В околицях Зальцбурга: Крижана печера Айсрізенвельт (Eisriesenwelt)

"..Tonight
We are young!
So let's set the world on fire
We can go brighter than the sun.."
(Fun)

В мене в закладках вже давненько була створена папка "Зальцбург і околиці", яка постійно поповнювалася інформацією про різноманітні цікавинки міста та прилеглих до нього територій. І от, врешті, випала можливість всіх їх відвідати. Я взялася складати дводенний план-маршрут. І так захопилася, що план вийшов просто таки непідйомним в силу своєї насиченості. Довелося його вкорочувати. Отож сьогодні плануємо оглянути Крижану печеру Айсрізенвельт (нім. Eisriesenwelt) - найбільшу льодову печеру у світі!

З самого ранку спакували всі овочі-фрукти-канапки-чаї (якими згодом і поснідали в дорозі) в здоровенний багажник орендованої машини і поїхали, коротаючи час балачками.  А навколо нас височіли гори..

Крижана печера знаходиться на відстані близько 45км. від Зальцбурга. Успішно проминувши Зальцбург, навігатор почав водити нас вузькими вуличками, допоки з вікна машини ми не помітили дуже красивий замок. Ним виявився замок Гогенверфен (нім. Festung Hohenwerfen), проїжджаючи повз який, ми з Ірою в один голос затарабанили щось на зразок: "Зупиніться! Ну зупиніться! Дивіться ж, який чудесний замок!" І коли зрозуміли, що рухаємося  до нього, то трохи заспокоїлися :) А от, власне, і він - середньовічний замок-красень Hohenwerfen! Ціни за вхід можна подивитись тут. При замовленні білетів онлайн можна зекономити декілька євро.

Крижана печера Eisriesenwelt

Детальну інформацію про печеру можна подивитись тут. Добирання до печери складається з декількох етапів: автомобілем можна заїхати достатньо високо - до автомобільної стоянки. Звідти треба підніматися пішки вгору (хвилин 10-15) до фунікулера, який підніме вас ще вище, а далі прийдеться йти пішки ще хвилин 15-20 вже до самої печери. Якщо в запасі є сили, бажання, здоров'я і багацько часу на додачу, то по вузьких доріжках можна піднятися і без послуг підйомника.

Залишивши машину на стоянці, піднімаємося вгору. По дорозі перед нами відкриваються чудові краєвиди від яких захоплює подих! Дуже шкода, що фотографії не можуть передати всього того, що здатні побачити очі.. 

Над нами нависали тонни каміння, під нами були ущелини і провалля, від яких відділяли лише дерев'яні поручні. Ногою зсуваєш декілька камінців і вони летять вниз, вдаряються об каміння, підстрибують і котяться далі. Мимоволі ловиш себе на думці, що достатньо одного невірного кроку і все може закінчитися дуже трагічно..

Холодне і чисте повітря п'янить. То справді важко передати словами всю велич, грандіозність і маштабність того, що бачили наші очі. Часом мені просто здавалося, що я задихаюсь і мені бракує повітря..

Йдемо через тунель, пробитий в скелі, слабко освічений ліхтарями. Де-не-де згори на голову ллються цівки води, падають на землю, утворюючи болото під ногами. Доводилося маневрувати і робити дрібні перебіжки, щоби не попасти під черговий водяний душ. Було весело :)

Наклацавши десятки фотографій, пропустивши повз себе вперед десятки людей, ми, врешті, зупинилися перед входом, за яким була захована чергова таємниця, завісу якої сьогодні ми спробуємо привідкрити.

Тримаємо білети напоготові. В передчутті побачити таку ж картинку на власні очі.

Нас було лише четверо - замало для повноцінної групи, тому нас долучили замикаючими до вже сформованої групи шумних школярів. Андрію (як замикаючому після замикаючих) доручили нести гасову лампу - лякати темряву світлом і заодно освітлювати нам шлях :)

А тим часом над входом красується надпис "Фото та відео заборонені". Це насторожує. Розчаровує і дратує.. І відповідно задає настрій екскурсії. І от ми заходимо всередину.. Навколо темрява, яку де-не-де слабо освітлюють декілька ламп. Під ногами цівками біжить вода. Холодно. Ну не те щоби зовсім холодно, але наявність теплого светра тішить. Все ж таки температура тут навіть літом тримається близько нуля. Через слабке освітлення і постійний рух вперед по сходах, практично нічого не вдається розгледіти. То тут, то там височіють льодяні стовпи, на яких мимоволі фокусується погляд. І тут я почала мало-помалу розчаровуватись - якось воно все не співпадало з моїми уявленнями про найбільшу у світі льодову печеру. Але.. але! Це був лише початок! ;)

Мене довго обурювала заборона фотографувати. Підозрюю, що зумовлена вона трьома факторами: 1. Безпека відвідувачів (ну з цим частково можна погодитися), 2. Безпека льоду (незрозуміло, як фотографування навіть без спалаху може якось нашкодити льоду?), 3. Комерція (купуйте наші листівки з фотографіями та сувеніри). Так як найважливішого фактору я не порушувала, оскільки йшла практично останньою, то дозволила собі побавитися у шпигуна - на ручних налаштуваннях, без спалаху в напівтемряві ловила момент, коли екскурсовод не зациклювався на обличчях своїх слухачів і тиснула кнопку фотоапарата. 

Довелося трохи пройтися сходами, перш ніж перед нами відкрилася справжня краса! Ми попали в крижане царство з крижаними фонтанами, водоспадами та химерними фігурами, які на короткий час підсвічувалися слабким пульсуючим світлом. Від цього створювалася ілюзія, що перед тобою стоять химерні крижані істоти, які от-от оживуть і зійдуть зі свого місця..

Звісно, фотографії бажають кращого.. Але все ж це краще, ніж взагалі нічого.

Добряче замерзла в руки і ноги, але не відмовилася б примкнути до наступної екскурсійної групи і зробити ще одне коло - можливо з другої спроби фотографії вдалися б трохи кращими :) 

А навколо гори і важкі хмари нависають над ними..

Спустились вниз, сіли в машину і поїхали. По дорозі знову зупинилися, аби сфотографувати замок

Похід в печери зайняв у нас непередбачено багато часу. То ж час їхати в Alpendorf - там будемо сьогодні ночувати. Залишили речі в номері і пішли трохи прогулятися. Буквально в метрі від асфальтованої дороги, між деревами, спеціально не вдивляючись, неозброєним оком знайшли гриба. Їстівного! А метрів за два - ще одного. Якщо прямо біля дороги на кожному кроці гриб, то що ж тоді робиться десь глибше в лісі? :)

Довгошерсті альпійські корівки. Вони, здається, з не меншою цікавістю розглядали нас. Металевий тросик знаходиться під напругою, в чому ми самі ненароком переконалися :)

Альпійський кіт на фоні альпійського села. 

"Спілкування між Небом і Землею" - як влучно підмітила Іра

Згодом повернулися в свій номер де за декілька хвилин провалилися у солодкий альпійський сон під трьома ковдрами :) Так закінчився перший день нашої подорожі околицями Зальцбурга. 

Продовження: Ущелина Liechtensteinklamm, Австрія >>