Я і моє життя: Братислава, якою побачила її я

Добратися до Братислави з Відня - це як раз плюнути - сів на поїзд, який за годину з копійками завезе мало не в сам центр столиці. Але не зважаючи на таку простоту, швидкість і відносну дешевизну добирання, за пів року перебування в Шенгені, попали ми туди тільки зараз. До слова, Відень та Братислава - столиці, відстань між якими найменша у світі - всього близько 70 км. Це як з'їздити зі Львова до Стрия :)

Ми почали вести планування наших справ. Корисна, до речі, штука. Так от, на ці вихідні ми запланували врешті поїхати в Братиславу. Але як на зло почав накрапати дощ. Ну але план є план - треба їхати :) Прямо на вокзалі купили білети, сіли в поїзд і поїхали. Не зчулася як заспала і проспала практично всю дорогу. Збудилася якраз тоді, коли перетинали "кордон" з Словаччиною. Ніяких затримок - поїзд спокійнісінько рушив собі далі - заледве встигла зробити знимку з вікна вагона. Жодних перевірок документів, багажу, фейс-контролю. Красааа :)

На вокзалі кучкувалася молодь з здоровенними туристичними рюкзаками: хто підпирав стіни вокзалу, хто просто розлігся на підлозі під накриттям, куди не заносило дощем. Ми акуратно їх обійшли, розкрили парасолю і пішли в дощ. Так стартувало наше знайомство з Братиславою. Ми навіть не дуже роздумували куди нам йти. Просто пішли вздовж дороги, перейшли і міст і опинилися на дуже шумній, проте безлюдній вулиці. Тісно обгороджена будинками по обидва боки, вулиця створювала собою якийсь особливий акустичний простір і коли на горизонті з'являлася машина, то утворювався такий шум, ніби злітав реактивний літак. І знаходячись на відстані декількох сантиметрів одне від одного - під одною парасолею, доводилося підвищувати голос і кричати прямо у вухо, інакше нічого не було чути :) Нарешті між, здавалося, суцільною стіною під'їздів і вікон з'явився провулок. Ми з радістю звернули в нього. І потрапили в гарне затишне місце - Грасалковичів або Президентський палац (Grasalkovičov palác, Prezidentský palác).

Грасалковичів (Президентський палац)

Так ми собі гуляли під дощем, розглядаючи архітектуру та фотографуючи всякі дивні штуки)

Трі прасятка! :) В мене відразу появилася велика симпатія до словацької мови :) Трохи схожа на польську, така ж "мяка" і приємна на слух. До того всього ще й зрозуміла! То ж я відчувала себе мало не як вдома :)

Вгорі над будинками з'явився Братиславський замок (Bratislavský hrad), який і став нашим орієнтиром.

А цю вулицю ми хотіли дослідити, але трохи згодом, після повернення з замку. Так того і не зробили. Ще раз переконуюся в тому, що не варто нічого відкладати на потім. Ех, слова-слова..

Вдалині появилася наша наступна ціль - НЛО (UFO). Це ресторан-оглядова площадка на висоті близько ста метрів - одна з цікавинок міста, що приваблює сюди туристів.

"Платне парковіско" то вам не хухри-мухри! :) Мені все більше і більше подобається ця мова!

І от ми впритул підійшли до Братиславського замку (Bratislavský hrad). Окрім нас там було ще досить багато люду - невеликими партіями їх доставляли сюди екскурсійні паровозики.

Біля замку є чудовий затишний парк. За доброї погоди там можна гарно провести час.

Прогулюючись під дощем біля замку, ми добряче нагуляли апетит. Вирішили спробувати словацьку кухню. А тут якраз біля замку, як за помахом чарівної палички, і ресторанчик. Але побачивши ціни, вирішили пошукати словацьких страв де інде :)

Вид на міст НЛО з мурів замку. А в цій літаючій тарілці знаходиться ресторанчик.

То ж вирішили піти. Підйом на оглядову площадку - 6.50 євро. Якщо ж йти в ресторан та замовити щось поїсти, тоді підйом безкоштовний. І ми виріши бути хитрими - піти в ресторан і вбити двох зайців одним пострілом: і пообідати, і безкоштовно подивитись на місто з висоти пташиного польоту. Але побачивши ціни, вирішили, що краще заплатити 6.50 за вхід, а поїсти десь в іншому місці :) Тоді ми ще не знали, що це найдорожчий ресторан у Братиславі :)

Піднялися ліфтом, потім ще декілька сходин і ми прямо на літаючій тарілці, з якої видно практично всю Братиславу!

Також можна скористатися безкоштовним біноклем. Оглядова площадка знаходиться під відкритим небом, то ж жодного захисту від вітру та дощу немає. Робимо декілька фото на згадку

Вид на Братиславу, звичайно, гарний, але чесно кажучи, я очікувала чогось трохи більшого. Але сюди варто піднятися, хоч би тому, щоби потім могти похвалитися - я був на борту НЛО! ;)

Спускамося сходами вниз, оглядаємо порожній (за винйнятком пари з дитиною) ресторанчик, сідаємо на ліфт та спускаємося вниз. Неопізнаний Літаючий Об'єкт випускає нас на волю.. А тим часом наші шлунки невдоволено бурчать. То ж ми попленталися шукати чим би то підкріпитися. І знайшличудову альтернативу дорогим ресторанам - столики на вулиці під накриттям.

То так класно було! Ми закуталися в теплі покривала, сьорбаючи гаряче капучіно, і слухали як барабанить дощ над головою і лиється з даху на землю.. Відразу стало тепло, затишно і дуже приємно.

А ще замовили традиційну тут страву - коліно. Одне на двох. Ну але ми ж не підозрювали, що воно буде таке ЗДОРОВЕННЕ! Хоч ми були і дуже голодні, і їжа була дуже смачною, але ми так повністю і не здолали його, оте коліно.. А тим часом повз нас проходили групки туристів, які здивовано і мало не облизуючись дивилися на наш столик :)

І тут я подумала собі, от добре було б, якби закінчився дощ, коли ми закінчимо з трапезою. І що б ви собі подумали? Так і сталося! Ситі по саму зав'язку, ми продовжили оглядати місто. А подивитись тут ще було на що

Екстравагантний пам'ятник. Цікаво, що ж він символізує?)

Оця "чебурашка" мені сподобалась найбільше

Трамвай відразу викликав спогади про Львів..

Хм.. Пам'ятник Сталіну. Поставили його зовсім недавно - в червні 2012 року

Прогулюючись біля набережної, побачили групу п'яних, веселих і буйних людішок, які дудлили з горла якусь спиртяку, голосно реготали і клянчили в перехожих гроші, простягаючи замість капелюха тапочок. Досить кумедно виглядало). Ну а поруч стояв пам'ятний якійсь, мабуть, тендітній феї.