Нарешті невідомість закінчилася. Останній тиждень був присвячений пакуванням валіз, вичитуванням списку необхідних речей та їх пошуку. То ж валізи спаковані, документи зібрані, план складений. В аеропорті довелося чекати лишніх 40 хвилин до початку реєстрації. Я зацікавлено спостерігала за процедурою перевірки і зважування багажу. Це цікаво :) Пройшовши реєстрацію, довелося знову ж таки хвилин 20-30 сидіти і чекати на автобус, що підвозить пасажирів до літака. Так як повітряним транспортом я не користувалася ще ніколи, то все для мене було новим і цікавим :) Інші ж люди явно нудилися і коротали час читанням газет чи балаканиною по телефону :)
І от відчинилися двері до яких під'їхав автобус...
По сходинках ми піднялися на борт літака і зайняли свої місця. Це було якось незвично :)
Салон літака здавався таким мініатюрним, майже іграшковим (Я ж то уявляла собі таку здоровенну махінерію, як ото у фільмах показують :) ) Симпатичні стюардеси-австрійки на мигах показували як користуватися ременями безпеки та демонстрували всякі брошурки... І от за вікном спочатку повільно, а потім все набираючи обертів, закрутився пропелер нашого літака і ми... поїхали. Отак їздили ми, петляючи, досить довго. Складалося враження, що то лінивий залізний птах тягне час, розминаючи свої закостенілі крила, щоби злетіти в повітря.. Салоном трохи труснуло і, врешті, ми почали підійматися..
Різка зміна тиску відчувалася дуже чітко і мені було трохи страшнувато задумуватись над тим, як на це відреагує мій організм :) Але він справився :) Злітаючи вгору, мені чомусь здавалося що я, навпаки, падаю, а не піднімаюся). Заклало вуха і здавалося, що всі внутрішні органи зрушилися зі своїх звичний місць :) Голова, здавалося, збільшилася вдвоє :) Одним словом, відчуття були не надто приємні :) Коли ми летіли в хмарах, за якими нічого не було видно, а літаком трохи хитало зі сторони в сторону, я зауважила, що саме так і починаються всі повітряні фільми-катастрофи :)
Коли летиш у хмарах, складається враження, що ти взагалі не рухаєшся, а висиш у повітрі. А густі хмари під тобою видаються нічим іншим, як засніженим полем. Так би вийшов з літака і пройшовся по ньому :)
Всі коротали час читанням газет та попиванням чаю і покушуванням вафельок і яблук, які розносили стюардеси, а я прилипла до вікна і спостерігала за тим, що робиться внизу.
Незчулася, як вже потрібно було готуватися до посадки. Час пролетів дуже швидко. Знову ті неприємні відчуття у голові.. Земля ставала все ближчою і ближчою, дерева і машини ставали все чіткішими та більшими.. За вікном шасі черкнули об асфальт, літак, покружляв ще трохи і, врешті, зупинився.. І фото на пам'ять :)
Далі був штамп у паспорті про прибуття.. Потім ми пішли, в прямому розумінні слова, виловлювати свій багаж :) Не з першого разу побачили вихід, зате елегантного таксиста-зустрічаючого з табличкою "BUDAY" помітили відразу :) Таксі привезло нас під самі двері будинку.. І вже за декілька хвилин, отримавши ключі та залишивши речі, пішли в магазин за продуктами. Вечоріло.. Розпакували валізи. Так закінчився наш перший "віденський" день...
