховається за горизонтом, все стає зовсім іншим.. Глибшим, таємничішим, загадковішим..






День виявився насиченим подіями і емоціями. Програма мінімум виконана з декількома плюсами. В свій номер ми потрапили десь біля півночі.. Пам'ятаю, лягла в ліжко, а далі - провал.. А далі - ранок наступного дня :)

Прихильники