Ірландія: Замок Кашел та несподівані шедеври кулінарії в Дубліні. День Сьомий

Сьогодні особливий день - нашому маленькому сонечку виповнилося три рочки! Будемо святкувати, але вже в Дубліні. У рюкзаку з нами подорожує свічечка у формі трійки і чекає свого зоряного часу, щоби запалати на тортику :) А до Дубліна, між іншим, пара сотень кілометрів та декілька годин їзди. Ото приїдемо в столицю, прогуляємося містом і відсвяткуємо в якомусь гарному спокійному місці. Але це буде потім. Зараз зупиняємося поблизу замку Кашел, точніше біля його ілюстрації на стіні будинку. Красиво! Йдемо порівнювати з оригіналом :)

Замок знаходиться на Скелі Кашел (англ. Rock of Cashel), відомій також як Скеля Святого Патріка. Він був резиденцією королів Ірландії впродовж декількох сотень років.

Замок - не замок, якщо про нього не ходять легенди. Хай навіть не про сам замок,  а про місце, на якому він збудований. :) Отож згідно легенди, скеля Кашел появилася тоді, коли диявол намагався перешкодити святому Патріку здійснювати обряд хрещеня: відкусив шматок вапняку від найближчої гори і виплюнув його на рівнину. 

Отож у 450 р. н.е. містичну скелю відвідав святий Патрік. Тут він знайшов язичників, що поклонялися своїм ідолам. Згодом він охрестив правителя, який став першим християнським королем Ірландії. Замок довгий час слугував резиденцією королів. Опісля на цьому місці розмістилася резиденція архієпископа.

На сторінках історії замку записані страшні криваві події - під час Англійської революції війська Кромвеля взяли замок штурмом та вбили в його стінах близько трьох тисяч мирних жителів.

Неподалік замку знаходяться руїни абатства Хор (англ. Hore Abbey), заснованого Орденом Бенедектинців.

Всередині одного з відновлених приміщень замку. 

Час рухатись далі. По дорозі більше нічого особливо цікавого нам не траплялося. Приїхали в аеропорт та здали орендовану машину - в Дубліні вона нам вже не знадобиться. З аеропорту в місто поїдемо автобусом, який, до слова, зупиняється недалеко біля нашого нового готелю. Піднімаємося на другий поверх автобуса і дивимося, як починає накрапати дощ. На сам кінець нашої подорожі Ірландією погода зіпсувалася. В'їжджаємо в столицю..

Не може ж все бути ідеальним в мандрівці, правда ж? ;) До цього часу нам щастило і абсолютно не було на що жалітися. Але сьогодні був не наш день. Вийшли з автобуса, одягли капюшони на голову і, куди діватися, побрели під дощем у пошуках готелю. А до готелю було не так вже і близько, як здавалося. Чи може таки близько, просто дощ був надто сильний і промокли ми надто швидко? Ми багато часу провели в машині, втомилися, приїхали пізніше, ніж планували, намокли, зголодніли, місто подивитися вже нема ні часу ні особливого бажання. Хочеться в теплий номер, зняти мокрий одяг, повечеряти і піти спати. Але не тут то було.

Тиснемо на дзвінок у дверях. Виходить мадам і повідомляє, що в номері, який мав бути нашим, щось там трапилося з унітазом і відповідно нас туди не поселять. А інших вільних місць немає. Але! Вона замовила за нас словечко в сусідньому готелі і він нас прийме. Але! Нам прийдеться доплатити! Я ж то, наївна, думала, що в таких випадках доплачувати мали б нам :). Ми були надто втомлені, голодні і промоклі, щоб виясняти, хто правий, а хто ні, тому доплатили і знову під дощем поплентались в сусідній готель "Фатіма".

Так от, будете в Дубліні, не обирайте "Фатіму". Бо це все схоже на якесь разваділово: за ті гроші, що коштував готель + доплата, ми очікували на приємний симпатичний номер. А в результаті отримали ось це:

І все інше в такому ж стилі. На додачу до цього ми отримали ще "антикварне" повітря, не зважаючи на таку чудову вентиляцію у вигляді куска дошки у вікні і щілини.. Ні, не те, що ми дуже вибагливі і вредні, зовсім ні. Не так все і страшно, але якщо за адекватну ціну! Це був найгірший готель, у якому ми коли-небудь ночували і, як не дивно, він був і одним з найдорожчих. Хоча ні, паризький готель був все ж таки гіршим :) 

Зайшли в номер, зняли мокрий одяг. Шлунок невдоволено бурчав і наполегливо вимагав закинути в нього хоч щось. А поруч - якісь піцерії, якісь кафе - все не те. І от знайшли один ресторан з гарними відгуками - Mr Fox. Все, йдемо туди. Одягаємо мокрі курточки і йдемо в дощ :) 

Двері Mr Fox'а були зачинені, однак всередині вирувало життя. Подзвонили у двері і нам відчинили. Вільних столиків не було і нас попросили почекати. Чекали ми, чекали.. Всі журнали на столику переглянули, вже вирішили йти геть, як до нас підійшли - столик звільнився. Ну нарешті. 

Принесли нам меню, а там і вибирати особливо ні з чого, лише декілька варіантів. Замовили комплексну вечерю. І тут почалося найцікавіше :) Стали нам приносити їжу. Як і годиться, спочатку принесли суп. Але той суп був мало схожий на суп. Тарілочка того супу ледь перевищувала розміри чашки для еспресо. А всередині плавало щось схоже на два мініатюрні пельмені. Ну окей, їсти то ж хочеться, то ми довго не думаючи, взялися за їжу. Але треба віддати належне поварам - це було справді смачно, хоч і мало - як кіт наплакав. Ми так і не змогли зрозуміти, з чого то був суп і з яких таємничих інгредієнтів складалися ті пельмені :) Чекаємо на наступні страви.  І тут приносять ось таке - на величезній тарілці малюсінька дивна штукенція і трохи всякої зелені довкола. Ну і, власне, щоб не бути голослівним:

Що воно таке? На смак - лосось, але, звісно, не простий лосось. Бачите, як елегантно завернутий шматок його шкіри? Яка композиційна довершеність і досконалість! Шедеврально! :) А мені принесли якусь теж дивну річ, я навіть не знаю, як це назвати. Наче суп, але наче і не суп. Суп же ж вже приносили :) Ну, ложки три-чотири тої страви там було.

І от коли первородний голод був хоч трохи втамований і шлунок перестав сам себе перетравлювати, в очікуванні наступного шедевру ми стали потроху оглядатися довкола. За сусіднім столиком сиділа одна пара. Так от, вони покликали офіціанта і стали розпитувати: а що це таке? а як оце зготовано? і те де. Офіціант дуже детально все розповідав, з чого зроблена ота плямка соусу, з чого зроблена оці цяточки на тарілці і тому подібне. Трохи поспостерігавши за іншими людьми, ми помітили, що вони не з'їдають і половини тих мініатюрних страв, а лише пробують шматочок. Все решта офіціанти відносять назад. Ахаха.. і тут нам стало якось аж трохи невдобно, так як наші тарілки залишалися абсолютно порожніми :) Так оооооон воно що, сюди приходять гурмани за новими витонченими смаками, а не прості смертні, що хочуть просто нормально поїсти! 

Але ми замовили ще вино і щоб хоч трохи реабілітуватися, попросили офіціанта порадити нам якесь. Він з ентузіазмом взявся розповідати нам і радити :) То ж після вина на практично порожній шлунок нам вже стало якось і байдуже і все довкола стало виглядати дуже комічним :) Потім принесли ще шматок риби, якихось крупинок і трюфельного пюре.

Все, страви закінчилися, пора запалювати свічку на тортику. Покликали ми офіціантку і спитали, які у них є торти. Легка тінь стурбованості пробіглася по її обличчі, вона на мить задумалася і попросила почекати - спитає у шеф-повара.. За хвилину повернулася і з вибаченнями заявила, що тортиків у них нема. Ну нехай.. Принесіть нам щось солодке, куди можна поставити свічку, у нас же День народження сьогодні! Упс! І цього не вийде, бо всі десерти - витвори мистецтва і у них просто фізично свічка стояти не буде. Мдаааа.. Тут вже задумалися ми.. Ну а морозиво у вас є? Так! Але в складі якогось гарячого десерту у якійсь дивній формі.. Це теж нам не підходить..

Кінець кінцем вона знову пішла на кухню і за хвилину повернулася, вся сяючи! Так, у них знайшлося морозиво і вони МОЖУТЬ принести нам найзвичайнісінькі три кульки морозива! Ура! Це перемога! :)  І тут, порушуючи всі естетичні правила свого закладу, нам принесли банальні три кульки морозива без усіляких шедеврів і тому подібного. Анна була щаслива :) Вітаємо тебе, сонечко наше, з твоїми трьома рочками!

А потім нам в подарунок від закладу принесли ще десерт макаронс і замовлене нами вино теж зробили подарунком. Це було приємною несподіванкою. Персонал був дуже привітним, уважним і не надокучливим. В приміщенні - приємне приглушене світло, спокійно і затишно. Самі того не відаючи, ми познайомилися з високою кухнею і отримали якийсь новий досвід. Вийшовши з ресторану ми задумалися, а чи не піти нам поїсти, для прикладу, на піцу? :) Дощ нарешті вщух. В своєму чудо-номері ми заснули мертвим сном. Однак нас вирвали зі сну якісь дивні булькаючі звуки.. А, це ж з нашої діри в стелі капає на підлогу вода! Всього-на-всього :)

Підставили якусь декоративну тарілку для приглушення звуку - так наче краще. Ну все, завтра ми оглянемо Дублін і на цьому наша мандрівка Ірландією закінчиться.

<< Попереднє: Корк. День Шостий

Наступне: Дублін. День Сьомий >>