Сторінки

Показ дописів із міткою Замки. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою Замки. Показати всі дописи

пʼятниця, 23 червня 2017 р.

Словенія: Постойна Яма, Пред'ямський замок та Любляна

Тепер їдемо знайомитись зі Словенією. В Пулі (Хорватія) ми затрималися надто довго, то ж їхати довелося вже за темряви. Над нами нависали зловіщі чорні хмари, а небо розтинали блискавки - ми в'їжджали в грозу. Дощ не змусив себе довго чекати. Вперіщила така ливняка, що видимість за декілька секунд стала нульовою. Ми сповільнилися до мінімальної швидкості і їхали практично навпомацки. На щастя, окрім нашої, машин не було. Блудили ми довго, навігатор водив нас за носа, ми пропускали потрібні з'їзди і кружляли-кружляли, петляли-петляли вздовж кукурудзяних полів. Зупинив нас дорожній знак з надписом на хорватській. Що він означав: можна їхати? Не можна їхати? Благо, їхати тою дорогою було зовсім трішки.. Нарешті ми добралися до готелю! А поки зробили тих п'ять стрибків від машини до вхідних дверей, то, здавалося, промокли наскрізь.. Зате як солодко тої ночі нам всім спалося :)

На ранок дощ збіднів, однак повністю переставати дощити навіть не думав. Та і хай собі! Він нам - не перешкода, бо ось там, за деревами, видніється наша ціль, до якої ми наближаємося швидкими перебіжками поміж дощем - Постойна Яма!


Постойнска-Яма (словен. Postojnska jama) - система карстових печер та одне з найбільш відвідуваних туристичних місць у Словенії. Загадкове і таємниче підземне царство сталактитів та сталагмітів! І ми прямо вже починаємо в нього занурюватися!


Однією із особливостей цієї печери є те, що вона оснащена залізницею. І оснащена вона, звісно, не просто так: її протяжність становить близько 20 км, з яких трохи більше п'яти кілометрів доступно для огляду! Такого розмаху відкритих для широкого загалу печерних просторів ви не знайдете більше ніде у світі.


Це далеко не перша наша печера, але враження вона справляє незабутнє. Вагончики курсують поміж освітлених вузьких печерних коридорів, петляють, а ти оглядаєшся навколо і розумієш, що справа, зліва - сітка лабіринтів, а за ними - ще лабіринти, і ще, і ще.. Уух! Це так захопливо! Але це ще не кінець. Далеко не кінець. Це лише початок :) Вагончики зупиняються - час виходити.


В одному із залів печери. Температура тут тримається сталою весь рік - близько 10 градусів.


Над головою нависають сталактити найдивовижніших форм


Такі собі мінеральні бурульки :)


Слово "сталактит" походить від грецького Сталактос (гр. Σταλακτίτης) - "крапання зверху" - мінеральне утворення , яке звисає зі стелі і "росте донизу"


Ще один тип сталактитів. Наш гід ніжно називає їх "спагеті"


А символом печери є сталагміт "Білий діамант"


На відміну від сталактитів, сталагміти "ростуть" вгору


А ось тут бачимо вже сталагнат - це коли сталактит "зростається" разом із сталагмітом.


Пройде незліченна кількість років і цей мініатюрний сталагнат перетвориться у одну з таких колон..


Колони, наче вирізані з мармуру легкою рукою митця.. Справляє враження!


А в десяти кілометрах від печери знаходиться один з найстаріших та найцікавіших замків Словенії - середньовічний Пред'ямський замок (слов. Predjamski Grad). Цікавий він насамперед своїм зовнішнім виглядом - він вбудований в скелю. Собою він закриває вхід в величезну печеру. Та й дослівно з словенської "Пред'ямський" перекладається як "передпечерний". Детальну інформацію про робочий час та ціну білетів можна подивитись тут.


Ну і куди ж без легенд? Свого часу одним із власників замку був барон Еразм Ямський, який відзначався своїм вибуховим характером. Подейкують, що він вбив на дуелі родича імператора Священої Римської імперії. Так розпочалася війна між імператором та бароном. Імператор наказав взяти замок, однак це виявилося непростим завданням. І лише підкуп одного із слуг барона дав результат: зрадник запалив ліхтар в кімнаті, де перебував барон - це було сигналом і ціллю - полетіли гарматні ядра і так Еразм і загинув. 


А тепер потрібно ще заїхати в Любляну. І обов'язково відвідати Люблянський град (словен. Ljubljanski grad). Чому обов'язково? А тому, що колись давно я прочитала Коельївську "Вероніку", що вирішує померти. Хоча сам роман особливо не вразив, але Любляна і її замок в описі мені сподобалися. Настільки, що захотілося їх відвідати. 


Люблянський град (словен. Ljubljanski grad) - середньовічна фортеця на пагорбі, що височіє над містом Любляною, один із символів міста. До замку можна піднятися за допомогою фунікулера. Ну, що можна сказати? Замок як замок. Особливого враження не справив. З мурів замку відкривається вид на місто.


Каплиця Св. Георгія в Люблянському замку


Під куполом каплиці


А тепер йдемо оглядати місто. Без конкретного плану і маршруту


Любляна видалась мені такою тихою, спокійною, домашньою, без надлишкової метушні та помпезності


А також оригінальною та атмосферною


Кидати монетки у фонтан чи річку, щоб знову повернутися в місто - надто вже банально. А от кидати взуття - саме те, що треба! Шкода, не було з собою лишньої пари, а то теж повправлялася б в метанні і залишила б свої тапки тут в якості експонату, для, так би мовити, довершення композиції :) 


Любляна розташована на берегах річки Любляниця, а близько 20 км її течії проходять підземними карстовими печерами, день за днем вимиваючи та формуючи нові химерні химерності в тих печерах :)




Міст Змія (слов. Zmajski most) - пам'ятник архітектури та одна з найбільш впізнаваних споруд Любляни.




А от і один із зміїв-драконів на мості, що є символом міста


Міст - не міст, якщо він не обвішаний замочками, а у воді під ним не валяються ключики ;) 


Від Словенії залишилися яскраві і приємні враження і я більше ніж певна, що ми повернемося до неї і знайдемо в ній ще багато цікавого для себе.

четвер, 4 травня 2017 р.

Грузія: Ахалціхе та Боржомі. День Третій

Вчора ми оглянули середньовічний печерний монастирський комплекс у Вардзії, а сьогодні прямуємо до міста Ахалціхе (груз. ახალციხე) щоб дослідити, що ж там такого цікавого знаходиться. Дорога пролягає повз мальовничі гори та пейзажі.


А гори тут дивні і химерні. Чи це лише тіні від хмар створюють ілюзію? З такими краєвидами за вікном і час летить набагато швидше. 


Ні, вона не хвора, її не збила машина і взагалі, нічого їй не бракує. Просто їй тут комфортніше лежати. Можливо тепліше, аніж на траві. Точні мотиви її дій невідомі.


Як я вже писала раніше, корови в Грузії мають свою філософію. Можуть лежати собі прямо по центру дороги, ліниво і пафосно румиґати.. І ніхто їм не указ.


Отак їдуть собі по обидва боки машини, а корова лежить по центру і вухом не веде - нічого її не обходить. Ми тут лише третій день, то ж чемно і акуратно об'їжджаємо кожну живу істоту на шляху.. Аж тут нас обганяє автівка. Мабуть вже добряче втомлена Грузією, дорогами та коровами на них.. Бо у водія здали нерви, не витримав - різко зі скрегітом загальмував, з криками вискочив з машини та розмахуючи руками кинувся до тої корівки.. Навіть лупнув її добряче ногою, аби та рухалася швидше. Однак особливого результату це не дало - та лише махнула хвостом і ліниво попленталася собі далі. А водій з матюками і прокльонами заскочив у машину і рвонув вперед. Ото вже довели хлопа корови на дорогах :) 


Корови коровами, а ми на місці - в Ахалціхе. Приїхали ми сюди заради середньовічної Ахалціхської фортеці (груз. ახალციხის ციხე), яку ще називають фортецею Рабат.  


Історія заснування фортеці бере свій початок з 1578 року, коли місто Ахалціхе було захоплене османськими військами. Східні мотиви явно прослідковуються в архітектурному стилі. Оглядаючи будівлі та прикраси на них, мене постійно переслідувала думка, що я знаходжуся в Стамбулі


Декілька років тому з легкої руки колишнього вже президента Саакашвілі відбулася масштабна реставрація фортеці. Нам пощастило - до нашого приїзду все вже блистіло та сяяло на сонці :)


Фортеця займає територію в 7 гектарів та розділена на дві частини: Верхню (історичну) та Нижню (сучасну).


На території фортеці знаходиться найбільша та найстаріша мечеть Грузії - мечеть Ахмедіє. Вона пережила бомбардування, яке залишило на її мінареті глибокі подряпини. Після захоплення Ахалціхе російською армією, мечеть перетворили в православний храм. Нещодавно купол мечеті позолотили. 


Дивлячись на нього, згадується мені з шаленою ностальгією Єрусалим.. А всередині мечеті зовсім порожньо і це створює якісь дивні змішані відчуття. Отак стоїш під височенним склепінням, а воно тяжіє над тобою і здається, що от-от впаде на голову. Важко пояснити..


Можна піднятися по сходах на фортечні мури. Звідтіля можна зробити гарні панорамні фото міста. 


А під такими симпатичними парасольками можна смачно пообідати


Десь там внизу припаркована наша машина і чекає не дочекається, коли ми вже нарешті спустимося до неї, повідчиняємо всі вікна-двері, випустимо задушливе гаряче повітря, включимо кондиціонер і поїдемо собі далі..


До слова, багато людей критикують відреставровану фортецю, мовляв, все це - новобудови, в яких немає історії та душі. Я не бачила і не знаю, як було "до". Але те, що я побачила "після" мені сподобалося, не зважаючи на те, що я доволі критично і з деяким упередженням ставлюся до усіляких надбудов на древній історії.


Куди ми далі? Пити Боржомі в Боржомі! Але спочатку навігатор завів нас не туди. Спочатку він привів нас до якоїсь будівлі. Зачиненої будівлі. Довкола неї був наче якийсь парк з прогулянковими маршрутами різної складності. Але то все не те, не те, за чим ми сюди їхали.


Однак тут отримуємо корисну інформацію: звідсіля до Марсу - 46 млн. км.. В принципі, ми не знали, чого власне очікувати від Боржомі, але щось нам підказувало, що ми заїхали не туди.


Згодом навігатор отямився і привів нас туди, куди потрібно. Отож, Боржомі!


З чим в першу чергу асоціюється Боржомі? Звісно ж, з водою. Але окрім того, це ще й однойменне місто (груз. ბორჯომი). На вулицях продають все що хочеш: від найрізноманітніших сувенірів до меду із соснових шишок :) Дорогою натрапляємо на будинок Мірза-Різа-хана, що є одним з символів міста Боржомі.


Заплатили декілька ларі за вхід в парк, трохи пройшлися і натрапили на те, заради чого сюди і їхали - заради легендарної природної гідрокарбонатно-натрієвої мінеральної води.


Жіночка в захисній шапочці та халаті набирає в одноразові стаканчики воду і роздає всім бажаючим. Що цікаво, на відміну від багатьох інших мінеральних вод зі схожим хімічним складом, Боржомі під землею не встигає охолонути, а виходить на поверхню ще теплою.


Налили нам води. Андрій протестував - непогано! Я спробувала.. Ем.. Мені якось більше одного маленького ковтка не пішло.. Можливо, якщо вода була б охолоджена, прямо з холодильника, з бульбашками, це була б інша справа. А так.. Тепла вода з особливим запахом і специфічним смаком.. Бррр.. на любителя. А Андрію нічого, ходив по добавку ще :)


Пам'ятник Прометею на фоні водоспаду


А на фоні пам'ятника - фонтан. Але фонтан непростий. Він привернув нашу увагу тим, що працював якось несистематично, ніякої закономірності в появі та зникненні його струменів не було. Аж поки ми не помітили мужчину з пультом в руках, яким він власне і включав-виключав фонтан! Спочатку подумала - здалося. Але коли чергові туристи підійшли до фонтану, щоб зробити на його тлі фото, а вода зникла, то люди вже готові були похнюпитися, однак підійшов той самий мужчина, простягнув руку, натиснув чарівну кнопочку і вуаля! Фонтан запрацював!


Чого тільки не продають вздовж грузинських доріг: сувеніри, господарські інструменти, гамаки найрізноманітніших форм та кольорів, мед..  Цього разу нам трапився шмат дороги, на якому продавали хліб. Чи то паляниці такі? Скидалося, що таки паляниці. Купи 5 і 1 в подарунок, або ж 9 і 2 в подарунок і так далі. А найдивніше те, що для привернення уваги продавці мало не жонглювали тими хлібинами. Виглядало якось дивно. 


На такій трохи дивній ноті завершується наш третій день в Грузії.


Наступне: Грузія: Непередбачені пригоди, Ушгулі. День Четвертий >> 

<< Грузія: Тбілісі (День Перший)
<< Грузія: Вардзіа (День Другий)
<< Грузія: Тбілісі (День Восьмий)