Чурчхела

Чурчхела - традиційна кавказька смакотінь. Спробувавши чурчхелу в Туреччині та Грузії, я загорілася бажанням приготувати її власноруч. І виявилося це не так важко, як здавалося. В кінцевому результаті отримуємо смачний, а щонайголовніше, корисний десерт без усіляких барвників, ароматизаторів та підсилювачів смаку. А сам процес виявився цікавим і новим для мене

• 400 г. очищених волоських горіхів
• 1 л. виноградного соку
• 1/2 скл. пшеничного борошна

• стальна голка
• товста міцна нитка

Приготування: 

• Волоські горіхи перебрати, вибрати цілі четвертинки. За допомогою стальної голки обережно нанизати горіхи на міцну нитку довжиною 30 см. На кінці нитки зав'язати вузлик, щоб горіхи не зісковзували з неї, а з іншої сторони зав'язати петлю, за яку підвішуватимемо чурчхелу для висушування. Заздалегідь підготувати місце, де можна буде розвісити готову чурчхелу

• В склянку соку всипати борошно та ретельно перемішати, щоб не було грудок. Решту соку влити в широку каструлю з товстим дном та поставити на слабкий вогонь. Коли сік закипить, тоненькою цівкою вливати склянку соку з борошном, постійно помішуючи. Уварювати до стану дуже густого кисілю

• В кисіль по черзі опускати нитки з нанизаними горіхами, підвісити за петлю та дати підсушитися декілька хвилин. Потім знову по черзі опускати нитку з горіхами в кисіль та знову просушувати. Виконувати цю дію або до закінчення кисілю, або ж до утворення бажаної товщини чурчхели

• Тепер чурчхелу потрібно висушити впродовж декілької днів. Її, звісно, можна з'їсти набагато швидше, але в з кожним днем вона ставатиме все смачнішою, а смак все яскравішим та виразнішим. Воно того вартує!

Смачного! :)

Очікування та реальність: дивний чудо-фрукт Дуріан

Що то за дивна річ у мене в руках? Це - дуріан. Як тільки його не величають на просторах інтернету, як не піарять та як не розхвалюють! З найбільш пафосного (окрім того, що його називають королем фруктів): "неймовірно корисний і смертельно небезпечний", "смак неба і запах пекла", "смердюча смакота"..

Мабуть жоден інший фрукт не викликає таких суперечливих емоцій: одні гурмани його обожнюють, а у інших він викликає огиду. А також його заборонено приносити в готелі, таксі, брати з собою у літак. 

Інтригуюче, нє? Отож-бо! 

Спробувати дуріан - це було лише питання часу :) І тут він саме з'явився в продажі і позиціонувався як "заморожений фрукт в вакуумній упаковці вагою 150-200г". Замовила я оті 150-200г дуріану онлайн, а на ділі він виявився ось таким колючим півторакілограмовим кабанчиком! Ну не повертати ж таку красу назад? :)

Стали ми розчленовувати той диво-фрукт. Це виявилося справою непростою, але ми впоралися. Завбачливо одягли рукавички, ввімкнули витяжку та відчинили вікна :) Відчували себе мало не нейрохірургами на надскладній операції :)

І тут прийшло якесь вселенське розчарування від усвідомлення того, наскільки мало у тому світі залишилося правдивого і не прикрашеного :) Де? Де той вибух аромату, через який його забороняють приносити у громадські місця?) Де? Де той смак амброзії, насолоди і задоволення? :) До слова, якщо вже мірятися ароматами, то наш дуріан навіть близько не стояв біля підніжжя трону хаукарлю - підтухлого м'яса гренландської акули - традиційної ісландської страви :)

Ну ок, має дуріан трохи дивний неприємний запах прілої підгнилої цибулі. Але доволі вбогий і ще й принюхуватися до нього треба. Ну а смак? Смак такого нудкого заварного солодкавого крему з домінантними нотками тої ж підгнилої цибулі. Ну таке.. ніяке :) На короля фруктів не тягне. Чи то нам якась лайт версія дуріану попалася, чи то просто він вже обріс небилицями і легендами, але я була трохи розчарована гіперболізацією всього того у тому недосконалому світі :)

П.С. А що ж з залишками? А залишки цього дивного фрукту ми завбачливо закинули у віддалений куток морозильної камери. А то хто його зна, може вже завтра наші смаки зміняться і нам знову захочеться відчути, як тане в роті та дивна кремоподібна субстанція з дивним гнилувато-цибульним смаком і ароматом ;)