Так як на днях Андрій мав здавати на австрійські права (практичну частину), то ми вирішили взяти машину на прокат - для тренування і розминки :). А тут якраз і небо прояснилося - можна було виїхати кудись за місто і спостерігати, як падають з нічного неба персеїди. То ж взяли машину ввечері, поєднавши приємне з корисним: вночі - метеори, зранку - дослідження ситуації на дорогах.
Машину взяли о 20.00, але зрозуміли, що надто втомлені, щоби кудись їхати. Накрутили будильник на другу ночі і провалилися в глибокий сон.. Задзвонив будильник. Трохи неохоче виповзли ми з ліжка, попили гарячого чаю, вдягнули теплий одяг, сіли в машину і поїхали. Навігатор час від часу збивався і це дратувало. І взагалі, спросоння в салоні машини відчувалося якесь напруження, яке не давало повністю розслабитися і отримувати задоволення. Виїхали за межі Відня. Закінчилися і ліхтарі на обочині. Включили дальнє світло. Зрідка повз нас проїжджали одинокі авто, але вже за мить зникали з поля зору.
Ми планували з'їхати на якусь безлюдну поляну, подалі від магістралі, але це виявилося не так то просто. Бо тут все засаджене якоюсь живністю, відгороджене і є чиєюсь власністю. Туди, куди заїхали ми, все було засаджене кукурудзою. Стояла табличка "в'їзд заборонено". Ну але ж мали ми десь дивитися на ті персеїди, нє? Ну то ми і припаркувалися збоку з надією, що з тої кукурудзи не вибіжить сторожова собака-баскервіль і не повідгризає нам голови). Трохи приспустивши спинку переднього крісла, всілася на ньому "по-турецьки", лягла спиною до лобового скла, таким чином, що дивлячись через скло вгору, бачила все небо як на долоні. І максимально зручно і комфортно і не треба мерзнути на вулиці з задертою до неба головою :) Серпень-серпнем, а ночі то холодні вже.. Просто фантастика!
Є щось захопливо-містичне у нічному зоряному небі. Щось таке, що приковує до себе погляд і зачаровує. Зразу згадалося дитинство.. Безтурботні літні ночі, дві старі височенні груші, що закривали собою чверть неба, всіяного сузір'ями.. Тоді ще я нічогісінького не знала про якісь там персеїди, я вірила, що то падають зірки і загадувала бажання. Гарні були часи.
Отак ми чекали-чекали, а вони все не падали.. І перш ніж пролетіла одна персеїдина, вже пройшов добрячий шмат часу. Ми вже навіть не певні були чи дійсно то метеор з сузір'я Персея, чи може якийсь інший, зальотний, але бажання, як в старі-добрі часи, я таки загадала) То ж за довгий час вглядання в небо ми помітили лише два спалахи. Якось малувато, але все ж.. :) Вийшла з машини розімнути ноги.. Десь далеко вдалині мерехтіли дрібні вогники міста.. Навколо ж нас - тиша і легкий шум листя кукурузи.. І тут я собі згадала Стівена Кінга і його "Дітей Кукурудзи".. Чесно кажучи стало трошки моторошно і я вже стала більш уважніше прислухатися до кожного шелесту :) За стоянку в недозволеному місці нас ніхто не оштрафував, то ж ми поїхали назад, до Відня. Вже починав сіріти ранок.. Як же я люблю ранкові безлюдні вулички міста! Ми ще трохи покаталися і вирішили піти ще трохи поспати перед новою поїздкою. Про яку можна прочитати ось тут. Тільки голова торкнулася подушки, ми миттєво провалилися у сон.
Немає коментарів:
Дописати коментар