Снилась, як і завжди, якась дурня. Але задзвонив будильник і вирвав мене з того божевілля :) Наготувавши канапок в дорогу та спакувавши рюкзаки, ми бігли на зупинку з надією швидко зловити маршрутку і оперативно добратися нею до Стрия, щоби підсісти до решти громади в електричці на Сколе. Як виявилося, електричка до Сколе не надто спішилася, то ж в Стрию ми встигли перекусити та випити гаряче капучіно. Над'їхала електричка. А у вагоні вже активно грали у "Вірю-не вірю". Нам швиденько пояснили правила і ми долучилися до гри. Незчулися, як прибули на місце!
Погода була чудова, на небі ні хмаринки, тільки от ранковий прохолодний вітер змушував защіпати всі ґудзики курток аж під шию.. Першим ділом зайшли на вокзал глянути чим вертатися назад.
Глянули, сфотографували і другим ділом пішли шукати магазин. Нам щастило - ми попали на акцію! Акція: магазин "Відчинено"! Фото додається :) Докупили всякого та пішли вбивати час на річку :)
На річці було дуже класно! З неба гріло сонце, з води віяло свіжістю і прохолодою, яка спокушала і таки спокусила Павла та Олесю залізти у воду і скупатись :)
Одним словом, краса і благодать. Навіть почали закрадатись в голову думки: а може то і не варто кудись йти, а залишитись тут, на вигрітому сонцем камінні, підгодовуючи хлібом качок :)
І дивитись за метеликами, яких біля ріки було дуже багато. Хоч я і не любитель метеликів, але мушу визнати, коли вони розкривають свої крильця, то виглядають дуже ефектно! І взагалі, вони чарівні і милі, головне щоб не підлітали надто близько до мене :)
Ну тут нема що сказати. Пливе у вічність бідний щурик..
Моє неперевірене часом і походами взуття трохи гризло ноги. Плюс я ще умудрилася вступити в одну-єдину калюжу на дорозі. Але це так, ліричний відступ :) За клюбом, біля якого, власне, моя нога і знайшла калюжу, починалася наша дорога. Зупинилися вивчити маршрут і запам'ятати 10 простих правил: не стріляти, не ловити рибу, не рвати квіти, не їхати автом, не шуміти, не ламати, не копати, не рубати, не палити, не смітити. Отак-от. Одні суцільні "НЕ".
І пішли ми 2-гим жовтим маршрутом. Почали сходження о 12.55 год. Насправді йшли ми довго і багато. Але це було легше, аніж підніматись на Пікуй (див. тут). Погодні умови були практично ідеальними: ні жарко, ні холодно, не мокро, навіть комарів і оводів не було! Йшли стежками, стежинами, галявинами і зайшли в ліс. Ех, який чудовий ліс! В такому лісі можна годинами гуляти.. Але ми не для цього сюди прийшли, тому поблукати лісом у пошуку грибів не вдалося.
Найважчими на шляху були стрімкі підйоми.. Серце шалено калатало в грудях і хотіло чи то зупинитись, чи то вискочити з грудей.. Але короткі передишки робили свою справу і час від часу навіть відкривалося друге дихання :)
 | |
| Після чергового крутого під'йому.. |
Здавалось, що от викарабкаєшся на он ту гірку - і це вже вершина, але не тут то було.. За вершиною то вершина, то спуск.. А спуски водночас і тішили і страшили, бо що є спуском зараз, то буде підйомом по дорозі назад :)
Постояли, відпочили, помилувалися красою і рушили в дорогу. Пройшло ще трохи часу, підйоми змінювались спусками, спуски підйомами, вода у фляшці якраз вчасно закінчилась. Бо ми натрапили на джерело. Чисте, зі свіжою холодною водою і ледь чутним специфічним запахом.
 |
| Біля джерела |
А трохи вище джерела є крісло - трон :) На ньому справді дуже зручно сидіти. Правда, може то просто далася в знаки дорога.. але то таке)..
 |
| Крісло-трон, я і мій посох :) |
А далі ще шмат дороги.. І знову підйом.. Все, ноги відмовляються йти далі, але мозок наполегливо забиває баки ногам імпульсами про те, що "ще трошки, ще зовсім трошки". І тут мої ноги востаннє вірять мозку і поволі плентаються догори.. І о чудо! Мозок не підвів :) З-за дерев виглянув хрест, як доказ того, що до вершини рукою подати. І от вона! Вершина гори Лопати! Коротенька довідка:
Гора Лопата – гірська вершина висотою 1210,9 метрів над рівнем моря, яка розміщена на хребті Зелемянка на відстані 8 кілометрів на південь від міста Сколе. На г. Лопата поставлений хрест, який присвячений пам'яті бійців УПА. Саме на цьому місці влітку 1944 року відбувалися бої загонів УПА з німецькими та угорськими окупантами.
Втомлені і щасливі повсідалися, пороззувалися.. Мої ноги ніби звільнилися з кайданів-кросівок :) Подивилися на годинник - 15.45 год. Піднімалися на гору 2.5 годин.. Тому так приємно було полежати під теплим сонечком на кілометр ближче до неба ніж завжди :)
А тим часом Тарас вже готував шашлики :) Наш головний провідник і шеф-повар :) Сам замаринував, сам приніс, сам зготував! Просто безцінна людина в поході :)
А тим часом я ходила навколо вогню і фотографувала мікс диму і сонячних променів крізь гілля дерев :) Вийшло якось так:
А шашлики, мариновані у вині, вийшли просто мега смачні! Правда трохи шкода тої бідолашної свинки, що щовечора, після 6-тої вимагала їжу..
 |
| Дуже смачний шашлик |
А потім Оля зготувала супер смачний чай! Ароматний такий, з м'ятою! Було дуже-дуже смачно! А потім ми спустилися стежкою поміж ялинами і вийшли на галявину, з якої відкривався чудовий вид на близькі і далекі гори!
18.20.. Час летить швидко.. Вже давно пора повертатися назад. Якщо, звісно, хочемо дійти за світла та встигнути на електричку. І почався спуск.. Наввипередки з сонцем :) Сонце виграло забіг, то ж останні хвилини дороги ми вже йшли затемна.. Високий темний ліс.. атмосферно так.. бракувало лише приглушеного вовчого виття ;)
А по дорозі сталася тривала вимушена зупинка: треба було з дна сумки діставати фотоапарата, щоби зазняти отаке повалене дерево. Нічого не нагадує?)
Ні? Даю вам другий шанс! А якщо зі спалахом? :)
Пальці на ногах нили і просилися назовні взуття, але незважаючи на те, додому летілося як на крилах :) Спуск зайняв трохи більше як півтора години.. Ми впхалися в мукачівську електричку, доїхали до Стрия, а звідтам добралися додому. Пили чи не пили чай, я толком вже і не пам'ятаю, але знаю точно, спали ми довго і смачно :)
P.S. Всім велике дякую за гарну компанію і за гарно проведений час! =)
Круто!
ВідповістиВидалити