Сторінки

четвер, 27 серпня 2015 р.

Гданськ (Gdańsk), Польща

Мені подобається Польща: красиві будівлі, фіґурові дахи, високі костели, мощені вулички. Мені подобаються поляки: привітні та балакучі, принаймні нам лише такі і траплялися. Мені подобається єнзик польскі - колоритна і трішки кумедна мова, в силу чого навіть матюки звучать на ній якось по доброму :) Мені подобаються польські ціни: в придорожніх ресторанчиках можна дешево і ситно пообідати смачними домашніми стравами а в супермаркетах можна купити дешеві продукти. І так, тут є гречка! Ми повеземо її до Відня! Багато-багато гречки! :)

Отож сьогодні ми в Гданську. Наш готель знаходиться на самій окраїні міста. Його власник - дуже привітний дядько. Розговорилися. Виявляється, його батьки деякий час жили у Львові і, як він сам сказав, у Львові був "зроблений", але народився вже в Польщі. У Львові не був, але каже, що приїхати хоче :) Вболіває за Україну.. Хороший дядько.

Нарешті вибрались в місто. Церква Святої Катерини (пол. Kościół św. Katarzyny) - найстаріший костел в Старому місті Гданська. 


До Старого міста добиралися машиною і вже по дорозі, розглядаючись навколо, встигли зрозуміти, що так - тут буде на що подивитись! Залишили машину на безплатній парковці. Підійшов поляк і спитав, чи не треба нам євро на злоті поміняти, бо йому конче євро зараз треба, а всі кантори сьогодні, курва, закриті.. Потім він нам виговорив все, що думає про Путіна та захоплення Криму, за що йому, власне, великий респект. 


А знаєте, тут справді стільки цікавого з усіх сторін, що  і не знаєш в яку сторону йти, аби потім чогось не пропустити. 


Як я писала раніше, Варшава мені якось не особливо сподобалася, тож мені було цікаво приїхати сюди, у шосте за величиною місто Польщі, подивитись, оцінити, порівняти.. 


І знаєте, мені дуже сподобалося! Не зважаючи на те, що в 1945 році місто було практично на 90% зруйноване, зараз його відбудували і воно стало польською перлиною, що тішить і милує око.



Базиліка Святої Марії (пол. Bazylika Mariacka) - найбільший цегляний собор на світі. Належить до шедеврів готичної архітектури. Собор називають «Короною Гданська». Будова храму тривала 159 років. Церква побудована в XIII - XVI століттях в строгому готичному стилі і є яскравим зразком цегляної готики. Довжина будівлі -105 м, ширина - 66 м, всередині церкви могло знаходитися до 25 тисяч осіб. 




Краще риба в руці ніж.. ем.. ем.. ніж ікра на бутерброді :) (Як ікру взагалі можна їсти? Бррр...)


Нептун, що стоїть на Ратушній площі, є символом Гданська. 


Ну як же тут без легенд? ;) Кажуть, що коли фонтан відкрили, то він так сподобався мешканцям, що вони накидали у воду стільки золотих монет, що сам Нептун був задоволений. Він вдарив своїм тризубцем по воді і розбив золоті дукати на дрібні золоті частинки. Так і утворилася легендарна золота вода "Goldwasser" - міцна настоянка з додаванням золотих часточок - дорогий, але найавтентичнішийй сувенір, який можна привезти з Гданська. 


Йдемо на набережну. Велика нафтова пляма на воді. Пам'ятаю, в дитинстві мені дуже подобались такі веселкові узори..


Гданськ лежить на берегах річки Мотлава (пол. Motława).


Споруди для зберігання зернових.




Корабель. Думали, він тут для декорації стоїть, а всередині - ресторан абощо. Яким же було наше здивування, коли в один момент він поплив. Саме так і поплив - без вітрил. А все ж, з вітрилами було б в рази ефектніше :)


Ворота-кран (пол. Żuraw, Журав) - історичні міські ворота з функцією підйомного механізму. Четверо працівників приводили в рух механізм, який міг піднімати вантаж на висоту до 27 метрів. На сьогодні ворота є одним з найбільш впізнаваних символів Гданська. А справа на фото - корабель-музей "Солдек" (пол. Sołdek).


Чудернацькі верхівки будинків (які мені так подобаються!) та Англійський або, як його ще називають, "Ангельський" дім на дальньому плані.


Золоті ворота (пол. Złota Brama).




Бронзовий пам'ятник польського короля Яна ІІІ Собеського на коні з булавою в руках. Що цікаво, раніше цей пам'ятник стояв у Львові, а згодом його подарували Польщі. І так, спочатку я подумала, що це пам'ятник Хмельницькому - надто вже схожим вийшов Ян на нашого Богдана :)


Трохи вуличного арту


Вулицями Гданська можна гуляти безконечно довго..


Гданськ-Головний (пол. Gdańsk Główny) - вузлова пасажирська залізнодорожня станція.


Потім зайшли в Бєдронку (укр. жук-сонечко) - магазин такий, купили дещо з продуктів і, звісно, декілька пакетів гречки, куди ж без неї? :) А вже завтра будемо досліджувати Вроцлав!

Попереднє: Куршська коса та Мертві дюни (Литва)   

вівторок, 25 серпня 2015 р.

Куршська коса та Мертві дюни (Литва)

Куршська коса (лит. Kuršių nerija) - піщана коса на узбережжі Балтійського моря довжиною 98 км. та шириною від 400 м. до 3,8 км. Назва коси походить від назви племені куршів, які колись тут жили. Частина коси належить до Литви, частина - до Росії. Фактично коса є півостровом, оскільки в районі Клайпеди знаходиться протока, яка з'єднує Куршську затоку з Балтійським морем. Через цю протоку нас разом з машиною переправив паром. І от ми вже на Куршській косі. За деякий час натрапляємо на пропускний пункт, за проїзд автомобілем потрібно сплатити екологічний збір в розмірі 9€ (станом на липень 2015р).


Коса має в своєму арсеналі чим потішити око: піщано-пустельні пейзажі, хвойні ліси, пляжі, море.. Але основною ціллю нашої мандрівки є безсумнівно дюни - навіяні вітром пагорби піску. За поселенням Юодкранте починаються "Мертві" або "Крокуючі" дюни, висота яких сягає 30-40 метрів. 


Дорога до Мертвих дюн пролягає через невеликий ліс. Прохід дозволено лише по стежині, позначеній вказівниками. Просто гуляти лісом заборонено з метою захисту рослинності від витоптування - литовці дуже дбайливо ставляться до свого природного багатства. Ліс закінчується і перед вами з'являється викладена дерев'яна доріжка посеред піску. Це доріжка для велотуристів, але на щастя і вона швидко закінчується і "блага цивілізації" залишаються позаду.


Тепер можна зняти взуття і відчути, як важкі крупинки піску починають приємно лоскотати ноги.. Йти доволі важко, ноги грузнуть - немає стабільної опори, тому для просування вперед потрібно докладати певних зусиль. Вітряно. А при сильних поривах, можна своїми очима спостерігати за рухом піску - вітер жене смугами хвилі, при цьому утворюється така приємна заколисуюча мелодія: "Шшш-ш-ш-ш... шш-ш-ш-ш-шшш..". Дюни - це ідеальне місце для релаксу та роздумів про вічність ;) 


Литовські дюни - одні з найвищих в Східній Європі.


В XIV-XV ст. більша частина півострова була покрита лісами. Проте масове вирубування дерев призвело до дизбалансу, внаслідок чого рухомі піски стали справжньою бідою для прилеглих поселень. 


Зрештою, люди здалися в боротьбі проти природи, залишили обжиті місця, які згодом повністю були поховані під рухомими пісками, і перейшли на більш безпечні відстані. Згодом було прийнято постанову засаджувати косу лісом, що зрештою призупинило рух пісків.


Оглядова площадка..


З якої відкривається вид на море..


Здається, можна безмежно довго отак сидіти, пропускати крізь пальці пісок, слухати мелодію дюн: "Шшш-ш-ш-ш... шшш-ш-ш-шш" і думати про вічне ;)


Але маленькі ніжки вже втомилися. Час повертатися назад..




Та невелика кількість рослинності, якій дивом вдалось зачепитися корінням за пісок..


Їдемо до Ніди. Місто симпатичне, але ми приїхали сюди дивитись на природу ;) Вид на дюни.


Прогулялися сосновим лісом. Під ногами повно шишок, повітря свіже і чисте, наповнене легким ароматом хвої. Сонце пробивається крізь верхівки дерев, кидаючи на землю химерні тіні. Гуляти таким лісом - одне задоволення!


Дюна Парнідіса (лит. Parnidžio kopa) знаходиться поблизу Ніди, недалеко від кордону з Росією. За свій вигляд це місце отримало назву "Литовська Сахара".


На дюні облаштований оглядовий майданчик з якого відкриваються чудові краєвиди.


Квіти на піску..


В 1995 році на дюні Пірнідіса був встановлений годинник-календар, що дозволяв слідкувати за рухом сонця. На невеликих гранітних сходинках вибиті позначки, що вказують на годину, на пів години, ще на одному поділу - для кожного місяця а також для чотирьох сонцестоянь та рівнодення.


Цікавими є нанесені на плити символи календарних свят, скопійовані з рун. 


Природа Куршської коси мені дуже сподобалась. Але час рухатись далі.. Можна було б спробувати проїхати всю косу та через Росію повертатися додому, але черги та проходження російського кордону нас мало приваблювали, то ж ми розвернулися та поїхали назад через Литву до Польщі. 

Попереднє: Гора Хрестів (Литва)                                           Продовження: Гданськ (Польща)

неділю, 23 серпня 2015 р.

Гора Хрестів (Kryžių kalnas) у Литві

Хельсінкі залишились вже позаду. Настав час повертатися додому. Але моя розповідь на цьому не закінчується, бо по дорозі з Риги до Вільнюса розташоване місто Шауляй, а за 12 кілометрів до нього знаходиться  унікальне в своєму роді місце - литовська святиня - Гора Хрестів (лит. Kryžių kalnas). Про неї я і хочу сьогодні розповісти.


Гора Хрестів - це пагорб, на якому встановлено безліч хрестів, загальна кількість яких складає приблизно п'ятдесят тисяч! Таку кількість хрестів на одному місці важко собі уявити, правда? Отож бо! Гора Хрестів нещодавно навіть увійшла до книги рекордів Гіннеса! Бо такого місця немає більше ніде у світі. 


Достеменно невідомо, коли і за яких обставин тут було поставлено першого хреста. Але на цьому місці було знайдено хрести ще з далекого 1850 року. Існує припущення, що хрести почали ставити після національно-визвольного повстання 1830-1831 років проти Російської імперії. Повстання було придушене а російський уряд вдався до жорстоких репресій.


Гора також являє собою меморіал жертвам насильницьких депортацій з Литви, здійснених радянським тоталітарним режимом у 1940 - 1941 роках та після Другої Світової війни. Передусім йдеться про операцію "Весна" (1947 р.), в результаті якої було вивезено більше 100 тис. осіб. Кожен хрест символізує одну мученицьку долю людини, насильно розлучену з рідною землею.



За радянських часів з його атеїстичними настроями, всі християнські прояви намагалися дескредитувати, викорінити, знищити. Сумна доля спіткала і Гору Хрестів - бульдозерами було знищено все: кам'яні хрести - розвалено, дерев'яні - спалено, залізні - здано на металобрухт. Чотири рази зносили Гору, але це не зупиняло людей - хрести з'являлися знову і знову.



В 1993 році Гору Хрестів відвідав Папа Римський Іван Павло ІІ і відправив там службу. Після цього Гора Хрестів стала відомою далеко за межами Литви у всьому католицькому світі. Поблизу гори знаходиться капличка в якій кожного літа наприкінці липня відбувається святкування дня Гори Хрестів.


Зараз на горі встановлюють хрести не тільки католики, а і представники інших конфесій. Цікаво, що недавно тут з'явився священний символ іншої нехристиянської релігії - позолочений юдейський шестигранник. Звичайно, з часом хрести старіють, падають. Їх прибирають, але загальна чисельність їх не зменшується - з'являється все більше і більше нових хрестів.. Це свідчить про те, що кількість паломників і туристів з кожним роком лише збільшується.


Гора Хрестів справді унікальна! Найцікавіше те, що на горі немає могил! Тут не хоронять людей. Сьогодні хрести тут ставлять живим людям - кажуть, це оберігає їх  та приносить успіх. Хоча, чесно кажучи, для мене це якось дивно трохи.. Ставити там хрест для себе чи близької людини, писати на ньому імена живих людей.. Мені якось моторошно ставало від одної думки про це. Тому ми задовольнились лише оглядом і не поповнили колекцію хрестів ще декількома.. 


Це місце доволі специфічне і неоднозначне для мене, але з чим я погоджуюсь на всі сто відсотків - сюди варто приїхати і побачити це на власні очі! 


Хрестів тут незліченна кількість! І височенні декількаметрові, і дерев'яні, і залізні, і зроблені з найрізноманітніших підручних матеріалів; багато ікон, статуеток, розп'ятть.. Від скупчення такого різноманіття просто голова йде обертом: на великих хрестах - менші, на них - ще менші, а на тих - десятки зовсім малесеньких - так утворюються цілі нагромадження..




Навіть дерева обвішані тут хрестами і хрестиками.. 




Будете поблизу - не упустіть можливість побачити це на власні очі!

Попереднє: Хельсінкі (Фінляндія)              Продовження: Куршська коса та Мертві дюни