Амстердам

"..Жизнь представляется мне заводной каруселью
Что будет крутиться, пока кто-то дернет стоп-кран
Там, за июльским дождем, за февральской метелью
В небе летит самолет Ленинград-Амстердам.."

Сплин "Ленинград-Амстердам" 

Якось в скайпівському чаті написав нам Діма: "ми тут шойно подумали, мо то в Брюссель махнути?)" Ну ми собі так прикинули і, спокусившись на супердешеві білети на літак,  вирішили - а чому б і ні? :) Ми ще і близько не підозрювали у які пригоди вляпаємося, але на позитивний лад вже встигли налаштуватися :) Так як дешеві білети мають властивість дуже шидко розчинятися в повітрі, першим ділом ми їх забронювали. А потім стали думати гадати.. Стільки світу летіти, щоби побачити одну Бельгію.. Адже ж зовсім під боком і Париж і Амстердам! Надто велика спокуса.. Вирішили одним пострілом та й двох зайців.. З Брюсселю забронювали білети в Амстердам... Отже, наш план:

Якби ми не поспішили з бронюванням білетів у Брюссель, то могли б значно спростити собі життя. Але хто знав, хто знав?) Перший підводний камінь був у тому, що дешеві літаки з Відня не літають. Не солідно ж якось). Зате прямо під боком є Братислава - 75 км і ласкаво просимо! Отже, четвер, 27-ме вересня, близько 9-тої ранку. Струсили з себе залишки сну, випили чаю, нашвидкоруч спакували рюкзаки і побігли на метро. Метро доставило нас на вокзал, де ми успішно (хух, встигли таки!) сіли на автобус до Братислави. Трохи більше як півтори години в дорозі і вуаля - ми вже в аеропорту. Довгі години чекання, якісь непотрібні штемпселі на білети і ура, можна йти займати чергу на посадку :) От ми вже летимо в літаку. Години через дві ми вже на території Бельгії. Бельгія зустріла нас холодно. Доводилося втягувати голови в плечі і тремтіти від пронизуючого вітру. Автомат, в якому можна було купити білети, глючив не по дитячому, то ж перший шатл в місто ми упустили. Врешті автомат видав нам потрібні білети і, простоявши на вітрі і холоді зо пів години, жуючи єдину доступну на горизонті картоплю фрі, яка досить добре наповнювала шлунок і зігрівала руки, врешті сіли в шатл, який повіз нас в Брюссель. Як ви вже мабуть здогадалися, то був найвіддаленіший з усіх аеропортів і їхати прийшлось знову десь близько півтора години. Приїхали на вокзал. Але до місця, звідки їде наш автобус в Амстердам ще хвилин 40 пішки. А тут така дубаріна.. Вирішили добиратися транспортом. Зайшли на вокзал. І знову ці автомати.. Ми до них і так і сяк, а вони ноль реакції.. Вводимо початкову і кінцеву точки призначення, а нам вистрибує повідомлення, щось на зразок "є більш дешевший варіант", а де той дешевший варіант шукати вже не сказано. Думаємо, тре місцевих спитати. Підійшов Андрій до якихось двох чувачків, (благо, один з них трохи балакав англійською). Почувши, яка в нас проблема, сказав: "ми думаємо, що то безплатно". Ну ми такі переглянулися обоє о_О. І в чужому місті, в чужій країні ми проїхали декілька зупинок зайцями :) Не знаю, як би ми мали то пояснювати контролерам, але на щастя, ми їх не побачили :) А тим часом до відправки автобуса було ще дуже багато часу. Ми встигли на тому ж вокзалі купити листівки і на холодній мармуровій лавочці підписали їх і відправили своїм на Україну :)

Купили по якомусь чізбургеру, котлета всередині - гидота рідкісна, але, мабуть, краще ніж нічого. Зачекінилися на автобус, отримали номерки. Вже добряче стемніло, коли ми зручно вмостилися на кріслах і автобус рушив. Дві з половиною години і ми будемо в Амстердамі. Щоб ми не сильно розслаблялися, включили нам якийсь криваво-м'ясний триллер.. І от він, Амстердам! Але навіть це ще не кінець. Ще потрібно сісти на метро.. І знову ці старі-добрі автомати.. абсолютно унфройндліх :) Уявіть собі таку картину: близько півночі, ми намагаємося купити білет на метро в автоматі, нам це не вдається, ми втомлені, голодні, злі і недобрі а навколо нас всі починають.. бігти! Реально, як в кіно! Стада людей проносяться повз нас на великих швидкостях, просовують білети і зникають за турнікетами а ми розгублено дивимося одне на одного і тільки знизуємо плечима, не розуміючи що діється. А люди то все біжать і біжать, масово, глобально.. :) Ми вже хотіли піддатися стадному інстинкту і побігти за всіма, але відсутність білета і високі турнікети привели нас до тями. Підійшли до працівника метро, він нам дуже ввічливо і доступно все пояснив, наклацав потрібні білети, навіть тикнув пальцем на карті метро, де саме нам краще зробити пересадку. Хороший дядько. Вийшли з метро, хвилин 10-15 пішки і нарешті ми в готелі! Подивилася на годинник - близько половини першої ночі.  Давайте підіб'ємо підсумки по транспорту: метро-автобус-літак-автобус-поїзд-автобус-метро, та по кількості столиць, в яких ми були: Відень (Австрія), Братислава (Словаччина), Брюссель (Бельгія), Амстердам (Нідерланди). Ми задумались, а чи не простіше було б взяти білет з Відня прямо до Амстердаму? :) Але, мабуть, поки молодий, не варто шукати простих шляхів ;)

Амстердам

Хтось їде в Амстердам дивитися музеї, хтось курнути, хтось повитріщатися на Червоні Ліхтарі, хтось - вкусити забороненого плоду. Я ж їхала в Амстердам поїсти оселедця :) В інтернеті я вичитала, що саме тут він суперсмачний, суперніжний, ароматний, тане в роті, прям чудо а не риба :) А справжнім (українським) оселедцем я марила вже давно). То ж першим ділом ми пішли в супермаркет, купили продуктів і тут я побачила її! Велику банку з рибою! Андрій так скептично подивився і каже - забагато, не з'їмо. Але доля тої банки вже давно була вирішена, з'їли, ще й як з'їли! :) Поснідавши і сфотографувавшись в моднячих шторах, ми врешті пішли оглядати місто.

Моднячі штори

Сідаємо на метро і їдемо в центр.. Щодо метро, то воно тут таке ж як і автомати) Трошки підглючує час від часу і не завжди надписи на табло відповідають дійсності

Вийшли на потрібній нам станції і тут як на зло почав падати дощ. А це зовсім не входило в наші плани. Забігли в магазин перечекати дощ. Там подивилися на всякі сувеніри, купили листівки і пішли дивитися, що там робиться з погодою. На превелике моє здивування, сірі хмари вже розсіялися, дощ закінчився і навіть виглянуло сонце. Це все б нічого, якби погода не змінювалася так по сто раз на день :) Потім купили білети на кораблик по каналах з можливістю "входити-виходити" необмежену кількість раз впродовж всього дня. На борту кораблика підписали наші листівки

Наклеїли марки..

І оглядали місто..

Побачили цікавий базарчик, то ж на наступній зупинці покинули наш кораблик і пішли оглядати товар. І це виявилося дуже цікавим заняттям! Чого там тільки не було! І сувеніри і одяг і платівки, всякі запчастини, антикваріат, мотлох - всяка всячина, якщо в двох словах.

Кофешопи тут повсюди.. То так, до слова)..

В нас не було якогось конкретного плану, ми просто бродили вуличками, намагаючись відчути дух свободи :)

Перша асоціація з Амстердамом? Однозначно велосипеди! ТАКОЇ кількості велосипедів я ще в житті не бачила. Їх не просто багато, їх моооооре! Таке враження, що їх вдвічі більше ніж самих людей. Вони всюди - під кожним деревом, стовпом. Все, до чого можна пристебнути велосипед, обліплене двоколісним транспортом по саму зав'язку.

Я якось не очікувала побачити на вулиці Амстердама запряженого коня

Вивіска "смартшопу", правда гриби продавати тут вже заборонено)

Зручно, можна посидіти, відпочити..

 

Відправляємо листівки своїм на Україну :) Сподіваємося, долетять :)

Погулявши містом, повертаємося на кораблик, проте обираємо вже іншу лінію - новий маршрут

Після чергової зміни дощу на сонце, на небі з'являється веселка

А трохи згодом ще одна

Потім потягнуло Андрія на солодке - захотілося йому кексу! Ну то й купили шматок. На перший погляд кекс як кекс :) Про подальші дві-три години можете цікавитись в нього напряму)

Вечоріло. Поволі Амстердам почав змінювати своє обличчя.

 

Ми опинилися на вулиці Червоних Ліхтарів.. Мені цікаво було співставити десь чуте-бачене з реальністю. Приблизно все співпадало. Навіть не знаю, шкода мені тих жінок чи ні, їх ніхто ж там  силою не тримає, все добровільно і корисливо. В одній із вуличок, ніби з під землі, переді мною появилися троє.. кхм.. чоловіків у жіночих образах. І якось настільки несподівано, що я мало дар мови не втратила і заїкою не стала) Кажуть Амстердам - місто свободи. Я б сказала не так - місто молодих. Незалежно скільки кому років - всі тут відчувають себе молодими. Навіть в повітрі відчувається якась така атмосфера молодості, яку тут дуже швидко гроблять і втрачають) Але ота вся атмосфера, відсутність комплексів, прапорці кольору веселки, якесь воно все несправжнє, пусте, хочеться звернути в якусь тиху вуличку, подалі від такого життя..

  

Амстердам - місто швидко згасаючої молодості. Там цікаво, але повертатися туди ще раз я б швидше за все вже не хотіла.

А зранку на нас вже чекав Брюссель, але про це трохи згодом ;)

Lacrimosa. Wien-2012

Не довелося навіть нікуди далеко ходити - вони самі приїхали до нас! Lacrimosa приїхала у Відень з новим концертним туром "Revolution"! Це просто неймовірно! Радості моїй не було меж, не зважаючи на те, що вже двічі (в далеких 2008 та 2009-тих роках) я вже бачила їхні виступи "вживу". Декілька зупинок метро і ми вже зовсім близько біля клубного залу Szene. Я очікувала здоровенної черги до входу та великого скупчення людей і була дуже здивована, коли помітила лише невеличкі групки, які кучкувалися то тут то там. Ще мене досить здивувало те, що контингент людей тут був трохи інший, ніж років три тому у Києві - я не побачила тут  тінейджерів з розмальованими обличчями, яких у Києві була просто незліченна кількість. Було багато старших людей. Згодом в нас перевірили білети і впустили всередину. Жодної перевірки рюкзаків, жодних прощупувань на наявність якихось незаконних предметів - все це мене дуже здивувало. Ніякої тисняви, все культурно, то ж ми спокійнісінько зайняли стратегічно вигідні місця біля самої сцени і стали чекати :) І от почалося! Перші акорди і на сцену врешті вийшла моя улюблена група. Клас!

На концерт я йшла з надією зробити хоча б декілька вдалих і якісних фото. В результаті з фотоапаратом вийшла доволі цікава історія. Перед концертом шукала інформацію про те, заборонено фотографувати чи ні. Нічого такого не знайшовши, ми (а було нас двоє) сміливо пішли з фотоапаратом та ще й потягли з собою додатковий об'єктив :) Потім перед самим виступом біля сцени стала я тестувати, чим краще буде фотографувати. В результаті нас засікли і поцікавилися чи ми бува не з преси. Ми відповіли що ні. Тоді нам сказали, що фотографувати заборонено. Ну а ми їм "Ну ми ж не з преси і не професіонали та й фотоапарат старенький, так собі, напів-проф." (Nikon D40). То нам сказали: "ну добре, можете зробити 4-5 фото".. В результаті я захопилася і явно не вклалася в цей ліміт). А потім, коли можна було поспілкуватися/взяти автограф, тим же фотоапаратом мене сфотографували з Тіло. І тут охоронець, побачивши фотоапарат, знову каже: "професійним заборонено!". На що ми йому: "ми тільки одне фото, на згадку...". Дядько тільки посміхнувся нам і жодних спроб перешкодити нам не зробив :)

А потім Тіло оголосив коротку перерву, під час якої можна було поспілкуватися та взяти автограф, чим я успішно і скористалася :) 

 

Ось він - мій щасливий білет з автографом! :)

Після невеликої перерви виступ продовжився. Співала Анне. Не все так гладко було у її співі, але нічого... Після повільних пісень трохи почала відчуватися втома..

 

Але! Потім почалося щось просто неймовірне!  На "Ich verlasse heut dein Herz", здавалося, відкрилося друге дихання. І не закривалося вже до самого кінця :-Р Потім на додачу "Halt mich" та "Ohne dich ist alles nicht". А далі "Rote Sinfonie" і Tilo з гітарою в руках.. Ах!..

 
Це був чудовий вечір! Додому прийшли близько першої ночі, а вже зранку в нас були білети до Амстердаму. Але про це більш детально згодом ;)

Setlist

1. Lacrimosa Theme
2. Revolution
3. Malina
4. Schakal
5. Feuerzug
6. Lichtgestalt
7. If The World
8. Alles Luege
9. Tränen der Sehnsucht
10. Alleine zu zweit
11. Irgendein Arsch
12. Ein Hauch von Menschlichkeit
13. Komet
14. A Prayer for your Heart
15. Apart
16. Copycat
17. Refugium
18. Ich verlasse heut dein Herz
19. Am ende stehen wir zwei
20. Halt mich
21. Not Every Pain Hurts
22. Ohne dich ist alles nicht
23. Rote Sinfonie
24. Stolzes Herz
25. Der Morgen danach

В околицях Зальцбурга: Крижана печера Айсрізенвельт (Eisriesenwelt)

"..Tonight
We are young!
So let's set the world on fire
We can go brighter than the sun.."
(Fun)

В мене в закладках вже давненько була створена папка "Зальцбург і околиці", яка постійно поповнювалася інформацією про різноманітні цікавинки міста та прилеглих до нього територій. І от, врешті, випала можливість всіх їх відвідати. Я взялася складати дводенний план-маршрут. І так захопилася, що план вийшов просто таки непідйомним в силу своєї насиченості. Довелося його вкорочувати. Отож сьогодні плануємо оглянути Крижану печеру Айсрізенвельт (нім. Eisriesenwelt) - найбільшу льодову печеру у світі!

З самого ранку спакували всі овочі-фрукти-канапки-чаї (якими згодом і поснідали в дорозі) в здоровенний багажник орендованої машини і поїхали, коротаючи час балачками.  А навколо нас височіли гори..

Крижана печера знаходиться на відстані близько 45км. від Зальцбурга. Успішно проминувши Зальцбург, навігатор почав водити нас вузькими вуличками, допоки з вікна машини ми не помітили дуже красивий замок. Ним виявився замок Гогенверфен (нім. Festung Hohenwerfen), проїжджаючи повз який, ми з Ірою в один голос затарабанили щось на зразок: "Зупиніться! Ну зупиніться! Дивіться ж, який чудесний замок!" І коли зрозуміли, що рухаємося  до нього, то трохи заспокоїлися :) А от, власне, і він - середньовічний замок-красень Hohenwerfen! Ціни за вхід можна подивитись тут. При замовленні білетів онлайн можна зекономити декілька євро.

Крижана печера Eisriesenwelt

Детальну інформацію про печеру можна подивитись тут. Добирання до печери складається з декількох етапів: автомобілем можна заїхати достатньо високо - до автомобільної стоянки. Звідти треба підніматися пішки вгору (хвилин 10-15) до фунікулера, який підніме вас ще вище, а далі прийдеться йти пішки ще хвилин 15-20 вже до самої печери. Якщо в запасі є сили, бажання, здоров'я і багацько часу на додачу, то по вузьких доріжках можна піднятися і без послуг підйомника.

Залишивши машину на стоянці, піднімаємося вгору. По дорозі перед нами відкриваються чудові краєвиди від яких захоплює подих! Дуже шкода, що фотографії не можуть передати всього того, що здатні побачити очі.. 

Над нами нависали тонни каміння, під нами були ущелини і провалля, від яких відділяли лише дерев'яні поручні. Ногою зсуваєш декілька камінців і вони летять вниз, вдаряються об каміння, підстрибують і котяться далі. Мимоволі ловиш себе на думці, що достатньо одного невірного кроку і все може закінчитися дуже трагічно..

Холодне і чисте повітря п'янить. То справді важко передати словами всю велич, грандіозність і маштабність того, що бачили наші очі. Часом мені просто здавалося, що я задихаюсь і мені бракує повітря..

Йдемо через тунель, пробитий в скелі, слабко освічений ліхтарями. Де-не-де згори на голову ллються цівки води, падають на землю, утворюючи болото під ногами. Доводилося маневрувати і робити дрібні перебіжки, щоби не попасти під черговий водяний душ. Було весело :)

Наклацавши десятки фотографій, пропустивши повз себе вперед десятки людей, ми, врешті, зупинилися перед входом, за яким була захована чергова таємниця, завісу якої сьогодні ми спробуємо привідкрити.

Тримаємо білети напоготові. В передчутті побачити таку ж картинку на власні очі.

Нас було лише четверо - замало для повноцінної групи, тому нас долучили замикаючими до вже сформованої групи шумних школярів. Андрію (як замикаючому після замикаючих) доручили нести гасову лампу - лякати темряву світлом і заодно освітлювати нам шлях :)

А тим часом над входом красується надпис "Фото та відео заборонені". Це насторожує. Розчаровує і дратує.. І відповідно задає настрій екскурсії. І от ми заходимо всередину.. Навколо темрява, яку де-не-де слабо освітлюють декілька ламп. Під ногами цівками біжить вода. Холодно. Ну не те щоби зовсім холодно, але наявність теплого светра тішить. Все ж таки температура тут навіть літом тримається близько нуля. Через слабке освітлення і постійний рух вперед по сходах, практично нічого не вдається розгледіти. То тут, то там височіють льодяні стовпи, на яких мимоволі фокусується погляд. І тут я почала мало-помалу розчаровуватись - якось воно все не співпадало з моїми уявленнями про найбільшу у світі льодову печеру. Але.. але! Це був лише початок! ;)

Мене довго обурювала заборона фотографувати. Підозрюю, що зумовлена вона трьома факторами: 1. Безпека відвідувачів (ну з цим частково можна погодитися), 2. Безпека льоду (незрозуміло, як фотографування навіть без спалаху може якось нашкодити льоду?), 3. Комерція (купуйте наші листівки з фотографіями та сувеніри). Так як найважливішого фактору я не порушувала, оскільки йшла практично останньою, то дозволила собі побавитися у шпигуна - на ручних налаштуваннях, без спалаху в напівтемряві ловила момент, коли екскурсовод не зациклювався на обличчях своїх слухачів і тиснула кнопку фотоапарата. 

Довелося трохи пройтися сходами, перш ніж перед нами відкрилася справжня краса! Ми попали в крижане царство з крижаними фонтанами, водоспадами та химерними фігурами, які на короткий час підсвічувалися слабким пульсуючим світлом. Від цього створювалася ілюзія, що перед тобою стоять химерні крижані істоти, які от-от оживуть і зійдуть зі свого місця..

Звісно, фотографії бажають кращого.. Але все ж це краще, ніж взагалі нічого.

Добряче замерзла в руки і ноги, але не відмовилася б примкнути до наступної екскурсійної групи і зробити ще одне коло - можливо з другої спроби фотографії вдалися б трохи кращими :) 

А навколо гори і важкі хмари нависають над ними..

Спустились вниз, сіли в машину і поїхали. По дорозі знову зупинилися, аби сфотографувати замок

Похід в печери зайняв у нас непередбачено багато часу. То ж час їхати в Alpendorf - там будемо сьогодні ночувати. Залишили речі в номері і пішли трохи прогулятися. Буквально в метрі від асфальтованої дороги, між деревами, спеціально не вдивляючись, неозброєним оком знайшли гриба. Їстівного! А метрів за два - ще одного. Якщо прямо біля дороги на кожному кроці гриб, то що ж тоді робиться десь глибше в лісі? :)

Довгошерсті альпійські корівки. Вони, здається, з не меншою цікавістю розглядали нас. Металевий тросик знаходиться під напругою, в чому ми самі ненароком переконалися :)

Альпійський кіт на фоні альпійського села. 

"Спілкування між Небом і Землею" - як влучно підмітила Іра

Згодом повернулися в свій номер де за декілька хвилин провалилися у солодкий альпійський сон під трьома ковдрами :) Так закінчився перший день нашої подорожі околицями Зальцбурга. 

Продовження: Ущелина Liechtensteinklamm, Австрія >>