Ґрац (Австрія): дощ, замок і марихуана

Ранок обіцяв бути сонячним і теплим. То ж вирішили їхати в Ґрац. А це трохи більше як 200 км. Кинули в рюкзак декілька яблук і шоколадку, захопили з собою фотоапарат і швидким кроком пішли на вокзал. Довелося трохи почекати на свій поїзд. Коротали час, попиваючи гарячий шоколад та налаштовуючись на позитив і вдалу мандрівку. Над'їхав поїзд і вже за декілька хвилин ми вкотре знову відчули себе туристами :). Але чим дальше ми віддалялися від Відня, тим густішими ставали хмари і похмурішим ставало небо. А згодом і взагалі почав накрапати дощ, що якось мало тішило. Бо в нас не було ні дощовиків, ні парасолі, ні навіть капішонів. Отак ми собі і їхали "на удачу". Поєднювали корисне з приємним: штудіювали німецьку і милувалися видом з вікна..

Поїзд мчав, бувало, 140 км/год. І час від часу різко гальмував з невідомих нам причин. З незвички почало злегка підтошнювати, то ж ми відклали німецьку. І все обійшлося :) І от почалися гори за вікном! Така краса!

Час від часу появлялися дуже гарні замки і церкви, але, нажаль, при швидкому русі поїзда їх не завжди вдавалося вдало сфотографувати.

Дві з половиною години минули дуже швидко і настав час виходити з теплого вагона.. Дивлячись на погоду за вікном, цього абсолютно не хотілося робити... Наші легкі курточки не захищали ні від дощу, ні від холоду, ні від сирості. Зіщулилившись, втягнувши голови в плечі, мружачись від дощу, яким вітер вдаряв у очі, ми швидко попрямували в напрямку своєї цілі.

По дорозі якось так неохоче я діставала фотоапарата, все хотіла "залишити на потім", або ж (абсурдна відмазка) "сфотографуємо, як будемо повертатися" :) Але як показує практика і досвід, "другого разу" може не бути, тому краще ловити момент.

Типовий міст закоханих з хмарою найрізноманітніших і незвичних колодок.

А на горизонті вже появився наш головний орієнтир - годинникова вежа.. Але до неї ще був добрячий шмат дороги..

А дощ все ніяк не хотів заспокоїтися.. Куртка вже добряче набрала вологи, руки замерзли і ще на додачу до того всього ем.. хотілося в туалет. І, о щастя, як за помахом чарівної палички, за черговим поворотом я побачила омріяну кабінку :) Здавалось би, до чого тут це? Але зачекайте :) Підходимо ближче. Біля кабінки стоїть хлопець. Залажу в кишеню в пошуку монеток. Хлопець дивиться на нас і каже "Прівєт". Щиро дивуюся, звідки він знає, що ми, припустимо, не австріяки? Простягаємо йому 1 євро за вхід в туалет і тут настає його черга дивуватися. Видає: "Маріхуану бірьотє?" і перебирає в руках кульочок з якоюсь сушеною травою.. І тут знову настає моя черга дивуватися: моє лице округлюється від подиву, появляється дурнувата посмішка і я йому: "найн, найн, данке!" Видно переплутав нас з кимось, бідака. От що називається, опинитися в правильний час в потрібному місці  :)

Магазин Сваровскі зваблював відточеними гранями своїх статуеток, в яких так гарно заломлювалися сонячні промені..

І от нарешті ми біля підніжжя замкової гори. Поволі піднімаємось дорогою вгору. І тут перед нами появляється чудова алея сакур! Прямо як у казці!

 А дощ все не зупиняється.. 

З вершини гори відкривається чудовий вид на місто:

 

 

 

Спускатися з гори було проблематично, бо дощ вже не просто падав, а щедро лив.. То ж ми спустилися разом з якоюсь  екскурсійною групою на фунікулері. Вього 3 хвилини їзди за 3.80 євро. Отак от :)

 

 

Не зважаючи на дощ, наша мандрівка вдалася! Дощ навіть додав якоїсь такої ізюминки, якої часто не вистачає ;). Ми сіли в поїзд і він повіз нас додому, якщо можна так сказати. А за вікном знову пропливали гори і краєвиди нечуваної краси :)

Втомлені і голодні, ми активно наминали печенюшки, йогурт, хліб і сир, куплені на вокзалі в магазині. Ще купили ковбасу, але вона якимось дивом зникла, востаннє вона була помічена на касі, а потім її вже ніхто не бачив... Отакі от чудеса :) 

То був гарний день: з гарним початком, гарним наповненням і гарним закінченням. Ура! :)