"Завдання художника полягає в тому,
щоб викликати відчуття несподіваного впізнавання:
показати глядачеві що він знає,
але не знає, що знає.."
(William Seward Burroughs)
На тему сучасного мистецтва можна говорити безконечно довго. Це як переливати з пустого в порожнє. Можна:
- Швидко пройтись вздовж картин з нахмуреним лобом і категорично заявити, що ніяке це не мистецтво, а казна що.
- Годинами розглядати картину, намагаючись побачити в ній глибоку суть і ідею.
- Переконати себе, що ти вловив глибинну суть і з піною на губах доносити її до інших
- З тою самою піною на губах переконувати, що це - не казна що.
- Переконати себе, що ти шариш в глибинних сутях і поблажливо прощати іншим їхню поверхневість
- Підсміюватися з усіх інших, хто глибинної суті не вловив,
- Щиро дивуватися тим, хто заробляє цим гроші
- Не менш щиро дивуватися тим, хто віддає за це гроші
- Закритися у власній кімнаті, малюючи втіхаря щось схоже і вважати себе генієм
- Вимагати пензля і фарби, і грозитися ще і не таке намалювати :)
- Чухати потилицю з думкою: "Когось треба лікувати. Або їх, або мене. Однозначно"
- Або ж: "Куди я попав?"
- (..Ваш варіант..)
Ну і так далі, в такому ж дусі. Але це так, лірика і словесний понос :) Переходимо до суті справи.
Колекцію творів сучасного мистецтва Essl зібрав австрієць Карлгайнц Ессль (Karlheinz Essl) разом зі своєю дружиною Агнес (Agnes). Спеціально для цієї колекції у Клостернойбурзі, що біля Відня, був побудований і відкритий 5 листопада 1999 року музей Essl, спроектований архітектором Гайнцом Тесар (Heinz Tesar). Приватна колекція складається з більш ніж 7000 робіт і є однією з найбільших у Австрії. Колекція включає в себе витвори 20 та початку 21-ого століття. Представлені роботи таких митців, як Arnulf Rainer, Sam Francis, Maria Lassnig, Hermann Nitsch, Hubert Schmalix, Siegfried Anzinger, Jonathan Meese, Per Kirkeby, Oskar Kokoschka, Lois Renner, Gottfried Helnwein, Elke Krystufek та багато інших.
Перед входом в музей стоїть ось така м'яко кажучи дивна скульптура. Але паде дощ, парасолі нема і відповідно часу на детальний огляд теж нема. То ж заходимо всередину. Вхід в музей коштує 7€, з Niederösterreich-CARD - безкоштовно.
Замість квитків нам видають маленькі рожеві наліпки, які треба вчепити собі кудись на видне місце. В думках зразу ж проскакує - на лоб. В уяві відразу малювалася відповідна картина і протяжне голосне дурацьке "Г-г-ги-ги-гииии".. А тим часом в реальності з непорушно-кам'яним лицем наліпила наклейку (наклеїла наліпку?) собі на куртку. Стоп. Чую, несе мене кудись не туди..
Але якщо бути чесним, то в цьому музеї було досить багато робіт, які мені сподобались. Ось наприклад ця
 |
| Elke Krystufek, Farewell to I’m too sad to tell you, 2005 |
Або ця. Гарно.
Були також роботи, які сподобались своєю задумкою, цікавими ідеями та виконанням. А були також і такі, що викликали неприємні відчуття і здивування. Але і це теж добре. Гірше, коли робота залишає байдужою. Толку тоді з неї?
Зображення чувачка з виделками в очах мені ну не те щоб сподобалось, а зацікавило і запам'яталось серед інших. Автор - Gottfried Helnwein.
Вирішила подивитись і на інші його роботи. Як виявилося, ця картина - то ще тільки квіточки. Білі і пухнасті. Брр.. Моторошно. Мерлін Менсон висловився про його роботи приблизно так: "Мистецтво, яке не викликає сильних емоцій, не має ніякого значення. Хельнвайн засвоїв це". Тут я погоджуюсь з Менсоном..
 |
| Yue Minjun |
 |
| Yue Minjun |
Втрата часу. Люди викидають годинники в яму. Доволі наочно.
Крах ковчега?
Широкий простір для фантазії. Сподобалось.
Без прикрас. Як воно є.
До сучасного мистецтва я ставлюся доволі скептично і я вже, мабуть, не раз про це писала. Але от останнім часом я стала помічати, що мені починають подобатись такі музеї.. Треба бути на сторожі, а то ще почну глибинну суть вишуковувати :)
