У ліс за грибами з ліхтариком :)

Хитромудре павутиння :)

Будильник задзвонив о 4.30, ми додивились залишки нічного сну і зірвалися на рівні ноги, відчуваючи, що ті залишки можуть перерости в новий, міцний  і повноцінний сон. В розетках зеленими вогниками блимали ліхтарики, запасаючись на день енергією. Ми висмикнули і їх з їхнього неспокійного електричного сну, вдягнули теплі штані, светри, шкарпетки, гумові чоботи, протиколючкові куртки і пішли в ліс за грибами..

Сонце ще не зійшло і атмосфера була казково-містичною і загадковою :) Проходячи тихими темними лісними стежинами, високими травами з натягнутим поміж травинками павутинням,  на яйому виблискує дрібна роса, мимоволі  дивуєшся з тої краси!

Ніяк не можу надивуватися павукам! То ж треба так умудритися хитромудро сплести поміж травинок і якимось чином натягнути поміж ними тоненьку непомітну павутинку, в яку не то що мухи, сам постійно попадаєш! А потім з легкою відразою стягаєш липке павутиння з рук, а коли пощастить менше, то і з лиця :)

Отого симпатичного гриба знайшла я :)

А вдихаючи свіже повітря з присмаком хвої, просто фізично відчуваєш, як починають очищуватися легені. Відчуття, скажу я вам, не з найприємніших, але зато корисне :)..

А яке то задоволення збирати гриби з ліхтариком! Відчуваєш себе Прометеєм, який приніс  в темну ніч людям світло вогню :)

Щоб не загубити одне одного, можна навіть не перегукуватися:  пустиш поміж дерева пару сонячних зайчиків і всі знають, що ти поруч :)

Грибів того ранку багато не було (ночі були холодні), але здоровою енергією ліс зарядив нас надовго! 

Закінчується літо. З кожним днем це стає все відчутніше. День тане просто на очах, замінюючи приємне денне тепло на вечірню прохолоду, вже не літню - осінню... Вона просочується через шкіру і холодить зсередини, наповнюючи легені якоюсь тяжкою вологою. І холодна роса, занадто холодна як для літа.. З того стає трохи сумно. Надто скоро минає літо... 

Готуються до відльоту..

Небо ще не вгинається від тяжких сірих хмар, воно ще ідеально голубе, але в ньому вже кружляють лелеки, готуючись до скорого відльоту. Їхні журливі крики наганяють якийсь дикий сум. А скільки їх не повернеться і скільки не долетить.. Сумно.. Ще зовсім трошки і буде осінь.. 

І буде багацько опалого сухого жовтого листя, яке так приємно шарудітиме під ногами о_О

Повертаючись додому, на роздоріжжі застили наші тіні)..