Сторінки

неділю, 7 травня 2017 р.

Грузія: Ушгулі. Непередбачені пригоди. День Четвертий

Сьогодні у нас особливий день - ми їдемо в гори. Їдемо до Ушгулі, а це завдання не з простих. Для початку варто зазначити, що село Ушгулі (груз. უშგული) знаходиться на висоті 2200 метрів над рівнем моря та вважається найбільшим постійним високогірним поселенням в Європі. Це як жити на верхівці Говерли плюс ще на сотню метрів вище. Потрапити до Ушгулі можна двома шляхами: зі сторони Местії або ж зі сторони Лентехі. З Местії довше, але безпечно і спокійно, з Лентехі - екстремальне бездоріжжя, однак, з прекрасними краєвидами. Так і бути, їдемо через Лентехі. Напередодні, правда, дощило, однак надіємося, що дороги не розмило остаточно. Але хто знає, як воно там насправді? Будемо розпитувати по дорозі місцевих.

Прокидаємося з самого що не є ранку, снідаємо і вирушаємо в дорогу. Нам потрібно подолати лише близько ста кілометрів, але наш навігатор вважає, що для цього знадобиться десь годин з чотири. На сто кілометрів. Ну окей, подивимось. Сідаємо в машину і їдемо. Їдемо собі, їдемо.. Аж тут знову корови на дорогах.. Пригальмовуємо, машина кряхтить.. Корова повільно пропливає повз.. З-під капоту починає валити дим і машина зупиняється повністю.  І більше не їде. Ні з другої, ні з третьої, ні з п'ятої спроби. Приїхали.. Це явно не вписується у наші плани і норовить взагалі їх перекреслити. Дослідження нутрощів, схованих під капотом та під черевом машини, успіхом не увінчалося - машина хоч і заводилась, з місця так і не зрушила. 


Напруження зростало. Став Андрій телефонувати до орендарів машини. Зійшлися на тому, що нам привезуть нову машину. Але визти її прийдеться аж з Тбілісі. Обіцяли, що за три години будуть на місці. Ага-ага. Але куди діватися - чекаємо. Це ж яке щастя, що машина зламалася саме тут  - не так вже і далеко від цивілізації, а не десь посеред гір на бездоріжжі! 

А тим часом на дорозі появилася.. свиня! Ну так, корови і вівці - це вже надто банально. Але ж свиня? Звідки вона тут взагалі взялася, якщо по обидва боки ліси та жодного натяку на якісь поселення? Дика домашня свиня? Як на домашню, то надто вже вона, бідолаха, худюща. Мабуть почула своїм нутром щось недобре і втекла з дому від господарів від гріха подалі :)


На нас особливо не реагувала, байдуже глянула і пішла по своїх справах. Маленьких поросят нами помічено не було. 


А знаєте, свиня якось трохи розрядила атмосферу і зняла напруження :) Ми вже і ягоди збирати ходили, і ігри якісь грали.. Час невблаганно спливав, а про нову машину ні слуху, ні духу..


Тим часом проїжджала патрульна поліція. Побачила нашу машину на узбіччі і зупинилася. Поліцейський розпитував, що трапилося. Машина не їде? Як то не їде? Зараз поїде, давайте сюди ключі! Сів за кермо. Ну-ну.. Пихтів, кряхтів, і так, і сяк.. машина заводилася, а далі - ніяк. Обійшов довкола, заглянув під капот, поцмокав язиком.. Сказав, що допатрулює свою ділянку і повернеться. Ми надіялися, що до того часу нас вже тут не буде.. Однак надії не справдились.

За деякий час машина справді повернулася. Той самий поліцейський. Ну а чим він нам допоможе? Наша допомога вже спішить до нас з Тбілісі. Вже більше трьох годин як спішить.. Поліцейський виявився балакучий, видно не охота було їхати йому далі, то й розговорилися. Розпитував Андрія про Україну, ділився інформацією про Грузію. Розповідав про Саакашвілі, що не сильно всі тут були в захопленні від нього.

Залишив номер телефону, на випадок, якщо зависнемо знову десь на бездоріжжях і потрібна буде допомога. Хороший виявився дядько. А ще порадив тут далеко в ліс не заходити - вовки. Але за дня нема чого хвилюватися. Ех.. а як же та свинка тут по ночах розгулює, бідолаха.. На сам кінець побажав нам, щоб наша подорож пройшла успішно і поїхав патрулювати далі.


Невже це сталося? До нас приїхав ще один такий самісінький Нісан Патрол! Юххууу! Ну нареееешті! Не пройшло і п'яти годин! Перепакували речі з одної машини в іншу і поїхали. Часу ми втратили багато, треба надолужувати. А тут ще і дощ накрапати починає. Це погано. На нашому шляху є два потічки. Так от, коли падають дощі, то вони розливаються у добрі такі потоки, що і не пройдеш - не проїдеш. Але цього разу нам пощастило.


Проїжджаючи по таких дорогах, ми вкотре дякували долі, що наша перша машина вийшла з ладу не тут :) В глибині душі мабуть кожен з нас побоювався і за цю машину, однак вголос такі думки старалися не озвучувати :) Гм.. а на відео дорога не виглядає аж такою вже жахливою. Але це з тієї самої опери, що і фотографії, які не передають всієї краси, побаченої очима. Нам траплялися такі ділянки, що було зовсім не до знімання на камеру. Машиною так кидало зі сторони в сторону на ямах і вибоїнах, що мало кістки не порозтрясали. Траплялися і коридори з трави і кущів, вищих за машину. Ой, та чого нам тільки не траплялося :) Здавалося, що це бездоріжжя не закінчиться ніколи.. Оце вже Андрій вдосконалив так вдосконалив свої навики екстремального водіння :)


Кінець кінцем ми вирвалися з цих заростей, ми піднялися на вершину! І це було неймовірно!


Зупинилися, вийшли з машини. Але як же тут холодно! Бррр.. Ще й дощ моросить.. Але як же красиво!


Найважча частина дороги вже позаду. Можна трохи розслабитися і отримувати задоволення від природи навколо себе.


Шкода, що хмари нависають так низько і закривають собою гори


Заради цих краєвидів варто було сюди їхати.  От тільки туман опускається все нижче і нижче.. Скоро взагалі нічого не буде видно..



Сьогодні ми заночуємо в Ушгулі. В одному з його ґестхаузів. Тут на нас вже чекає гаряча смажена картопля і теплі ковдри, вони нам тут знадобляться :)


Дощить. Всі втомлені і вимотані дорогою. Кімната не опалюється - літо ж надворі! Єдине, чого зараз хочеться, то це з головою пірнути під теплу ковдру і заснути міцним сном без сновидінь. Але тільки-но заплющую очі, відразу бачу тремтячу картинку дороги, як з вікна машини :) Все, добраніч, спати!


Немає коментарів:

Дописати коментар