Рим. "Сонячна Італія"

..Боги прокляли спятивший Рим

Город брошенных женщин и калек...

Ария

Рим це не лише Колізей, древні руїни та багата архітектурна спадщина. Рим - це те місто, в якому творилася історія людства, яке свого часу задавало тон у світі.

Що таке два неповні дні для Риму? Це дуже мало. За бажанням можете закидати нас тапками: нічого побачити не встигли, атмосфери міста не відчули, все галопом і взагалі все не правильно. І знаєте, десь в глибині душі я з вами і погоджуся. Але (тут ви можете вдруге закидати мене тапками) в мене і не було бажання довше оглядати Рим. Якось не пішов мені Рим.. А все чому? Мабуть вкотре вже уявне і вимріяне не витримало зустрічі з реальністю. Але давайте не будемо забігати наперед..  

Готель ми взяли не в самому серці Риму, а десь так, грубо кажучи, в апендиксі, тому до самого серця добиралися досить довго. Автобус, потім метро. В метро (а ми вже добре були наслухані про римських злодюжок, тож тримали вуха востро) якийсь підозрілий мужичок з поганеньким акторським талантом рванув прямо перед нами до турнікетів, створюючи штовханину та метушню. Не знаю, правда, на що він розраховував, але підозрюю, що його план провалився, бо все наше залишилось при нас. Потім на пероні він так "незапально" з-під лоба слідкував за нами, але коли в один прекрасний момент наші погляди зустрілися, він вирішив, що палитися далі якось не тойво, і почав пробиратися крізь натовп в протилежний кінець перону, час від часу зиркаючи на нас. На гарячому я його, звісно, не зловила, але те, що на злодію і шапка горить - чиста правда. 

Ми вийшли з підземки на свіже повітря і опа! прямо перед нами появився Колізей! 

Це було трохи несподівано і без підготовки. Зазвичай, до таких культових споруд підходиш здалеку.. Спочатку з-за будинків бачиш лише "верхівку", потім по мірі наближення "ціль" більшає, промальовується все чіткіше та яскравіше, ти наче роздягаєш її очима від обгортки -маєш час уявити собі, якою ж вона виявиться насправді.. А тут хопа! Вийшов і прямо перед тобою Колізей. Жоднісінької інтриги ;)

Як і очікувалося, людей там мооооре. Черги до входу довжелезні.. Проте і рухаються вони доволі швидко. Тим часом Анна позує мені для фотографії..

Отож, Колізей. Одна з найбільш впізнаваних споруд у світі. Ми вистоюємо чергу, купуємо білети (в які входять і оглядини Форуму). Заходимо всередину. Я трохи розгублена. Почуваюся дещо обманутою і розчарованою. Важко пояснити чому. 

Ось так виглядає Колізей  (раніше Амфітеатр Флавіїв) зсередини - найбільший амфітеатр Стародавнього Риму, символ імператорської могутності. 

Колізей являє собою еліпс, в центрі якого розміщена арена, він міг вміщати в себе до 87 000 глядачів. Під ареною розміщали клітки для хижаків.  На сьогоднішній день він втратив дві третини своєї первинної маси..

Колізей був найбільшою фабрикою убивств в імперії. Офіційне відкриття амфітеатру тривало сто днів і було омите кров'ю сотні гладіаторів та декількох тисяч диких звірів. У 405 році гладіаторські бої були заборонені, як несумісні з духом християнства.

А тим часом почав падати дощ. Навіть не дощ, а справжня злива, яка ніяк не хотіла вщухати. Ми сховалися під накриттям амфітеатру. Зручно вмостилися на його теплі кам'яні брили. Від землі все вище і вище починала підніматися приємна прохолода і свіжість. Ми нікуди не спішили, то ж можна було спокійно посидіти собі і думками перенестися в історичний час розквіту Колізею - трагічного пункту призначення для тисяч людей, чиї життя тут жорстоко обривалися.

Здесь по праздникам ходят смотреть,

Как в агонии бьется человек,

Как пирует свирепая смерть

В желтом круге арены.

Ария

З Колізею бачимо храм Венери і Роми (італ. Tempio di Venere e Roma) - колись найбільшу релігійну споруду стародавнього Риму.

А також і Тріумфальну арку Костянтина. 

Врешті дощ закінчився. Чергова культова споруда залишилась в минулому. Але якоїсь ейфорії чи радості це не додавало. І це насторожувало. Щось було не так або зі мною, або з Колізеєм :)

А далі ми просто пішли навмання. Рим - це таке місто, що куди не повернеш, всюди натрапиш на історичні пам'ятки. 

Руїни древнього Риму.

Вітторіано (італ. Il Vittoriano) - монумент на честь першого короля об'єднаної Італії Віктора Еммануїла II. 

Санта Марія ін Арачелі (італ. Santa Maria in Aracoeli) - Церква святої Марії на небесному вівтарі, що знаходиться на вершині Капітолійського пагорба в Римі. До церкви ведуть 124 сходинки. 

Було вже близько шостої, то ж на Форум ми не потрапили. Ну нічого, ще завтра маємо цілий день. Потрапимо обов'язково.  

Ще одна споруда з колонами. Вже і не знаю, чи вона теж древня, чи сучасна, лише зроблена під древню.. Я вже геть заплуталася. Рим настільки великий, настільки густо заповнений історичними спорудами, що просто губишся в ньому і потопаєш.

Два небесні шляхи, які перетнулися над Римом..

Наступний день ми вирішили розпочати з Ватикану, але це буде вже зовсім інша історія. А після знайомства з Ватиканом ми продовжили наше знайомство з Римом. Сьогодні, нажаль, погода вже не була такою сприятливою як вчора. Від вечірньої прохолоди і зливи не залишилось і сліду. Хмари розвіялися і сонце почало немилосердно палити.

Замок Святого Ангела (італ. Castel Sant'Angelo). Був спочатку гробницею, потім резиденцією пап, сховищем їх цінностей і одночасно в'язницею. В наш час є музеєм.

Натрапили на музей Леонардо да Вінчі. Не змогли пройти повз. Практично всі механізми, наявні у виставці, можна власноручно запускати і слідкувати за результатом. Проте все ж я очікувала від музею трохи більшого.. А от Анні явно сподобалося, що все можна почіпати ручками :)

Отак ми гуляли містом без конкретної мети..

Куди хотілося, туди і повертали, що хотіли, те і оглядали.. І в цьому була якась краса, бо не потрібно було ганятися за сімома зайцями відразу :)

Площа чотирьох фонтанів. Чотири фонтани (італ. Quattro Fontane) - невеликий ансамбль з чорирьох фонтанів, вбудованих у мури навколишніх будівель в Римі.

Богиня Юнона.

Площа Республіки (італ. Piazza della Repubblica). У центрі площі розташований фонтан Наяд.

Санта Марія дельї Анджелі е деї Мартірі (італ. Santa Maria degli Angeli e dei Martiri) - церква, присвячена Богородиці, ангелам і мученикам у Римі. Церкву побудовано, ймовірно, за проектом Мікеланджело. 

Це прогулянка Римом коштувала нам практично всіх сил і натхнення. І коли у однієї з вуличок я помітила знайомі обриси Колізею, то мало не засяяла від щастя, бо це означало, що мандрівці прийшов кінець :)

Ми намотали багато кілометрів, багато побачили, але ще більше всього ми НЕ побачили. І від цього трохи сумно. Не знаю, можливо колись ми знову захочемо побачити Рим, побачити не побачене досі, але то буде вже зовсім інша історія ;)

Попереднє: Неаполь                                                                                    Наступне: Далі буде..

Неаполь. "Сонячна Італія"

Сьогодні трохи відпочинку і моря. Багато багато моря. А коли сонце почне сходити з розуму, поїдемо до Неаполя. Не те, щоб я марила Неаполем.. Марила я Помпеями. А так як вони зовсім поруч, то Неаполь автоматично потрапив у категорію "треба їхати і дивитися, вдруге ж заради нього  в таку далечінь не попремося ж!". Мандруючи Італією ми переконалися в тенденції: чим далі на Південь, тим біднішою стає Італія. Біднішою і небезпечнішою. Неаполь мені не сподобався. Абсолютно. Можливо, ми бродили не там, де потрібно, можливо настрій був не той, що потрібно, але тим не менше..

Коли ми лише під'їжджали до міста, погода зіпсувалася, важкі чорні хмари закрили сонце і важко та загрозливо нависли над Везувієм. І все,  що кидається в очі, було облупленими сірими будинками - оку ні за що зачепитися. Вже тоді від Неаполя повіяло ворожістю та депресивністю.. А тим часом з вікна готелю похмурий потяг похмуро котився по колії, транспортуючи в похмуру невідомість своїх пасажирів.. Вловили настрій? ;)

Ми були голодні, а поруч не було нічого. Лише одне кафе, воно врятувало нас від голодної смерті :) Ми особливо не перебирали харчами, бо хотілося наповнити свій шлунок будь чим, але прямо вже. Але все виявилося не просто. До сьогодні я свято вірила, що такі слова як "вотер" або "еплджус" є загальновідомими, але не тут то було.. Але нехай. Головне, що принесли поїсти. І знову піцца.. Я вже починаю марити банальним овочевим супом :)  Почався дощ. Звечоріло. Залишимо Неаполь на завтра.

І от завтра настало. Поїхали машиною до центру. Довго петляли, допоки знайшли місце для паркування. Відразу прибіг якийсь мужичок і настирливо жестами "допомагав" припаркуватися. Ну, така в нього робота, подумала я, от він і старанно її виконує.. Як виявилося, то була не робота, а лише підробіток. Бо той мужичок виявився звичайнінсіньким халявщиком, що люблять робити гроші з повітря. Далі він став вимагати гроші за допомогу, про яку його ніхто і не просив. Але так як він не розумів англійської, а Андрій італійської, то порозумітися було важко і уступливий дядько відразу зменшив свій гонорар, лиш би хоч щось перепало :) В результаті залишили йому єврик, а то мало що.. Не хотілося б потім побачити свою машину з візерунком, нацарапаним цвяхом.. Пішли оглядати місцевість..

Кастель-Нуово (Castel Nuovo; "Новий замок"), також Маскіо Анджоіно (Maschio Angioino) - замок, споруджений королем Карлом Анжуйським.

Заглянули в середину. Всередині знаходиться Національний музей Неаполя. Але це нас не зацікавило, тож ми повернулися назад. А внизу біля мурів чи то розкопки якісь проводять, чи то просто ремонт..

Обійшли замок. А позаду нього - море..

Здавалось би вийшли до моря.. Над морем височіє Везувій.. ідилія! Але цю ідилію порушує хаос із машин на дорозі, какофонія із пронизливих сигнальних гудків та людських сварок і криків, вихлопні гази, темношкірі нелегали із здоровенними клунками жіночих сумочок, що пильним оком оцінюють в тобі потенціального клієнта а іншим - слідкують, чи нема поблизу поліції.. Бруд і сміття під ногами, гори бруду і сміття.. Клумби, завалені пластиковими фляшками та іншим мотлохом, підозрілі типи, що сканують поглядом твої кишені і рюкзаки.. Водії тут катаються по своїх власних незрозумілих нам правилах. Катаються агресивно і червоне світло їм не указ. 

Повернулися знову до центру. Фонтан.

А от і саме серці Неаполя - площа Пяцца-дель-Плебішіто (італ. Piazza del Plebiscito) - найбільша площа в Неаполі.

Церква Святого Франциска Паоланського

Замок Сант-Ельмо (італ. Castel Sant'Elmo) - середньовічний замок, що знаходиться на високому пагорбі Вомеро.

А потім ми просто звернули у невідомі вулички.

Ті вулички - то щось просто неймовірне. Не пригадую, щоб десь в іншій країні я бачила щось схоже.

Обшарпані стіни, надщерблена бруківка..

Будинки настільки щільно туляться один до одного, що мабуть можна вільно спілкуватися собі прямо з балконів протилежних будинків.. Житловий сектор значить житловий сектор.

Одяг сохне прямо у вас над головою, прямо тут у цих вуличках розмовляють про щось своє сусіди, бавляться діти, навіть автівки тут умудряються проїжджати. На цих вулицях  проходить життя..

Пекельно стекотно, волого, футболка липне до тіла.. Стіни давлять..

По таких вуличках значно комфортніше і зручніше розминатися з людьми на скутерах. Їх тут дуже багато

Приїхати подивитись? Так. Жити тут? Ніііі.. Я б тут не змогла, я б тут не хотіла..

Я б не ризикнула прогулялтися нічним Неаполем, зважаючи на його репутацію і на те, що ми побачили на власні очі. Але я ні про що не жалію, я рада, що я була тут. Італія! Вона настільки різностороння і я щаслива, що зараз маю можливість оглянути її з різних сторін!

Попереднє: Помпеї                                                                                                   Наступне: Рим