Я і моє життя: В пошуках Дунаю

До української церкви ми вперше попали зранку о 10 годині. Людей було, на диво, дуже багато! А проповідь була практично повністю на німецькій мові о_О. Після закінчення служби вирішили трохи прогулятися вздовж Дунаю. Спочатку була думка взяти на прокат велосипеда, але вона якось не прижилася :) То ж ми пішли пішки.. Побачивши здоровенного, трохи схожого на інопланетянина "Оскара" я не могла біля нього не сфотографуватись). І якось так несвідомо ноги самі привели нас до високого пам'ятника, за яким лежить вже згадуваний тут Пратер :)

Раз попали сюди, ну то вже і зайти треба. Спочатку спустилися по водяній спіралі на "човниках",але це було якось по дитячому.. Хотілося чогось екстремальнішого. То ж побачивши "американські гірки", захотіли на них. Отак вони виглядають у всій своїй красі :)

Отже, як все відбувається: спочатку заходиш за невеличку огорожу, вибираєш собі місце і стараєшся зручно вмоститися. Зручно вмоститися якось не вдається. Задумуєшся над страховкою. Бачиш перед собою залізну штукенцію і з поспіхом вертиш її, щоб зрозуміти, як вона діє. Зрозумівши принцип, тягнеш оту штуковину на себе, аж поки металева пластина не зафіксує твого живота між собою і сидінням :) Спробувавши трошки послабити її і дати собі більше простору, з жахом розумієш, що рухається вона лише в одну сторону - на себе. Розумієш: все, ти попався :) Бачиш як зачиняються автоматично огорожа, звучить гуркіт.. і ти починаєш поволі котитися назад.. Повільно... Дуже повільно.. Під таким кутом, де від вільного падіння тебе стримує лише залізячка під грудною кліткою.. От реально, я думала, що випаду звідти :) А далі повна зупинка і декілька секунд (читай годин), на які ти завмираєш в такому положенні вниз лицем:

А далі ти з гуркотом і шаленим прискоренням летиш вниз! На поворотах тобою кидає зі сторони в сторону, боляче вдаряючи боками об крісло, а на "мертвій петлі" здається, що все, твій кінець прийшов :) Пальці до оніміння стискають залізні ручки-виступи...

І все.. За декілька секунд все закінчується :) Закінчується добре :) От ти вже і на землі. Руки-ноги пружинять, серце пришвидшено калатає в грудях, а на губах дурнувата широка посмішка :) Це було круто! Далі, під враженнями, фотографуюсь біля змії і кактуса :)

А тут Андрій вирішив трохи прискорити рух землі..

Захопився, довелося пригальмовувати Землю ;)

Привівши Землю в порядок, подалися у пошуках Дунаю знову.. Вийшли на станції метро Donauinsel. Зразу перед нами відкрилася така краса!

Просто чудове місто для прогулянок і відпочинку. Тут катаються на велосипедах та роликах, загоряють на зеленій травичці. Чого тут тільки не роблять.. Навіть витанцьовують химерні танці голяком біля води, як один дядечко.. Але то швидше виняток, аніж правило ;)

А ще тут гордо плавають лебеді, а над ними в небі літають качки і чайки..

Підійшли ближче до води.. Занурила руки в чисту холодну воду.. Так приємно! зачерпнула руками дрібних камінців.. Придивившись, розумієш, що кожен з них унікально гарний..

Хочеться відібрати кращі і взяти з собою.. Але ловиш себе на тому, що як почнеш відбирати, то відбереш декілька кілограм :) Тому дала собі спокій..

Зате виклала камінцями :

А вгорі час від часу пролітають вертольотики, світячи своїм черевом..

А біля нас чоловік розпаковував і готував свого човника до прогулянки по воді.. Дооовго збирався.. Але ми таки дочекалися, цікаво було за ним спостерігати.. І ось він нарешті спустився на воду