В околицях Зальцбурга: Крижана печера Айсрізенвельт (Eisriesenwelt)

"..Tonight
We are young!
So let's set the world on fire
We can go brighter than the sun.."
(Fun)

В мене в закладках вже давненько була створена папка "Зальцбург і околиці", яка постійно поповнювалася інформацією про різноманітні цікавинки міста та прилеглих до нього територій. І от, врешті, випала можливість всіх їх відвідати. Я взялася складати дводенний план-маршрут. І так захопилася, що план вийшов просто таки непідйомним в силу своєї насиченості. Довелося його вкорочувати. Отож сьогодні плануємо оглянути Крижану печеру Айсрізенвельт (нім. Eisriesenwelt) - найбільшу льодову печеру у світі!

З самого ранку спакували всі овочі-фрукти-канапки-чаї (якими згодом і поснідали в дорозі) в здоровенний багажник орендованої машини і поїхали, коротаючи час балачками.  А навколо нас височіли гори..

Крижана печера знаходиться на відстані близько 45км. від Зальцбурга. Успішно проминувши Зальцбург, навігатор почав водити нас вузькими вуличками, допоки з вікна машини ми не помітили дуже красивий замок. Ним виявився замок Гогенверфен (нім. Festung Hohenwerfen), проїжджаючи повз який, ми з Ірою в один голос затарабанили щось на зразок: "Зупиніться! Ну зупиніться! Дивіться ж, який чудесний замок!" І коли зрозуміли, що рухаємося  до нього, то трохи заспокоїлися :) А от, власне, і він - середньовічний замок-красень Hohenwerfen! Ціни за вхід можна подивитись тут. При замовленні білетів онлайн можна зекономити декілька євро.

Крижана печера Eisriesenwelt

Детальну інформацію про печеру можна подивитись тут. Добирання до печери складається з декількох етапів: автомобілем можна заїхати достатньо високо - до автомобільної стоянки. Звідти треба підніматися пішки вгору (хвилин 10-15) до фунікулера, який підніме вас ще вище, а далі прийдеться йти пішки ще хвилин 15-20 вже до самої печери. Якщо в запасі є сили, бажання, здоров'я і багацько часу на додачу, то по вузьких доріжках можна піднятися і без послуг підйомника.

Залишивши машину на стоянці, піднімаємося вгору. По дорозі перед нами відкриваються чудові краєвиди від яких захоплює подих! Дуже шкода, що фотографії не можуть передати всього того, що здатні побачити очі.. 

Над нами нависали тонни каміння, під нами були ущелини і провалля, від яких відділяли лише дерев'яні поручні. Ногою зсуваєш декілька камінців і вони летять вниз, вдаряються об каміння, підстрибують і котяться далі. Мимоволі ловиш себе на думці, що достатньо одного невірного кроку і все може закінчитися дуже трагічно..

Холодне і чисте повітря п'янить. То справді важко передати словами всю велич, грандіозність і маштабність того, що бачили наші очі. Часом мені просто здавалося, що я задихаюсь і мені бракує повітря..

Йдемо через тунель, пробитий в скелі, слабко освічений ліхтарями. Де-не-де згори на голову ллються цівки води, падають на землю, утворюючи болото під ногами. Доводилося маневрувати і робити дрібні перебіжки, щоби не попасти під черговий водяний душ. Було весело :)

Наклацавши десятки фотографій, пропустивши повз себе вперед десятки людей, ми, врешті, зупинилися перед входом, за яким була захована чергова таємниця, завісу якої сьогодні ми спробуємо привідкрити.

Тримаємо білети напоготові. В передчутті побачити таку ж картинку на власні очі.

Нас було лише четверо - замало для повноцінної групи, тому нас долучили замикаючими до вже сформованої групи шумних школярів. Андрію (як замикаючому після замикаючих) доручили нести гасову лампу - лякати темряву світлом і заодно освітлювати нам шлях :)

А тим часом над входом красується надпис "Фото та відео заборонені". Це насторожує. Розчаровує і дратує.. І відповідно задає настрій екскурсії. І от ми заходимо всередину.. Навколо темрява, яку де-не-де слабо освітлюють декілька ламп. Під ногами цівками біжить вода. Холодно. Ну не те щоби зовсім холодно, але наявність теплого светра тішить. Все ж таки температура тут навіть літом тримається близько нуля. Через слабке освітлення і постійний рух вперед по сходах, практично нічого не вдається розгледіти. То тут, то там височіють льодяні стовпи, на яких мимоволі фокусується погляд. І тут я почала мало-помалу розчаровуватись - якось воно все не співпадало з моїми уявленнями про найбільшу у світі льодову печеру. Але.. але! Це був лише початок! ;)

Мене довго обурювала заборона фотографувати. Підозрюю, що зумовлена вона трьома факторами: 1. Безпека відвідувачів (ну з цим частково можна погодитися), 2. Безпека льоду (незрозуміло, як фотографування навіть без спалаху може якось нашкодити льоду?), 3. Комерція (купуйте наші листівки з фотографіями та сувеніри). Так як найважливішого фактору я не порушувала, оскільки йшла практично останньою, то дозволила собі побавитися у шпигуна - на ручних налаштуваннях, без спалаху в напівтемряві ловила момент, коли екскурсовод не зациклювався на обличчях своїх слухачів і тиснула кнопку фотоапарата. 

Довелося трохи пройтися сходами, перш ніж перед нами відкрилася справжня краса! Ми попали в крижане царство з крижаними фонтанами, водоспадами та химерними фігурами, які на короткий час підсвічувалися слабким пульсуючим світлом. Від цього створювалася ілюзія, що перед тобою стоять химерні крижані істоти, які от-от оживуть і зійдуть зі свого місця..

Звісно, фотографії бажають кращого.. Але все ж це краще, ніж взагалі нічого.

Добряче замерзла в руки і ноги, але не відмовилася б примкнути до наступної екскурсійної групи і зробити ще одне коло - можливо з другої спроби фотографії вдалися б трохи кращими :) 

А навколо гори і важкі хмари нависають над ними..

Спустились вниз, сіли в машину і поїхали. По дорозі знову зупинилися, аби сфотографувати замок

Похід в печери зайняв у нас непередбачено багато часу. То ж час їхати в Alpendorf - там будемо сьогодні ночувати. Залишили речі в номері і пішли трохи прогулятися. Буквально в метрі від асфальтованої дороги, між деревами, спеціально не вдивляючись, неозброєним оком знайшли гриба. Їстівного! А метрів за два - ще одного. Якщо прямо біля дороги на кожному кроці гриб, то що ж тоді робиться десь глибше в лісі? :)

Довгошерсті альпійські корівки. Вони, здається, з не меншою цікавістю розглядали нас. Металевий тросик знаходиться під напругою, в чому ми самі ненароком переконалися :)

Альпійський кіт на фоні альпійського села. 

"Спілкування між Небом і Землею" - як влучно підмітила Іра

Згодом повернулися в свій номер де за декілька хвилин провалилися у солодкий альпійський сон під трьома ковдрами :) Так закінчився перший день нашої подорожі околицями Зальцбурга. 

Продовження: Ущелина Liechtensteinklamm, Австрія >>

В околицях Зальцбурга: Ущелина Liechtensteinklamm, Гальштат

Зранку важкі ватні хмари опустилися на гори. Було прохолодно, але день обіцяв бути сонячним і теплим. Навколишні краєвиди створювали гарний настрій і налаштовували на позитив. 

Ми планували їхати прямо в Гальштатт. Перед від'їздом господар готелю потиснув нам всім руки на прощання, запросив приїжджати зимою на лижі та спитав, чи знаємо ми про ущелину Ліхтенштейнклямм? Ми про неї нічого не чули. А вона виявляється тут зовсім поруч! Вирішили обов'язково скористатись порадою. І ми не пожаліли про це!

Ущелина Ліхтенштейнклямм (Liechtensteinklamm) 

Нам дуже пощастило - ми добралися до ущелини зранку, коли ще практично не було людей. Ми були навіть у подвійному виграші - сонце ще не встигло піднятися достатньо високо, тому в ущелині  панувала особлива атмосфера, яка ще не встигла розвіятися. Я підозрювала, що там буде красиво, але щоб аж настільки - я навіть подумати не могла! Поміж вузьких щілин пробивається сонячне проміння, падає на кам'яні брили, які відкидають вглиб важкі похмурі тіні...

Внизу, поміж камінням, бурлять води гірської ріки Großarler Ache (Großarlbach), що впродовж тисячоліть формували ущелину. Вони наповнюючи повітря вологою та стрясають його гуркотом, що вдаряється об скелі, не в змозі вирватися з лабіринту ущелини. 

Отак рев потоку і блукає, заглушуючи собою все..

Бачили фільм "Аватар"? Особливо той момент, де показують "острови", що "плавають" в повітрі, а з них донизу стікає собі вода.. Так от, в ущелині мене не покидало відчуття того, що я якимось чином телепортувалася на Пандору :)

Ущелина Ліхтенштейн має довжину близько 4км (близько 1км доступно для відвідувачів) та сягає до 300 метрів в глибину. У деяких місцях її ширина становить лише декілька метрів. Ущелина закритий протягом зимових місяців. 

Всю актуальну інформацію можна знайти на офіційному сайті ось тут, ціни та час роботи - тут.

За легендою, ущелина була створена Дияволом, якому було необхідно якнайшвидше провести воду до містечка Гросарль (нім. Großarl). Та на перших порах йому це не вдалося. Тож повний люті і гніву він пролетів над землею і жбурнув на неї воду, яка і вимила собою ущелину. 

Маршрут по ущелині закінчується біля водоспаду. 

Час повертатися назад..

Ну і фото на згадку, як же без нього :)

Ущелина названа на честь князя Ліхтенштейну Йоганна ІІ, який пожертвував кошти для розширення ущелини.

В ущелині можна побачити веселку. Це виглядає дуже ефектно!

А якщо пощастить, то можна побачити навіть подвійну :)

Ущелина неймовірна! Приїжджайте сюди зранку і насолоджуйтеся її красою в повній мірі!

Гальштат (нім. Hallstatt)

А далі ми рухаємося в сторону містечка Гальштатт.

А які пейзажі навколо!

Вид на озеро Галлштаттерзее (нім. Hallstätter See).

А ось, мабуть, найвпізнаваніший ракурс Гальштату.

Затишне, спокійне і дуже красиве містечко, оточене горами та озером.  Сюди теж однозначно вартує приїхати.

Сонце поволі котиться до заходу.. Час повертатися до Відня..

<<Попереднє: Крижана печера Eisriesenwelt, Австрія

Поповнення в сім'ї: Nikkor 55-200

Ура! Довгоочікувана посилка зі Штатів нарешті попала в наші руки!

Тепер у нас поповнення - об'єктив Nikkor 55-200mm! Юпііі! :) Красунчик, нє?)

Радості моїй немає меж :) А ось і декілька фото заходу сонця, зробленого за його допомогою 

Ну що ж, поле для діяльності значно розширюється ;)

Гості з далекого Мюнхена :)

Отримала СМСку від Ліди: "Приїдемо до пішохідної зони за Оперним, автобус "Berr" синього кольору". Так як накрапав дощ, то я собі заховалася під дах одного з магазинчиків за Оперним і вдивлялася в автобуси, що проїжджали повз. А проїжджали вони які тільки не хочеш - до кольОру-до-вибОру, а синього все не було.. Але нічого, зідзвонилися і знайшлися :) Ліда познайомила мене з своєю подругою - привітною і приємною Мар'яною :) Заїхали до хати, перекусили, випили чаю, трохи зігрілися і пішли оглядати столицю :) Біля Штефансдому відбувався невеликий мітинг-зібрання з прапором, плакатами та кричалками. Правда не відомо достеменно з якого приводу.

 "Фотографічна" рекурсія: фотографую Мар'яну, що фотографує Ліду, яка фотографує мене :)

Коли вже трохи замучилися блукати містом, зайшли в кафе з'їсти морозива.

В результаті всі замовили собі торт "Захер" - традиційний віденський торт. Вперше за пів року свого перебування тут я його нарешті спробувала! І мені він сподобався. Ура :)  

 

1-ше вересня - перші ознаки осені..

Ще один кольоровий будиночок

В метро на Karlsplatz

А тут - порядковий номер людей, що сфотографували своє відображення в цьому дзеркалі :-Р

Нагадування про Чорнобиль..

А тим часом стемніло. Відень вночі стає ще привабливішим, аніж вдень

На щастя! ;)

 

 

.. То був справді гарний день, якого навіть дощ не зміг зіпсувати. Багато гуляли  і багато балакали. А потім автобус повіз Ліду і Мар'яну назад до Мюнхена.. 

P.S. Сподіваюся, вам теж сподобалося і чекаю вас в гості ще раз! ;)