Лазанка в "Чарівній Долині"

Підбив мене Андрій поїхати разом з ним та з працівниками Софт Серву в "Чарівну Долину" на лазанку. І я взяла і погодилась, а думала, що після екстріму в печері Млинки більше на такі поїздки не поведуся :) Замовили маршрутку з номером 25 і поїхали :) По дорозі, підбираючи ще одного працівника, зайшла жіночка і всесь салон дружньо почав їй пояснювати, що маршрутка їхатиме не по маршруту. Жіночка, мабуть, все-таки не повірила, проте, вагаючись, покинула салон :)

І от ми приїхали. Трохи прогулялись, подивились на озера, тенісні корти, майданчики для пляжного волейболу, накрили стіл, поїли і стали чекати Інструктора, без якого, власне, лазання відбутись не могло. А він все не приходив). 

Є три різні маршрути з трьома рівнями складності:

1. Жовтий - простий (для малюків і для мене :) )
2. Червоний - середній 
3. Синій - складний

Для початку пройшла я невпевненою ходою частинку жовтого маршруту. Дивлячись як гасає по ній малеча, вирішила що і мені буде це під силу.

Без страховки і без падінь 1,5 – 2м. над землею це вже маленький прогрес :).

Боялась, але все ж вирішила піти і на "червоний" середньої складності маршрут. Для початку потрібно було одягнути відповідне спорядження, потім піднятись хиткою драбиною, правильно прикріпити страховку і все.. вперед! Вже з перших кроків почались перші труднощі , перші падіння і перші спроби піднятись на попередню позицію.. Руки надто швидко втомлювались, синяки надто швидко набивались) Як не дивно, страх висоти в мене не появився - впевненість що страховка не дозволить поламати руки-ноги робила своє діло. Декілька разів зривалась, але умудрялась вилізти назад на ті підступні нестійкі дерев`яні квадратики. І, о чудо! Мені вдалося пройти до наступного пункту призначення! :) Перепочивши, вирішила долати і цей маршрут..

Перші кроки :)

Ну дуже вже специфічне пересування :)

Знову на ногах :)

От як треба пересуватися! Найскладніший маршрут! Андрій просто молодець! :)

Інструктор Макс

Другий маршрут мені подолати так і не вдалося.. Буквально декілька метрів залізного тросу відділяли від мети. Але руки надто втомилися від "піднімання" після "зривань".

Здавалося ось-ось дістанешся рукою дерев`яної площадки, але не тут то було), з`їжджаєш і повертаєшся на початок, повисаючи в повітрі...  Відчуваєш себе жучком, який перекинувся на спину і безпорадно перебирає лапками повітря, намагаючись перекинутись :) Образливо, злишся сам на себе, але нічого вдіяти не можеш)

Після декількох невдалих спроб всілася на площадку і стала чекати коли мене звідти заберуть :)

А забирати мене звіди, власне, ніхто особливо і не спішився :) Інструктор був один і то нарозхват :) 

Як виявилося, в практиці Макса я була тільки третьою особою, яку треба було рятувати)))

 За його словами, в тому був навіть деякий плюс: "зато спустишся по-особливому, не так як всі :)". 

 Він дуже швидко, практично за декілька секунд подолав відстань, на яку я потратила безліч сил і часу, довго чаклував над моїм спорядженням, зав`язував якісь химерні вузлики, щось відщіпав, щось защіпав і в кінцевому результаті я опустилась на землю, за що йому велике персональне "Дякую"! :)

Насправді я провела гарно, цікаво і корисно день. Щось трохи вдалося, щось ні, але взагальному враження тільки позитивні. Андрію, дякую тобі за це! =)

Блііін.. Тепер прийдеться тренувати руки-ноги, приїхати сюди ще раз і пройти синій маршрут :)

Майже колективне фото :)

Повертаємось до Львова!