Сторінки

вівторок, 23 травня 2017 р.

Національний парк Плітвіцькі Озера (Nacionalni park Plitvička jezera), Хорватія

У вас з'явилося декілька вільних днів і ви не знаєте, куди себе подіти, а хочеться подивитись на щось цікаве і особливе? Тоді вам сюди, в Хорватію, до Плітвіцьких озер. 

Національний парк Плітвіцьких озер (хорв. Nacionalni park Plitvička jezera) є найбільшим, найстарішим та найбільш відвідуваним хорватський національним парком, що вляє собою гірський район з шістнадцятьма озерами різних розмірів, які живляться з численних річок та струмків та з'єднані між собою каскадними водоспадами. 

Територія парку величезна, то ж для зручності тут курсують електропоїзди, борознять бірюзову гладь озер пороми та катери. Зараз і ми скористаємося послугами водного транспорту, перепливемо на інший берег та на власні очі побачимо це неймовірне чудо природи. 


Перше, що кидається в очі, за що чіпляється погляд, що просто неможливо не помітити - це вода. Точніше не так сама вода, як її колір - всі відтінки насиченого бірюзового та ніжного аквамаринового кольору. Тут глибоко, але вода настільки чиста і прозора, що кожен камінчик, кожна гілочка, кожна нерівність дна видна як на долоні.


На Плітвіцьких озерах все живе своїм життям, в яке ніхто особливо не втручається. Старіють дерева, вмирають і падають у воду. Ніхто їх звідси не виловлює - навіть у них своя, важлива місія: вони швидко покриваються так званими "крейдяними рослинами", кам'яніють і утворюють тверді нашарування, які формують так звані дамби. Згодом вода розмиває їх і так утворюються нові каскади.


Їхати сюди бажано з самого ранку, коли ще нема надто багато людей. В тиші і спокої на безлюдних стежинах посеред лісу та галявин гуляти одне задоволення. А ще тут можна влаштувати фотосесію, Плітвіцькі озера ідеально підійдуть для цього :) 


Відносно недавно парк був недоступний для туристів, однак зараз тут проклали дерев'яні пішохідні доріжки та мости, що значно спрощує та робить взагалі можливим пересування парком.  


Якими б привабливо чистими не виглядали навколишні озера, як сильно не манили б вони своєю холодною кришталевою водою під час спеки, піддаватись спокусі та купатися в них категорично заборонено. Як і заборонено влаштовувати пікніки, розпалювати вогнища та вигулювати собак. Щоб не порушити природну рівновагу. Ба, навіть транспорт курсує по національному парку на екологічно чистій енергії. Тому дихається тут абсолютно легко і вільно, повітря п'янить свіжістю..


Звідки ж взялися ці водоспади та озера? А все доволі просто: води річки, що протікають крізь вапняк, за десятки тисяч років вимивали дрібні частинки, переносили їх, нашаровуючи гірські породи. Так утворювалися природні греблі, які в свою чергу утворили ряд мальовничих озер, водоспадів і печер. 


Озера пов'язані між собою, а водні маси верхніх і нижніх озерних систем безперервно змінюють навколишній ландшафт. 


Нові відкладення і нові водоспади утворюються безперервно. В цілому, озерний комплекс є дуже чутливою і нестабільної екосистемою.


Як я вже писала вище, територія парку величезна - 29 482 га. Тут знаходяться 16 великих та декілька менших озер, 140 водоспадів, 20 печер та унікальний буковий і хвойний ліси, що збереглися з давніх-давен і мають здатність до самовідновлення. 


Також парк є домівкою для ведмедів, вовків, рідкісних тварин та інших живих організмів.


В недалекому минулому, під час Югославської війни, територія національного парку не раз ставала ареною боїв. Кажуть, що з того часу її повністю розмінували, однак хто його знає.. Тому краще ходити лише протоптаними стежинами і не бавитись у першовідкривача ;)


Жителі водойм..


Якщо піднятися стежиною стрімко вгору, то можна побачити озерні "сходи"


Плітвіцькі озера поділяються на Верхні та Нижні. Загальна площа становить 217 га, а сумарна різниця між їхніми рівнями - 133 метри. 


Вигляд з тієї ж гори на стежину поблизу каскадного водоспаду. Неймовірно, чи не так?


Згодом вже втрачаєш лік водоспадам..


Це справді дуже красиво і сюди однозначно варто приїхати хоча б один раз


Однак варто розраховувати свої сили. Відстані тут чималенькі. Бажано мати зручне взуття. Ну і, звісно, бажано мати в запасі багато часу, щоб можна було спокійно і без поспіху оглянути все, що цікавить. 


Ну і ще, звісно, не забудьте доброго фотоапарата та гарний настрій :)


Про час, ціну та іншу важливу детальну та актуальну інформації можна дізнатися на офіційному сайті ось тут.


Можна безконечно довго дивитись на бурхливі потоки, що вирують і піняться, несучи свої води..


Я більш ніж переконана, що Плітвіцькі озера нікого не залишать байдужими. А раз ви вже приїхали в Хорватію, то окрім озер, тут ще багато чого є вартого для уваги. Але про це трохи згодом ;)

Продовження: Хорватія. Далі буде.. >>

суботу, 20 травня 2017 р.

Грузія: Тбілісі. День Восьмий

Гамарджоба! Гамарджоба, друзі! От і настав останній день нашого перебування у Грузії. Зранку прокидаємося і йдемо до моря, до якого рукою подати. Здавалось би, все чудово і все по плану. Але що це за запах? З кожним кроком в сторону моря сморід все дужчає і дужчає. Аа.. ось і його джерело - величезна дохла риба, яку викинуло на берег.  І скільки не віддаляйся, запах, здається, намертво завис у повітрі... Бррр.. Та не дуже то і купатися хотілося. Підемо в басейні краще поплаваємо.. А тут вже і до Тбілісі час повертатися.  


За 20 км. до Тбілісі над містечком Мцхета знаходиться один з найдавніших християнських храмів Грузії - храм Джварі (храм Хреста, груз. ჯვარი).


Храм побудований на вершині скелі і дуже гармонійно вписується в навколишній ландшафт. Ми потрапили на церемонію вінчання двох прекрасних молодих осіб, відповідно біля підніжжя гори яблуку ніде було впасти - ледве знайшли місце для машини. Наречених вже чекав велетенський, прикрашений квітами, лімузин. Ми зайшли до церкви, яка вщерть була заповнена гостями, та подивились трохи на церемонію вінчання, хоч жодного слова і не зрозуміли :) Але це було якось так натхненно і проникливо.. Добра і щастя молодятам! 

Ех! Хотілось би потрапити на грузинське весілля десь в далекому глухому закутку з усіма традиціями в наявності. Але ж не запрошує ніхто :) А тим часом перед нами відкриваються простори. Є в тому щось захопливе.. Але в нас залишається не так вже і багато часу, потрібно поспішати до столиці.

От ми і в Тбілісі. Здали машину і тепер залишилися без транспорту. Поселилися в готель. І тут відчули врешті справжню грузинську гостинність :) Власник готелю вийшов до нас особисто, привітався і приніс нам.. цілу бутлю вина - пийте на здоров'я! Не келих, не два, а цілу бутлю. Безкоштовно, просто так. Вино було добре і смачне і п'янке, тож налили собі по келиху і віднесли все решту назад, від гріха подалі :)


Завтра над ранок у нас літак. Поспати б нам не завадило, але ще ж білий день на дворі. Йдемо на прогулянку. То тут то там трапляються нам грузинські солодощі. Ну і як же повернутися додому без справжньої грузинської чурчхели? Просто очі розбігаються: до кольОру до вибОру. Я все розпитувала: а з чого ця, а он та з чого? Вибрала собі декілька різних видів і таки не втрималася, надгризла прямо на вулиці :)


Повечеряли в Грузії востаннє там, де вечеряли вперше. Вийшло символічно :) А тим часом геть звечоріло.. 


На мості побачили хлопця у вишиванці та почули знайому мову - своя людина! Побалакали трохи, поділилися враженнями. І знову ж таки, він лише приїхав, а нам час повертатися додому.. Шукаю символізм всюди, де тільки можна.. ;)


Погуляли, пофотографували трохи нічне місто і спішимо в готель.. Хоч трохи поспати б!


Здавалося, що лишень приклала голову до подушки, а вже задзвонив будильник і вирвав зі сну.. На вулиці ще темно. Нашвидкоруч закидаємо речі у валізу, беремо Анну на руки, сідаємо в таксі, яке цього разу вже не блудить і не петляє, а чітко привозить нас в аеропорт. Все. Літак і прощавай, Грузія! Це було гарно, це було цікаво, яскраво і насичено. Або ні, не прощавай - до наступної зустрічі! Користуючись нагодою, дякуємо Марті і Дмитру за гарну компанію, було файно, нє? :)

Але на цьому наші пригоди не закінчилися. Наш рейс безсовісно затримувався. А у нас же пересадка в Ризі. Сталося як і гадалося - літак з Риги до Відня полетів без нас. Пішли виясняти ситуацію. Але окрім нас, в черзі за поясненнями вишикувалась ще добра половина літака. Прийшлося знову чекати.. Як компенсацію дали нам талончики-знижки на їжу і повідомили, що зможуть нас відправити додому аж ввечері. І що нам робити більше як половину дня в аеропорту? Що, що - гуляти містом! Сіли на таксі і поїхали в столицю. В Ризі ми вже колись були і вона мені сподобалась. І знаєте, як не дивно, я навіть орієнтувалася на місці і пам'ятала, куди яка дорога веде :)



Прогулялися містом і час швидше проминув - все ж краще, аніж сидіти на валізах в аеропорту.. Ніколи не втомлюся повторювати, що все те добре, що добре закінчується. І ми повернулися додому.. Ось і казочці кінець, а хто слухав - молодець! ;)

середу, 17 травня 2017 р.

Грузія: Батумі та Батумський ботанічний сад. День Сьомий

Мало-помалу підходить до свого логічного завершення наша мандрівка Грузією. За ці шість днів ми встигли багато чого побачити, отримали широкий спектр яскравих емоцій. А сьогодні, на сьомий день подорожі, треба трохи відпочити. Тож сьогодні у нас в планах мооооре! Чорне море! 


Але весь день провести на пляжі та в морі - це скучно. Тому коли сонце починає особливо сильно припікати, сідаємо в машину і робимо вилазку до Батумі. А по дорозі заїжджаємо ще до Петри. Петра - візантійська фортеця, руїни якої добре збереглися до нашого часу.


На території акрополя Петри були знайдені залишки ранньосередньовічної базиліки та лазні.


З фортечних мурів відкривається чудова панорама Чорного моря - милує око. Однак більше тут робити нічого - на даний момент відбувається реставрація, тож доступ до значної частини території закритий. Хоча ні, чому це нічого робити? Можна ще спостерігати за процесом реставрації, під час якої оголені до пояса та підсмалені на сонці працівники щось там розчищають, розкопують..


По дорозі до Батумі зупиняємося поблизу Батумського ботанічного саду субтропічних рослин (груз. ბათუმის ბოტანიკური ბაღი). Сад велетенський - займає 100 гектарів площі. За додаткову ціну можна проїхатись по саду у вагончику. Ми скористалися такою можливістю, однак лише в одну сторону, назад вже поверталися пішки. І саме тоді остаточно усвідомили розміри саду - йшли і йшли, а кінця-краю йому не було видно :) Однак враження у мене залишилися дещо суперечливі. З одного боку так, справді, величезна кількість найрізноманітніших дерев, яких раніше ніколи не бачив. А з іншого.. Ну дерева й дерева.. Деякі - впізнавабельні, деякі - ні, деякі настільки чудернацькі, що зупиняємося, щоб розгледіти детальніше. Сюди треба на цілий день їхати і брати людину, яка може все показати і розказати, а не заскочити на пару годинок, щоб ліниво прогулятися в тіні бамбукових та не бамбукових заростей :)


Чи не найбільше запам'яталось мені оце тюльпанове дерево. Воно впало, однак не загинуло - його гілки з часом перетворилися на самостійні дерева. Тюльпанове дерево! Як же красиво воно має цвісти! Ех.. Гарно було б повернутися сюди тоді, коли на більшості дерев розпускатимуться квіти.. 


Що ми ще бачили? Бачили бананові дерева, однак без бананів. Бачили дерева хурми, однак теж без хурми; оливкові дерева, чайні кущі, трояндові поля.. Бачили височенні евкаліпти, які наповнювали повітря навколо себе легкими ароматними нотками. Бачили величезні агави та багато всякого іншого добра..


А місцевість тут горбиста і після кожного спуску нас чекає черговий підйом, або сходинки, які, здається, не закінчаться ніколи.. Цікаво, скільки кілометрів ми намотали по саду сьогодні? Скільки б там не було, нам час сідати в розпечену сонцем машину і їхати до Батумі. 


Батумі (груз. ბათუმი) - курортне містечко. З кожним наступним кроком по місту ловлю себе на думці - як сильно воно відрізняється від всього того, що ми бачили досі. Це зовсім інша Грузія.


Розваги для туристів та місцевих на пляжі


Батумі захоплює своїми архітектурними дивинками, однією з яких є Вежа Алфавіту (груз. ანბანის კოშკი). Висота вежі становить 130 метрів. За своєю структурою вона схожа на структуру молекули ДНК. На вежі зображені букви грузинського алфавіту.


Реклама гольфу? Або я чогось не розумію


Мами такі мами і кожен супермен про це знає :) Дуже зворушливо насправді.


В 2011 році в Батумі була встановлена семиметрова стальна скульптура під назвою "Алі і Ніно". І скульптура ця непроста - вона рухома. 


На створення цієї скульптури митця надихнув популярний роман про любов мусульманина Алі та християнки Ніно, який являє собою пошук шляхів для примирення цих двох релігій.


Стальні фігури повільно рухаються назустріч одне одному, допоки не зіллються в одне ціле, а потім - пройдуть одне крізь одного.


Ось тут можна подивитись відео, як це все виглядає. Мені сподобалося.


Батумі - візитна карточка Грузії


Приморський парк Батумі, який ще називають бульваром, є популярним місцем для відпочинку, прогулянок та розваг як місцевих жителів, там і туристів


Тут знаходяться танцюючі фонтани, різноманітні атракціони, ресторани та бари..


Я була приємно здивована, коли помітила знайомі риси обличчя на погрудді. Навіть ближче підійшла, щоб переконатися. Так, це наш Шевченко!


А он там, з-за пальми, виглядає Леся Українка, яку теж приємно тут побачити


Неподалік - озерце з пеліканами та іншими птахами


А павичі тут люблять повихвалятися своїми пишними хвостами та позувати перед фотоапаратами :)


Кажуть, що під лежачий камінь вода не тече. А як тоді бути з висячим каменем? Так до кінця і не зрозуміло, чи то вода тече з-під нього, чи то він на стовпі води стоїть ;)


Десь тут ми і повечеряли. Так, страви не були величезними, ціни не були надто маленькими, однак їжа була оформлена дуже красиво і смакувала на відмінно. Все заточено під туристів. Але от колорит грузинський від цього втрачає, як на мене..