Венеція

"А десь пливе Венеціяяя. Виноо, дівчата, спеції-і.
Там люди не сумуюють, Там співають, там танцюююють..."

Армада "Венеція" 

Це щось просто неймовірне, ми їдемо у Венецію! До цього часу Венеція була для мене надзвичайно унікальним містом: місто - мрія, місто - казка. Щось нереальне, недосяжне і фантастичне. Місто, про яке спершу слід довго мріяти, потім довго планувати поїздку, смакуючи підготуваннями і приготуваннями).. Для мене Венеція - не просто місто, а ціла країна. Казкова, самостійна і незалежна :) Спочатку все так і йшло, повільно, по плану, а потім р-раз – Андрій приходить до хати з квитками :)..

 

Їдемо поїздом. Білети підібрали так, щоби для огляду міста залишилась максимальна кількість часу: приїжджаємо о 3-тій ночі в суботу, їдемо геть вночі о 1.30  в неділю. В результаті: трохи менше доби (22 год) на огляд міста + 14 годин їзди в поїзді. Це здалось нам гарною ідеєю. В суботу купили карту Венеції а заодно і здоровенну карту Європи, на якій тепер будемо позначати всі міста, містечка і села, які ми відвідали. Купили їжі в дорогу, вдома наготували канапок і почали пакувати рюкзаки. 

Местре 

З аргументацією «а мало що..», на вокзал приїхали завчасно, то ж довелося трохи чекати. Вже в поїзді чекання продовжувалося - сталася якась поломка.. То ж рушили з 20-хвилинним запізненням..  Місця в купе комфортні, але як би там не було, спати в сидячому положенні досить таки не зручно. Але не критично.  Час пройшов, як на мене, досить швидко.  То ж близько третьої ночі ми зійшли з поїзда на станції Местре (материкова Венеція).  З цієї станції до острівної Венеції залишалось кілометрів десь близько 10. Якось важко було усвідомити, що зараз ми в іншій країні, в Італії. 

Перше враження від Італії було негативним: на вокзалі ВСЕ закрито, нічого не працює: ні інформ бюро, ні каси, ні зали очікування, ні туалети.. Все закрито.  Під залом очікування на підлозі спало з десяток сумнівних осіб, дорослих в перемішку з дітьми, то тут, то там кучкувалися якісь підозрілі смуглі  типи і косо дивилися на нас. Повз нас непевним і нетверезим кроком пройшло троє дівчат. Чи то алкоголь, чи то травка заносила їх з сторони в сторону,  не даючи рухатися прямо. Мою романтичну налаштованість як рукою зняло, ідея йти пішки 10 км під нічними ліхтарями по мості відпала сама собою. На щастя, випадково ми натрапили на автобус, що їхав до Венеції і нам не прийшлося стовбичити на вокзалі 2 години в очікуванні поїзда в тому самому напрямку!

Венеція

В автобусі було досить багато людей. І зовсім не туристи, а так, місцеві.. Навіть не скажеш, що то 3-тя ночі.. В автобусах купа сміття, групки молодих людей щось голосно обговорюють на італійській, при тому голосно регочуть. Все таки дивно трохи :) 10 хвилин їзди і ми у Венеції! Вийшли на авто вокзалі. Там же, так сяк розібравшись з автоматами, купили проїзний на добу. Сіли на перший-ліпший вапоретто - маршрутний теплохід, він же єдиний вид громадського транспорту в острівній Венеції. Чесно кажучи, спочатку це було досить страшно: ніч, темно, лише вдалині маячили вогники ліхтарів, кораблик розгойдувало зі сторони в сторону, гальмував він взагалі доволі специфічно, видаючи зловіщі звуки, за бортом пінилася темна чорна вода..

Я страшно боялася, що мене почне закачувати на тих корабликах, але виявилося що ні - з часом мені навіть почали подобатися плавні коливання під ногами :) Вийшли на зупинці Сан Марко. Зробили декілька фото:

Гондоли ще сонно похитувались на хвилях - ще рано, ще не час... Але вже зовсім скоро у них почнеться насичений робочий день..

Венеція прекрасна зранку! Чарівна і неповторна! Коли ніч тільки-но починає відступати, коли починає сіріти ранок..

Коли на головній площі - ні душі, коли місто твоє, хоч на годинку, але тільки твоє, і ти не ділиш його більше ні з ким.

Ми довго гуляли по площі, дивились, як зникає ніч, слухали як кричать чайки.. І лише з появою перших людей ми залишили площу, звернувши в одну з вуличок.. А вулички перетинались між собою, перетинались каналами і мостами, а ми блукали ними, розглядаючи вітрини.. Одним з перших корінних жителів Венеції нам зустрівся щур. Він явно не був радий гостям: побачивши нас, він стрибнув у воду і поплив..

Біля будиночків припарковані.. човни!  Тут навіть таксі є! :) На спец човниках так і пише: "Taxi"

По вулицях було досить багато сміття, що мене дуже дивувало.. Але згодом я зрозуміла, хто в тому винен. Чайки. Вони не гірше за бомжів копирсалися в смітниках, розриваючи кульки і розносячи їхні нутрощі на пристойні відстані.. Потім здіймався вітер і всякі огризки газет та кульків, гнані вітром,  кочували собі далі..

 

У Венеції дуже довірливі горобці. Чи то правильніше сказати дуже наглі. Спочатку трохи боязко беруть крихти з рук, а за хвилину вже безпардонно лізуть в тарілку і крадуть спагеті.. доводиться прямо таки відбиватися від них.. Так що ми спробували справжню італійську пасту та піццу. Нуу.. насправді нічого надзвичайного :)

Ми вивчали її з середини. Хотіли дослідити повністю. Побачити її такою, яку ніколи не покажуть туристам екскурсоводи.. Ми петляли вузенькими вуличками, часом настільки вузькими, що не те що розминутися, розвернутися в них було неможливо!

Ми потрапляли в тупики, вертали назад, виходили до сходів, які вели у.. воду - знову верталися, обираючи інший шлях лабіринту.

Ми були втомлені..  Але ми не могли собі дозволити вбивати час, подібно цьому милому створінню :)

Смаоагдового кольору вода приковує до себе погляд, але темно-бурі папоротеподібні водорості трохи відлякують ..

 

Тут є навіть заправки для корабликів - все як у реальному світі :)

 

Морські гіганти..

До обіду головна площа міста встигла вщерть наповнитись людьми. Їм не пощастило так, як нам - вони не бачили ранкових сутінків на порожніх вулицях і не чули тої благодатної тишини, час від часу пронизаної криками чайок. Все, що їм залишиться, що вони зможуть забрати з собою - тільки гора фотографій з сотнями чужих невідомих облич на фоні історичної архітектури :)

Спека, шум, штовханина.. А зранку ж тут було так тихо і спокійно ;)

Леви, вони ніколи не дадуть нам забути про рідний Львів! :)

Ми поверталися на вокзал в Местре, коли вже почало темніти.. Підходив до закінчення день і підходила до логічного завершення наша мандрівка.. 

Венеція! Місто-казка, місто-мрія! Сюди потрібно приїхати і прожити один повний день. Не більше. Інакше вся чарівність, казковість і таємничість міста розвіється і зникне ;)

Десята вечора. Ми знову в Местре.. Мені пощастило, я встигла прямо перед закриттям (!) сходити в туалет на вокзалі. Ще й побалакала з працівником: "сі" (так) і "ґраціа" (дякую). Таке враження, що після 10-тої в людей відпадає необхідність в туалеті.. Жахіття.. До поїзда ще 3.5 години! Холодно... Як ви вже, мабуть, здогадалися, зал очікувань ВЖЕ теж закритий. На перонах замість нормальних лавочок - здоровенні мармурові плити. Добіса холодні. З одного боку шалено ниють ноги, а з іншого - не хочеться відморозити собі п'яту точку опори.. Сідаємо на рюкзак.. Так трохи краще.. Рахую кожну хвилину.. Хочеться заснути і прокинутися вже у теплому ліжку.. Сидіти вже нема сили, піднімаюся, а ноги не слухаються. Поїзд наш теж приїхав не на той перон, що був вказаний на табло. Як в одній з пісеньок гурту Мері: "Усе могло бути дуже сумно, Якби не стало так смішно". В поїзді всі в купе дуже швидко відключилися у сні.. Тільки я одна довго мучилася і десь тільки аж під ранок заснула на колінах в Андрія..

А потім ми відсипалися цілий Божий день :)